Рішення № 68109123, 25.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017Справа №910/7151/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобайпродсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР"

про стягнення 154 043,42 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Гартингер Т.А. - за довіреністю від 29.05.2017 року;

від відповідача: Лук'яненко Я.В. - за довіреністю від 12.06.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорнобайпродсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР" про стягнення 154 043,42 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого від позивача товару згідно умов Договору поставки №21.12-15 від 21.12.2015 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 154 043,42 грн., з яких 138 519, 44 грн. - сума основного боргу, 12 954,31 грн. - інфляційних втрат, 2 569, 67 - 3% річних (відсотки за користування чужими коштами), а також покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 13.06.2017 року.

У судовому засіданні 13.06.2017 року оголошено перерву до 12.07.2017 року.

У судовому засіданні 12.07.2017 року оголошено перерву до 25.07.2017 року.

В судовому засіданні 25.07.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 25.07.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорнобайпродсервіс" (далі по тексту - позивач, продавець, ТОВ "Чорнобайпродсервіс") та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМБАР" (далі по тексту - покупець, відповідач, ТОВ "АМБАР") укладено Договір поставки №21.12-15 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити ВРХ молодняк (далі по тексту - товар) на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, асортимент та ціна Товару за одиницю вказуються в протоколах погодження цін, який являється невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору загальна вартість Договору складається із вартості накладних, виписаних в момент відвантаження партій Товару. Поставка Товару по даному Договору здійснюється партіями, кількісні та якісні показники погоджуються за письмовою або усною домовленістю сторін.

За умовами п 2.3 Договору при узгодженні з Продавцем, Покупець має право розрахуватися за придбаний Товар наступним способом: сплатити фактичну вартість товару в день відгрузки; з терміном відстрочки на 5 днів.

Відповідно до п. 2.4 Договору Продавець в момент передачі Товару зобов'язаний видати наступні документи: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, ветеринарне свідоцтво (форма 1), а також інші документи, обов'язковість пред'явлення яких передбачена діючим законодавством України.

При цьому згідно п.3.1 Договору право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця підприємства при передачі Товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного Договору Позивачем поставлено та передано у власність Відповідача, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 408 011,44 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними: № РЖ0000172 від 21.12.15р., № РЖ000000З від 18.01.16р., № РЖ0000004 від 22.01.16р., № РЖ0000006 від 26.01.16р., № РЖ0000007 від 05.02.16р., № РЖ0000023 від 09.02.16р., № РЖ0000035 від 01.03.16р., № РЖ0000037 від 02.03.16р., № РЖ0000039 від 19.03.16р., № РЖ0000051 від 30.03.16р., № РЖ0000054 від 04.04.16р., № РЖ0000055 від 06.04.16р., № РЖ0000057 від 08.04.16р., № РЖ0000063 від 27.04.16р., № РЖ0000074 від 06.05.16р., № РЖ0000075 від 16.05.16р. № РЖ0000077 від 30.05.16р., № РЖ0000078 від 01.06.16р., № РЖ0000079 від 03.06.16р., № РЖ0000080 від 06.06.16р., № РЖ0000081 від 10.06.16р., № РЖ0000089 від 14.07.16р., № РЖ0000090 від 15.07.16р., № РЖ0000095 від 23.07.16р.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки Товару, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України».

Вартість отриманого товару оплачено Відповідачем частково, а саме в розмірі 1 269 492, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками ПАТ КБ "Приватбанк" по розрахунковому рахунку Позивача № 26000051520206 (копі містяться у матеріалах справи).

Листом вих. №6 від 07.09.2016 року Позивач звернувся до Відповідача з письмовою вимогою про сплату боргу у розмірі 139 519, 44 грн. (докази направлення та отримання вимоги Відповідачем містяться в матеріалах справи).

10.01.2017 року Відповідачем було здійснено оплату 10 000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення Відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у Відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 138 519, 44 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідачу товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 138 519,44 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 138 519, 44 грн. (боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Окрім того позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 12 954, 31 грн. - інфляційних втрат, 2 569, 67 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 12 954, 31 грн. - інфляційних втрат, 2 569, 67 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАР" (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 38 ЛІТЕРА А; код ЄДРПОУ 31240382) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобайпродсервіс" (19900, Черкаська обл., Чорнобаївський район, селище міського типу Чорнобай, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 274, корпус 5; код ЄДРПОУ 35675002) 138 519 (сто тридцять вісім тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 44 коп. - основного боргу, 12 954 (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 31 коп. - інфляційних втрат, 2 569 (дві тисячі п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 67 коп. - 3% річних, 2 310 (дві тисячі триста десять) грн. 65коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 03.08.2017 року.