Окрема думка судді № 68108561, 01.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

01 серпня 2017 року

Справа № 910/21850/16

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2017 у справі № 910/21850/16 касаційну скаргу об'єднання підприємств "Український музичний альянс" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 зі справи скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Проте, вважаю, що підстав для скасування судових актів попередніх інстанцій у справі № 910/21850/16 не було, рішення та постанова підлягали залишенню без змін, а касаційна скарга об'єднання підприємств "Український музичний альянс" – без задоволення, з огляду на таке.

В силу законодавчих приписів виробники та імпортери обладнання і (або) матеріальних носіїв для перерахування сум відрахувань самостійно обирають уповноважену організацію з числа визначених Департаментом.

При цьому, чинне законодавство не містить обмежень щодо укладення імпортером обладнання і (або) матеріальних носіїв договору з уповноваженою організацією про виплату відрахувань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 07.03.2014 по 29.12.2014 (частковий період ввезення на територію України відповідного обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах), позивач був єдиною організацією колективного управління, уповноваженою на збір і розподіл коштів від відрахувань виробниками та імпортерами відповідного обладнання (матеріальних носіїв).

У подальшому, а саме 29.12.2014 було видано свідоцтво ще одній організації колективного управління, яка уповноважена на збір та розподіл коштів від відрахувань – третій особі у справі.

При цьому, відповідач, який не сплатив відповідні відрахування під час ввезення товару на митну територію України наділений правом самостійно обрати уповноважену організацію для сплати сум відрахувань за попередній період, яка (організація) має відповідний статус.

Таким правом відповідач скористався, що підтверджується укладеним договором з третьою особою від 21.11.2016 про виплату відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв. У зазначеному договорі передбачено також сплату відповідачем на користь третьої особи сум відрахувань за попередні періоди, зокрема за період, який є предметом спору.

Відповідач жодним чином не заперечує того, що відрахування за спірний період ним не були перераховані під час ввезення на митну територію України відповідного обладнання, як і не заперечує того, що сума заборгованості з відрахувань відповідає сумі, яка заявлена позивачем до стягнення, проте зазначає, що ним на власний розсуд обрано уповноважену організацію, на користь якої відповідач здійснить сплату відрахувань, у тому числі, у відповідній сумі за спірний період (з розстрочкою), що підтверджується укладеним договором з третьою особою.

Встановивши, що між відповідачем та третьою особою як уповноваженою організацією укладено відповідний договір, у якому, зокрема врегульовано і питання сплати заборгованості з відрахувань за спірний період, тобто відповідач скористався правом на вибір уповноваженої організації, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог об'єднанню підприємств "Український музичний альянс".

При цьому, питання наявності чи відсутності порушень вимог чинного законодавства (приписів статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права") у наданні відповідачу згідно умов договору розстрочки сплати відрахувань жодним чином не впливає на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, оскільки в силу закону визнання недійсним договору в частині не впливає на дійсність інших його частин і правочину вцілому, відповідно, на зобов'язання відповідача сплатити відрахування саме на користь третьої особи (незалежно від наявності чи відсутності умови щодо розстрочки), оскільки правом на вибір уповноваженої організації відповідач скористався, уклавши при цьому договір.

Що ж стосується посилання, яке міститься у постанові Вищого господарського суду України на можливість застосування судами у новому розгляді справи приписів пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України до тієї частини договору (укладеного між відповідачем та третьої особою), яка стосується надання розстрочки в оплаті відрахувань, то вважаю таку позицію помилковою, з огляду на таке.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Договір про виплату відрахувань, який укладений між відповідачем та третьою особою не є договором, який пов'язаний з предметом спору у розумінні приписів наведеної статті закону. Більше того, однією із сторін такого договору є особа, яка навіть не є стороною у даній справі. Відповідно, застосування приписів пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України до договору про виплату відрахувань призведе до того, що судове рішення буде стосуватися прав та обов'язків особи - не сторони у справі.

Таким чином, застосування судами у новому розгляді справи приписів пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України до договору про виплату відрахувань, який укладений між відповідачем та третьою особою, призведе до порушення норм процесуального права, і, відповідно, до подальшого скасування таких судових актів.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що у Вищого господарського суду України не було підстав для скасування судових актів попередніх інстанцій у справі № 910/21850/16, які прийняті вцілому з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суддя В. Палій