Постанова № 68092511, 01.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 910/22361/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Церанюк І.С.;

від відповідача: Іванів А.Р., Абоімов О.Ю.;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

від третьої особи 4: не з'явився;

від третьої особи 5: ОСОБА_5

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК"

в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування

вкладів фізичних осіб на ліквідацію

ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 15.03.2017 року

у справі № 910/22361/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК"

в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування

вкладів фізичних осіб на ліквідацію

ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс";

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України;

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар-Інвест";

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Строй-Маркет Плюс";

третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 55 531 191,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 р. позов Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" (03084, м. Київ, Столичне шосе, будинок 103, ідентифікаційний код 37924107) на користь Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича (01030, м. Київ, вулиця Б.Хмельницького, будинок 17/52, код ідентифікаційний код 35894495) прострочену заборгованість по поверненню кредитних коштів 169349,22 дол. США; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 24030,72 дол. США.; пеню у сумі - 22999,79 грн.; штраф - 5000 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ - М" (03084, м. Київ, Столичне шосе, будинок 103, ідентифікаційний код 37924107) в дохід державного бюджету України 62569 грн. 51 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 10 год. 10 хв. 15.05.2017 року.

15.05.2017 р. представник позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів подав суду додаткові письмові пояснення та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК".

В судове засідання 15.05.2017 року представники третіх осіб не з'явились.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Позивача було зобов'язано направити на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб копії позовної заяви та апеляційної скарги з додатками у справі №910/22361/15, докази чого мали бути надані суду у строк до 01.06.2017 р. Розгляд справи було відкладено на 06.06.2017 р.

01.06.2017 р. через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням начальника управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/2066/17 від 06.06.2017 р. справу № 910/22361/15, у зв'язку із перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2017 р., справу № 910/22361/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі.

В судове засідання 06.06.2017 року представники третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3, третьої особи 4 не з'явились. Розгляд справи було відкладено на 03.07.2017 року.

Представником позивача надано додаткові письмові пояснення.

В судове засідання 03.07.2017 року представники третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3, третьої особи 4 не з'явились. Розгляд справи було відкладено на 01.08.2017 року.

Розпорядженням начальника управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/2870/17 від 31.07.2017 р. справу № 910/22361/15, у зв'язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.07.2017 р., справу № 910/22361/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.

В судове засідання 01.08.2017 року представники третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3, третьої особи 4 не з'явились.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3, третьої особи 4, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 23.09.2013 р. між Відповідачем та Позивачем (кредитодавець) був укладений Кредитний Договір № 255/1/13-КL (далі - Кредитний договір) відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим Кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією (п. 1.2. Кредитного договору).

Згідно з п. 1.3. Кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3000000 доларів США.

На виконання вимог чинного законодавства України та викладених умов Кредитного договору позивач протягом всього строку дії Кредитного договору надавав Відповідачу кредитні кошти, що підтверджується відповідним меморіальним ордером. Банк свої зобов'язання по Кредитному договору виконав в повному обсязі, що також підтверджується виписками по рахунках обліку заборгованості по кредиту, що додаються до матеріалів позовної заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В наслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на 20.08.2015 р. на думку позивача загальна заборгованості складає:

- прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів - 2306300 дол. США.;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 185918,43 дол. США.;

- сума пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за простроченим кредитом та процентами - 534674,96 грн.;

- штрафу - 5000 грн.

Позичальник протягом строку дії Кредитного договору постійно допускав порушення виконання своїх зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів, що в свою чергу призвело до прострочення по кредиту та процентах.

Разом з тим судом першої інстанції встановлено, що 12.02.2015 року зобов'язання Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором було припинено в порядку ст. 601 ЦК України шляхом зустрічного зарахування однорідних вимог на загальну суму 2136850,78 дол. СІІІА.

В наслідок здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог розмір основного боргу відповідача перед позивачем по кредитному договору зменшився з 2306200 00 дол. США до 169349,22 дол. США.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2016 року у справі №910/9544/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" було задоволено частково, визнано припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" перед Публічним акціонерним товариством "Златобанк" за кредитним договором №255/1/13-КГ від 23.09.2013 р. в частині заборгованості у загальному розмірі 2136850,78 дол. США на підставі ст. 601 ЦК України шляхом зарахування зустрічного однорідних вимог, та визнано у Публічного акціонерного товариства "Златобанк" відсутнім права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" на вказану вище суму (копія судового рішення наявна в матеріалах справи).

Вказане вище рішення суду було залишене в силі постановою Вищого господарського суду України 21.09.2016 року по справі 910/9544/15. Ухвалою Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі 910/9544/15 було відмовлено Публічному акціонерному товариству "Златобанк" у допуску справи №910/9544/15 до провадження Верховного Суду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Факт припинення зобов'язань відповідача щодо повернення заборгованості позивачу за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013 р. в розмірі 2136850,78 дол. США був встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2016 року у справі №910/9544/15, яка набрала законної сили, відтак, вказані обставини для даної справи є преюдиційними та не підлягають доказуванню в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд першої інстанції вірно вважав, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 169349,22 дол. США належним чином доведений, документально підтверджений, разом з тим заборгованість в сумі 2136850,78 дол. США відповідачем належним чином спростована, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 169349,22 дол. США, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 24030,72 дол. США.; сума пені - 22999,79 грн.; штрафу - 5000 грн.

ПАТ «Златобанк» направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" повідомлення № 2045 від 29.09.2016 року про нікчемність угоди, оформленої заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" від 12.02.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2079028,01 дол. США.

Віднесення до нікчемних правочинів заяви про зарахування відповідача, шляхом направлення Повідомлення про нікчемність від 29.09.2016 р., не може розглядатись як нововиявлена обставина у справах № 910/9544/15 та №910/18212/15.

12.02.2015 р. відповідачем було вчинено правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, шляхом направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015 р. (далі - Заява про зарахування), що випливають із Кредитного договору № 255/1/13-КL від 23.09.2013 р. та Договору банківського вкладу від 14.02.2014 р. № 055270 «Універсальний» в іноземній валюті, Договору вкладу від 14.02.2014 р. № 055273 «Універсальний» в іноземній валюті на суму 2079028,01 дол. США.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

У ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 р. № 6-301 цс 15).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями ст. 602 ЦК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні був боржником в іншому зобов'язанні. Також зарахування можливе у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015 р. була встановлена у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15, рішення яких вже набрали законної сили. Зазначені справи є безпосередньо пов'язаними з даним спором.

У справі № 910/18212/15 рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2016 р. було відмовлено у позові ПАТ «ЗЛАТОБАНК» до ТОВ «ФРОСБІ-М» про визнання одностороннього правочину, а саме заяви про зарахування, недійсним. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 р. рішення залишено без змін.

У справі № 910/17681/15 рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 р. було відмовлено у позові ПАТ «ЗЛАТОБАНК» до ТОВ «ФРОСБІ-М» про визнання одностороннього правочину, а саме заяви про зарахування, недійсним. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 р. рішення залишено без змін.

У справі № 910/9544/15 за позовом ТОВ «ФРОСБІ-М» до ПАТ «ЗЛАТОБАНК» про визнання зобов'язання за Кредитним договором припиненим на суму 2136850,78 дол. США постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 р. у справі № 910/9544/15 позов задоволено та визнано зобов'язання ТОВ «ФРОСБІ-М» перед ПАТ «ЗЛАТОБАНК» на суму 2136850,78 дол. США припиненим, з якою потім погодився Вищий господарський суд України у своїй постанові від 21.09.2016 р.

З огляду на викладене, односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог здійснений відповідачем 12.02.2015 р. був належним чином досліджений судами у зазначених вище справах.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Отже, правочин може бути нікчемним в силу його невідповідності закону, а наявність самого повідомлення про нікчемність не свідчить про нікчемність правочину.

В свою чергу, факт направлення повідомлення про нікчемність не встановлює нікчемність правочину з моменту його направлення, а лише вказує на наявність доводів позивача про нікчемність правочину щодо нарахування, які повинні бути перевірені господарським судом.

Відповідно до абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Між позивачем та відповідачем виникали спори пов'язані з даною справою (№ 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15), у яких досліджувався правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, який був оформлений заявою про зарахування від 12.02.2015 р.

У жодній з цих справ суди при дослідженні обставин справи не виявили наявність підстав, які вказували б на нікчемність заяви про зарахування. На противагу тому даний правочин був визнаний дійсним та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Уповноважена особа Фонду у направленому повідомленні про нікчемність навіть не зазначила в чому саме полягало порушення при вчиненні правочину про зарахування, яке свідчило б про його нікчемність, а тим більше не обґрунтував його.

У повідомленні про нікчемність зазначається посилання на порушення ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якій виділено п.п. 1, 2 та 7, але не зазначено у чому саме полягала підстава яка призвела б до нікчемності правочину про зарахування.

У повідомленні про нікчемність зазначено, що заявою про зарахування відповідачем було передбачено інших спосіб повернення коштів та погашення кредитної заборгованості за кредитним договором.

Однак, у спорі, що був між тими ж сторонами та з приводу одних й тих самих правовідносин, а саме у справі № 910/17681/15, було досліджено спосіб повернення коштів.

Твердження про те, що наслідком проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за день до введення тимчасової адміністрації стала неплатоспроможність банку, є безпідставними та необгрунтованими. Оскільки, вчинивши зарахування відповідач повернув грошові кошти за Кредитним договором, чим припинив свої зобов'язання за даним договором. Позивач позбувся обов'язку щодо повернення коштів за депозитними договорами відповідачу, чим припинив свої зобов'язання за даними договорами; Здійснився перерозподіл грошових коштів всередині банку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, шо у повідомленні про нікчемність не зазначено жодних аргументованих підстав, які свідчили б про виявленні позивачем ознаки нікчемності правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

У повідомленні про нікчемність зазначено, що в результаті повторної перевірки правочинів вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) встановлено, що критеріям нікчемного правочину (п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38) відповідає правочин оформлений Заявою про зарахування.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку» № 2 від 05.07.2012 р., Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Уповноважена особа Фонду у повідомленні про нікчемність не вказала що перевірка здійснюється, саме, протягом дії тимчасової адміністрації.

Уповноважена особа Фонду у повіз Заяви про зарахування при проведенні первинної перевірки, яка проводилась під час дії тимчасової адміністрації. В будь-якому випадку, правочин щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог у розмірі 2079028,01 дол. США є доволі значним і не міг бути недосліджений протягом первинної перевірки.

Також, ні у повідомленні про нікчемність, ні в апеляційній скарзі не зазначено конкретної дати здійснення повторної перевірки.

Однак, виходячи з матеріалів справи, можливо дійти висновку, що результати повторної перевірки на момент розгляду пов'язаних справ, а саме №910/18212/15, № 910/9544/15 та № 910/17681/15, не були відомі Банку і не подавалися в якості доказів у цих справах.

У зв'язку з тим, що рішення у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15 навіть у судах першої інстанції приймалися уже під час процедури ліквідації Банку, отже повторна перевірка була здійснена під час процедури ліквідації, а не протягом дії тимчасової адміністрації, як передбачено законодавством.

Відповідно до п. 5 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. перевірка правочинів (договорів) на предмет нікчемності проводиться Комісією у період здійснення Фондом тимчасової адміністрації банку.

Законодавством передбачена лише можливість здійснення повідомлення протягом дії тимчасової адміністрації або процедури ліквідації, у відповідності до ч. 4 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно якої Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Жодним нормативно-правовим актом не передбачено проведення саме повторних перевірок при встановленні нікчемності правовинів.

Згідно п. 3 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов'язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі - сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку (далі - Комісія). Уповноважена особа Фонду не входить до складу Комісії.

Відповідно до п. 7 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. за наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд Уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом(ами) перевірки.

Пунктом 8 зазначеного Порядку Уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені у ньому, та у разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ та вчиняє інші необхідні дії.

Про прийняте рішення Уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та у разі потреби - правоохоронні органи.

У листі сторонам нікчемного правочину (договору) обов'язково зазначаються: підстава застосування наслідків нікчемності правочину (норма закону); інформація щодо порядку застосування наслідків нікчемності.

Згідно зазначеної норми, вбачається, що Уповноважена особа Фонду прийняла рішення про нікчемність правочину і той же день направила на адресу відповідача повідомлення про нікчемність правочину датоване 29.09.2016 р.

Отже, Уповноважена особа Фонду прийняла рішення про нікчемність правочину 29.09.2016 р., тобто через 16 місяців після запровадження процедури ліквідації, що порушує вимоги законодавства та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Виходячи з вказаного та наявних доказів у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що Уповноваженою особою Фонду не було дотримано вимог закону при здійсненні повторної перевірки та при направленні повідомлення про нікчемність відповідачу, а саме, перевірка була здійснена під час процедури ліквідації, не зазначено конкретну дату проведення перевірки, не надано доказів створення відповідної комісії для проведення повторної перевірки правочинів, не додано до повідомлення пропозицій, висновків та актів перевірки.

АТ «Златобанк» належним чином не обґрунтував неможливість подання наказу №49/1а від 04.07.2016 року до суду першої інстанції, тому останій не може бути належним та допустимим доказом у відповідності ст. 101 ГПК України.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 року у справі №910/22361/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №910/22361/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та третім особам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна