Рішення № 68092378, 31.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2017

Справа №910/8491/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТІ ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Преміум"

про стягнення 128 613,37 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАНТІ ГРУП" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Преміум" (відповідач) про стягнення 128 613,37 грн. на підставі Договору № ТО-427 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт від 05.10.2015, з яких: 88778,83 грн. основного боргу, 13135,07 грн. пені, 18440,31 грн. 25% річних та 8407,16 грн. інфляційного збільшення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надав відповідачу на підставі вищевказаного договору послуги з технічного обслуговування та виконання ремонту транспортних засобів у період з 26.05.2016 по 29.08.2016 на загальну суму 90451,28 грн., втім відповідач не здійснив оплату цих послуг своєчасно та в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8491/17 та призначено розгляд справи на 19.06.2017 о 15:00 год.

08.06.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло власне письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору на виконання вимог ухвали суду від 25.05.2017 про порушення провадження у справі № 910/8491/17.

08.06.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.05.2017 про порушення провадження у справі № 910/8491/17 надійшли письмові пояснення щодо доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків-фактур на здійснення оплати наданих позивачем послуг.

08.06.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов лист з повідомленням про уповноваженого представника позивача.

15.06.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника в період з 15.06.2017 по 21.06.2017 у робочому відрядженні. На підтвердження зазначеного клопотанні позивач надав суду копію наказу № 01/13.06 від 13.06.2017 про відрядження уповноваженого представника позивача.

В судове засідання, призначене на 19.06.2017, представник позивача не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 15.06.2017 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника в період з 15.06.2017 по 21.06.2017 у робочому відрядженні.

Представник відповідача в судове засідання 19.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 25.05.2017 про порушення провадження у справі № 910/8491/17 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 19.06.2017, судом розглянуте та задоволене клопотання позивача, подане 15.06.2017 через відділ діловодства суду про відкладення розгляду справи.

Враховуючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, нез'явлення представників сторін в судове засідання, невиконання відповідачем вимог ухвали суду від 25.05.2017 про порушення провадження у справі № 910/8491/17 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 19.06.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 розгляд справи відкладено на 11.07.2017 о 14:20 год.

В судове засідання, призначене на 11.07.2017, представник позивача з’явився.

Представник відповідача в судове засідання 11.07.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 15.05.2017 та від 19.06.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судому засіданні, призначеному на 11.07.2017, представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з можливістю укладання мирової угоди між позивачем та відповідачем. Клопотання судом задоволене.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.2017 подав клопотання про продовження строку розгляду справи. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи, клопотання позивача про продовження строку розгляду справи, нез’явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвали суду від 15.05.2017, 19.06.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 11.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 31.07.2017 о 09:50 год.

28.07.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою представника позивача.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 31.07.2017 не з’явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 28.07.2017 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 31.07.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 15.05.2017, від 19.06.2017 та від 11.07.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

В судовому засіданні 31.07.2017 судом розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Отже, позивач мав можливість здійснити своє представництво в суді, зокрема, в судовому засіданні 31.07.2017, як на рівні керівництва, так і за участі іншої особи, повноваження якої підтверджуються довіреністю від імені підприємства відповідача.

Крім того, судом встановлено, що жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні про відкладення розгляду справи обставин представником позивача не вказано і, відповідно, до клопотання не додано.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи зазначене, подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи розцінюється судом як безпідставне та необґрунтоване, а тому задоволенню не підлягає.

Разом з тим, судом враховано, що після судового засідання 11.07.2017 позивач не подавав та не надсилав до суду жодних заяв чи клопотань про зміну ним позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує позовні вимоги в редакції позовної заяви № 27-А/03-150 від 25.05.2017, за результатами розгляду якої порушено провадження у даній справі.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез’явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставини, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні, судом не встановлені.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 31.07.2017 без участі представників сторін, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та зважаючи на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.07.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАНТІ ГРУП" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Преміум" (замовник, відповідач) було укладено Договір № ТО-427 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець (позивач) зобов'язався надавати послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів замовника (відповідача) (далі – послуги та/або роботи), а також з поставки запасних частин та матеріалів (далі - товарів), а замовник зобов'язався приймати та оплачувати надані послуги та/або товари.

Рахунок-фактура надається замовнику (уповноваженій особі) для узгодження. Якщо протягом 1 (однієї) доби Замовник не заявить заперечень щодо переліку робіт та запасних частин і матеріалів, ціни та загальної вартості послуг, що зазначені у рахунку - фактурі, то вважається що замовник погодив рахунок – фактуру (п. 2.6 Договору).

Згідно п. 2.8 Договору сторони узгодили, що передача та прийом виконаних робіт/наданих послуг проводиться на підставі акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг (далі - Акт прийому-передачі), що підписується уповноваженими представниками сторін. Акт прийому-передачі підтверджує виконання виконавцем замовлених робіт, надання послуг та/або передачу замовлених запасних частин та матеріалів замовнику відповідної якості, в узгоджений термін та на узгоджених умовах, а також відсутність у замовника претензій і зауважень до виконавця щодо виконання зазначеного замовлення та стану транспортного засобу на якому проводилися ремонтні роботи або надавалися послуги.

Відповідно до п. 4.5 Договору сторони узгодили, що оплата виконаних робіт/наданих послуг виконавця та/або товарів, поставлених за цим Договором, здійснюється замовником (відповідачем) по факту виконання робіт/надання послуг та/або поставки товарів протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання послуг/поставки товарів та підписання сторонами актів приймання передачі (видаткових накладних), якщо інші розрахунки не будуть погоджені сторонами додатково.

Згідно з п. 4.6 Договору розрахунки за виконані роботи/надані послуги та/або поставлені товари за цим Договором здійснюються на підставі виставлених рахунків-фактур шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок виконавця.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору надав відповідачу послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів у період з 26.05.2016 по 29.08.2016 на загальну суму 90451,28 грн. відповідно до виставлених рахунків-фактур №№ ГЛ-000000794 від 26.05.2016, № ГЛ-000000930 від 29.06.2016, № ГЛ-000001196 від 15.08.2016, № ГЛ-000001220 від 29.08.2016. Надання відповідачу вказаних послуг позивач підтверджує наступними актами прийому-передачі виконаних робіт:

№ ГЛ-000000743 від 30.05.2016 на суму 24556,45 грн.;

№ ГЛ-000000877 від 30.06.2016 на суму 24862,26 грн.;

№ ГЛ-000001138 від 29.08.2016 на суму 22139,09 грн.;

№ ГЛ-000001142 від 29.08.2016 на суму 18893,48 грн.

Проте, як стверджує позивач, розрахунки за надані послуги відповідачем були здійснені лише в сумі 1672,45 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, у зв’язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість, яка станом на 10.05.2017 становила 88778,83 грн. (90451,28 грн. - 1672,45 грн. = 88778,83 грн.), що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 10.05.2017.

01.02.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією № 27-А/03-033 від 27.01.2017 про сплату заборгованості, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 01.02.2017.

Проте, відповідач претензію не отримав з огляду на закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, заборгованість за Договором не сплатив.

За наведених обставин, позивач звернувся з даним позовом до суду, відповідно до якого, окрім суми основного боргу у розмірі 88778,83 грн., просив суд стягнути з відповідача 13135,07 грн. пені, 18440,31 грн. 25% річних та 8407,16 грн. інфляційного збільшення.

Відповідач в судові засідання не з‘явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав та не надіслав.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір № ТО-427 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт від 05.10.2015 за своєю юридичною природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач належним чином та в повному обсязі надав відповідачу згідно умов Договору послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів у період з 26.05.2016 по 29.08.2016 на загальну суму 90451,28 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі виконаних робіт, які підписані сторонами без будь - яких претензій і зауважень та скріплені печатками сторін.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що згідно з п. 4.5 Договору оплата виконаних позивачем за Договором послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, мала бути здійснена відповідачем по факту надання послуг і виконання робіт протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання послуг і виконання робіт та підписання сторонами актів приймання передачі.

Отже, враховуючи наведений пункт Договору, суд дійшов висновку, що оплату за надані позивачем послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів за Договором відповідач мав здійснити у такі строки:

до 01.06.2016 (включно) – за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000000743 від 30.05.2016 на суму 24556,45 грн.;

до 04.07.2016 (включно) – за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000000877 від 30.06.2016 на суму 24862,26 грн.;

до 31.08.2016 (включно) – за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000001138 від 29.08.2016 на суму 22139,09 грн.;

до 31.08.2016 (включно) – за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000001142 від 29.08.2016 на суму 18893,48 грн.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що станом на час розгляду справи по суті відповідач не оплатив 88778,83 грн. за послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, надані позивачем у період з 26.05.2016 по 29.08.2016 на підставі Договору, строк оплати яких є таким, що настав (90451,28 грн., загальна сума наданих позивачем послуг згідно вищенаведених актів - 1672,45 грн., сума здійсненої відповідачем часткової оплати згідно рахунку-фактури № ГЛ-000000794 від 26.05.2016 = 88778,83 грн., сума заборгованості). Додатково заборгованість відповідача за Договором у наведеній сумі підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 10.05.2017, який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 88778,83 грн. основного боргу за Договором визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, судом розглянуто позовні вимоги про стягнення з відповідача 13135,07 грн. пені, 18440,31 грн. 25% річних та 8407,16 грн. інфляційного збільшення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.1 Договору сторони узгодили, що у випадку затримки повної оплати виконаних робіт, вартості встановлених матеріалів та запасних частин у строк, обумовлений п.4.5 цього Договору, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, до моменту повного погашення заборгованості.

Крім того, пунктом 6.3 Договору сторони передбачили, що у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, виконавець матиме право, крім стягнення передбаченої п. 6.1 суми боргу та пені, додатково стягнути із замовника 25 (двадцять п’ять) процентів річних від простроченої суми за період прострочення (ст. 625 ЦК України).

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у строк, передбачений п. 4.5 Договору, не здійснив оплату за надані позивачем у період з 26.05.2016 по 29.08.2016 послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів на підставі Договору, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов‘язання:

з 02.06.2016 - за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000000743 від 30.05.2016 на суму 24556,45 грн.;

з 05.07.2016 - за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000000877 від 30.06.2016 на суму 24862,26 грн.;

з 01.09.206 - за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000001138 від 29.08.2016 на суму 22139,09 грн.;

з 01.09.206 - за актом прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000001142 від 29.08.2016 на суму 18893,48 грн.,

що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наведених у позовній заяві розрахунків пені, 25% річних та інфляційного збільшення, суд дійшов висновку, що такі розрахунки виконані позивачем арифметично вірно та відповідно до встановлених обставин справи, умов Договору, приписів ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", а отже, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 13135,07 грн. пені, 18440,31 грн. 25% річних та 8407,16 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У процесі розгляду справи судом було встановлено недоплату позивачем судового збору. Так, позивач підтримав позовні вимоги згідно прохальної частини позовної заяви, ціна позову за якими фактично становить 128761,37 грн., виходячи з яких судом і розглядався спір у даній справі, тоді як у позовній заяві позивач зазначив ціну позову у меншій сумі 128613,37 грн., з урахуванням якої здійснив оплату судового збору. Отже, за подання позовної заяви з ціною позову у розмірі 128761,37 грн. позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1931,42 грн., тоді як фактично сплатив 1929,22 грн., а отже, в меншому розмірі, ніж передбачено п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином, з огляду на повне задоволення позовних та враховуючи встановлену судом недоплату позивачем судового збору за подання позовної заяви у сумі 2,20 грн., суд дійшов висновку, що судовий збір підлягає розподілу між сторонами за правилами статті 49 ГПК України наступним чином:

- судовий збір у розмірі 1929,22 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача;

- судовий збір у розмірі 2,20 грн. за результатами вирішення спору підлягає стягненню з відповідача та зарахуванню за реквізитами, передбаченими для справляння судового збору за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Преміум" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 49; ідентифікаційний код 38809732) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАНТІ ГРУП" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 16-А, ідентифікаційний код 30440060) 88778,83 грн. (вісімдесят вісім тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 83 коп.) основного боргу, 13135,07 грн. (тринадцять тисяч сто тридцять п’ять гривень 07 коп.) пені, 18440,31 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста сорок гривень 31 коп.) 25% річних та 8407,16 грн. (вісім тисяч чотириста сім гривень 16 коп.) інфляційного збільшення, 1929,22 грн. (одну тисяч дев’ятсот двадцять дев’ять гривень 22 коп.) судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Преміум" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 49; ідентифікаційний код 38809732) 2,20 грн. (дві гривні 20 коп.) судового збору, який підлягає зарахуванню за реквізитами, передбаченими для справляння судового збору за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.08.2017

Суддя Гумега О.В.