Рішення № 68091686, 31.07.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2017р. Справа № 910/5409/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Львівської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", м. Львів,

про: стягнення в розмірі 56 547,66 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Бедрій Р.М. - представник (довіреність № 22.03.17-01/РД-012/22 від 22.03.17р.)

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва подано позовну заяву Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення боргу в розмірі 55 499,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 р. провадження порушено провадження та призначено справу до розгляду на 11.05.17р.

24.04.17р. на адресу Господарського суду міста Києва від публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Львівської дирекції ПАТ "Укрпошта" надійшло клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 р. матеріали справи № 910/5409/17 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Судом встановлено, що відповідачем у справі № 910/5409/17 є Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Львівської дирекції ПАТ"Укрпошта", місцезнаходження якої, відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є: 79000, м. Львів, вул. Словацького, 1.

Ухвалою суду від 07.06.2017 року прийнято справу до розгляду та призначено на 27.06.2017 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвал суду виконав частково, позовні вимоги в попередньому судовому засіданні підтримав та просив суд позов задоволити.

31.07.2017 року за вх.№26429/17 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи, проте, в судовому засіданні суд відмовив в задоволенні даного клопотання, оскільки відповідно до статті 69 ГПК України суд обмежений строками розгляду справи.

Відповідач в судове засідання з'явився, позовні вимоги позивача заперечує, з підстав наведених у заперечення на позовну заяву.

12.06.17р. за вх. № 20783/17 відповідачем подано в канцелярію Господарського суду заперечення на позовну заяву з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

12.06.17р. за вх. № 20792/17 відповідачем подано в канцелярію Господарського суду клопотання.

15.06.17р. за вх. № 21363/17 відповідачем подано в канцелярію Господарського суду клопотання, відповідно до якого просить, договір № Л-9800-15 у запереченні на позовну заяву вважати договором № С-9800-15.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.09.2015 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - позивач) та Українським державним підприємством поштового зв»язку «Укрпошта», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» (надалі - відповідач) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №С-9800-15 (надалі - договір), згідно п.1.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно -нежитлові приміщення загальною площею 194,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вулиця Стрийська,78.

Договір укладено на термін з 14.09.2015 року до 13.09.2018 року (п.4.1 договору).

Цільове призначення об»єкта оренди, визначене в п.2.1 даного договору, а саме, об»єкт оренди буде використовуватися орендарем для відділення поштового зв»язку.

Однак, відповідач не виконав умови в частині сплати орендної плати, відтак відповідно до довідки про стан заборгованості №4-2302-321 від 17.03.2017 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 56574,66 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, відзив на позов подав, в якому заперечує позовні вимоги та просить суд відмовити в задоволенні позову.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна №Л-9800-15.

Так, нормами статті 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 283 ГК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Розмір орендної плати згідно п.5.1 та п.5.2 Договору визначається відповідно до чинної на час укладення договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої Ухвалами міської ради від 07.06.2007 року №897 та від 14.07.2015 року №4966 і складає

- 2390,38 грн. без ПДВ за пергший місяць оренди терміном на 1 рік з дати укладення цього договору оренди до 14.09.2016 року включно.

- 7967,94 грн. без ПДВ з 15.09.2016 року до закінчення терміну дії договору. І підлягає індексації за відповідний період.

Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", однією із істотних умов договору оренди є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Частинами 1 та 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна " передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно довідки про заборгованість вбачається, що заявлена до стягнення заборгованість виникла за період з 01.09.2016 року по 01.02.2017 року.

Відповідач стверджує, що даний договір він вимушений був укласти на умовах позивача, оскільки відділення поштового зв»язку за вказаною адресою знаходиться багато років, діяльність підприємства поштового зв»язку пов»язана з територією обслуговування, тому пошук нового приміщення призвів би до тимчасового припинення функціонування ВПЗ, перенесення в інше місце, що потягнуло б за собою неможливість доставки кореспонденції, пенсій та державних допомог на доставочних дільницях зони обслуговування відділення поштового зв»язку та призвело б до численних скарг, як із сторони мешканців, підприємств, установ, організацій та органів місцевого самоврядування, та могло викликати соціальну напругу.

Посилаючись на вимушеність волі орендаря під час підписання Договору оренди, відповідач жодними належними і допустимими доказами не довів цього факту.

Львівська дирекція УДПЗ «Укрпошта» з метою переукладення договорів оренди, неодноразово зверталася з листами (№01-09-834 від 16.10.2014 року, №01-09-557 від 11.07.2014 року) до УКВ ДЕР ЛМР щодо продовження договорів оренди з орендною платою в розмірі 1 грн. на рік для відділень поштового зв»язку.

19.05.2014 року позивач листом №2302-1339 повідомив, що ухвалами прийнятими Львівською міською радою, УДПЗ «Укрпошті» в особі Львівської дирекції надано право укласти договори оренди з УКВ ДЕР ЛМР, але розмір орендної плати за об»єкт оренди буде визначено згідно Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 року №897 «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м.Львова, відповідно до орендної ставки за використання нерухомого майна і становитиме 5%.

Також Львівська дирекція УДППЗ «Укрпошта» зверталася до позивача з листами №22-07-02 від 19.10.2016 року, №22-07-03 від 18.11.2016 року, №22-07-04 від 28.12.2016 року щодо внесення змін до договорів оренди в частині застосування орендної ставки в 1 грн. в рік, на що УКВ ДЕР ЛМР у відповідях зазначило, що розмір орендної плати переглядається лише за згодою сторін або за рішенням суду.

У своєму запереченні відповідач просить суд визнати недійсним п.5.1 Договору оренди №Л-9800-15 від 14.09.2015 року в частині орендної плати, що перевищує 1 грн. посилаючись на ч.1 статті 83 ГПК України.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначені у ст. 215 ЦК України, частина 1 якої передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 вищенаведеної правової норми визначено, що у разі, коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Схожі за змістом положення містить і ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 2.6 постанови Пленуму ВГС України № 12 від 29.05.2013 р. відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Як вбачається з матеріалів справи та заперечень позивача, що спростовують твердження відповідача, а саме того, що сторони уклали даний договір та погодили всі істотні умови, зокрема орендар взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату визначену договором за користування об'єктом оренди і на момент підписання проти них не заперечував. Відповідач свої зобов'язання виконував з порушенням умов договору, а саме сплачував орендну плату за оренду майна не в повному обсязі. Дані порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань призвели до виникнення заборгованості за період в сумі 56 547,66 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість (долучено до матеріалів справи). Відповідач продовжує користуватись орендованим майном ще по теперішній час.

Судом встановлено, хоч впродовж дії даного договору відповідач звертався до позивача з клопотаннями про внесення змін до даного Договору в частині розміру орендної плати у встановленому чинним законодавством порядку, протее доказів про зміну умов договору, чи визнання його недійсним в цій частині суду не надано.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пункт 4 даної статті передбачає, що дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 215 зазначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як на підставу своєї вимоги про визнання недійсним в частині п.5.1 Договору відповідач посилається на невідповідність цього пункту до Методики розрахунку орендної плати для об»єктів, що перебувають у державній власності.

Положеннями ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Пунктом 3 ст.6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення Договору оренди з врахуванням зазначеного в ньому цільового призначення орендованого об'єкта та поданих позивачем на час його укладення документів, сторони погодили всі істотні умови та підписали Даний договір у встановленому законом порядку.

Відповідно до роз»яснень, викладених у пунктах 2.1, 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України» №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

Проаналізувавши встановлені сторонами умови договору, суд дійшов висновку, що зміст договору (правочину) не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а відтак, в момент вчинення правочину сторонами дотримано вимоги ч.1 ст.203 ЦК України. Належні та допустимі докази на спростування зазначеної обставини у матеріалах справи відсутні.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач без належних на те правових підстав не сплачував орендну плату, в результаті чого у нього виникла заборгованість. За таких обставин, позовна вимога про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 56 547,66 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, та не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» про стягнення 56 547,66 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м.Київ, вулиця Хрещатик,22; код ЄДРПОУ 21560045) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл.Галицька,15; код ЄДРПОУ 25558625) заборгованість в розмірі 56 547,66 грн., та 1600,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2017 р.

Суддя Горецька З. В.