Постанова № 68090865, 02.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 917/1728/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Ходаківської І.П., за участю представників: позивача Васильєва Н.О. (дов. від 15.02.2017 №10-74/1910)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017у справі№917/1728/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Велико-Кохнівської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком"простягнення 26018,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Велико-Кохнівської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" про стягнення 26 018,20 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.01.2017 (суддя Киричук О.А.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 (головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Білецька А.М., Медуниця О.Є.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Велико-Кохнівської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" 9082,75 грн. суму основного боргу, 3262,47 грн. пені, 316,86 грн. 3% річних та 5449,68 грн. штраф (10%). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Велико-Кохнівської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати в частині стягнення з товариства заборгованості по договору №1818 від 01.03.2015 про використання місць на опорах ПЛ - 0,22 - 0,38 - 6 -10 кВ для розміщення на них ТКМ та/або ЕМ у сумі 13389,69 грн., з них: 6792,51 грн. основний борг, 1030,02 грн. пеня, 117,48 грн. 3% річних та 5449,68 грн. штраф (10%), та прийняти нове рішення, згідно якого стягнути з товариства заборгованості по договору №1818 від 01.03.2015 про використання місць на опорах ПЛ - 0,22 - 0,38 - 6 -10 кВ для розміщення на них ТКМ та/або ЕМ у сумі 4722,07 грн., з них 2290, 24 грн. основний борг, 2232,45 грн. пеня та 199,38 грн. 3% річних.

В своїй скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" посилається на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій доказів та встановлення обставин, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21.07.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Ходаківська І.П.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.07.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні 02.08.2017 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2015 між Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (власник повітряної лінії (Власник ПЛ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком " (власник телекомунікаційних мереж та/або електричних мереж (власник ТКМ та/або ЕМ) укладено договір на використання місць на опорах ПЛ-0,22-0,38-6-10 кВ для розміщення ТКМ та/або ЕМ за №1818, відповідно до п. 1.1 якого власник ПЛ надає право власнику ТКМ та/або ЕМ використовувати місця на опорах П Л-0,22-0,38-6-10 кВ, зазначені в додатку №1 до договору, для розміщення на них телекомунікаційних мереж (ТКМ) та/або електричних мереж (ЕМ), що належать їм на праві власності чи користування (послуги).

Згідно з п. 1.3 договору надання місць на опорах ПЛ-0,22-0,38-6-10кВ для розміщення на них ТКМ та/або ЕМ оформлюється представниками сорін актом розміщення ТКМ та/або ЕМ та узгодження договірної ціни, який є додатком № 1 до договору.

Матеріали справи містять підписаний та скріплений печатками обох сторін акт розміщення ТКМ та/або ЕМ та узгодження договірної ціни (додаток № 1).

Вартість послуг встановлюється відповідно до додатку №1 договору і складає в місяць 9082,75 грн., у тому числі ПДВ 1513,17 грн. (п. 2.1 договору).

Нарахування плати за послуги починається з дати, зазначеної у п. 7.1 договору. Плата за додаткові обсяги ТКМ та/або ЕМ, які не увійшли до первісної редакції акту, нараховується з моменту оформлення доповнення до такого акту (п. 2.3 договору).

Пунктом 2.4 договору сторони передбачили, що розрахунки по договору проводяться щомісячно у формі попередньої оплати, шляхом перерахування власником ТКМ та/або ЕМ грошових коштів на поточний рахунок власника ПЛ в розмірі, зазначеному в п.2.1 договору, не пізніше 25 числа місяця, що передує тому, за який здійснюється оплата.

Власник ТКМ та/або ЕМ зобов'язаний виконати технічні вимоги і дотримуватись технічних рішень проектної документації та вимог даного договору. Щорічно надавати власнику ПЛ документи перелічені в п. 3.1.1 договору. Оплачувати вартість послуг в порядку і в строки, передбачені договором (п. 3.1.3-3.1.5 договору).

При проведенні робіт власник ПЛ та власник ТКМ та/або ЕМ повинні дотримуватись вимог діючих нормативних документів та законодавства України (п. 3.1.15 договору).

Згідно з п. 3.2.1 договору власник ПЛ зобов'язаний здійснювати технічне обслуговування ПЛ з використанням власних засобів і матеріалів, в порядку та обсягах, передбаченому нормативними документами. Власник ПЛ має право вимагати своєчасної плати за використання місць на опорах ПЛ-0,22-0,38-6-10кВ (п. 3.3.1 договору).

У випадку порушення строку оплати, передбаченого п.2.3 договору, власник ТКМ та/або ЕМ сплачує власнику ПЛ пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів додатково сплачує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченого платежу (п.4.2 договору).

В п. 7.1 договору сторони визначили строк дії договору та умови припинення договору, зокрема, договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і його дія поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами з 01.03.2015р. Договір діє протягом одного року від дня підписання, а в частині оплати заборгованості (відшкодування збитків) та реалізації прав, передбачених п. 8.7 договору - до повного виконання відповідних зобов'язань та/або реалізації прав. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за 30 днів до закінчення строку його дії сторони не повідомлять про зміну умов договору чи його припинення (п. 7.2 договору).

Матеріали справи свідчать, що позивачем були виставлено відповідачу наступні рахунки: №90627544 від 29.12.2015 на суму 9082,75 грн., № 90661522 від 28.07.2016 на суму 9082,75 грн., № 90627544 від 29.12.2015 на суму 9082,75 грн., № 90661522 від 28.07.2016 на суму 9082,75 грн., № 90641991 від 31.03.2016 на суму 9082,75 грн., № 90646350 від 28.04.2016 на суму 9082,75 грн., № 90649856 від 25.05.2016 на суму 9082,75 грн., № 90655584 від 30.06.2016 на суму 9082,75 грн.

За твердженням позивача, відповідач оплату рахунків проводив несвоєчасно та не в повному обсязі, рахунок №90627544 від 29.12.2015 на суму 9082,75 грн. відповідачем не оплачено і до цього часу.

16.09.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 13-01-01-4/1727 про сплату заборгованості, в тому числі по спірному договору № 1818 від 01.03.2015.

Проте, відповідач на дану претензію не відреагував.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 9082,73 грн., а також 3262,47 грн. - пені, 316,86 грн. - 3% річних та 5449,68 грн. - штрафу (10%).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суди попередніх інстанцій правомірно зазначали про наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за спірним договором оплатив вартість наданих послуг частково та з порушенням строків, визначених п.2.4. договору, зокрема, по рахунку №90627544 від 29.12.2015 відповідачем не було здійснено оплату за надання послуг, по рахункам №90641991 від 31.03.2016, №90646350 від 28.04.2016, №90649856 від 25.05.2016, №90655584 від 30.06.2016 та №90661522 від 28.07.2016 відповідач оплатив їх, але з порушенням строків оплати.

Матеріали справи містять лист позивача № 13-01-02/1844 від 30.09.2016, який був направлений відповідачу, в якому останній просить відповідача оплатити серед інших і рахунок № 90627544 від 29.12.2015, що повторно йому направляється. Також, даним листом позивач направив відповідачу акти наданих послуг за використання опор за вересень 2016 року, підписання яких позивач просив здійснити та повернути їх позивачу.

В своїх поясненнях відповідач зазначає про те, що даний рахунок був оплачений частково у сумі 6792,51 грн. згідно платіжних доручень №754 від 28.01.2016 та №757 від 29.01.2016, у зв'язку з чим відповідач звернувся до позивача з заявами № 1040 від 29.02.2016 та № 1041 від 29.02.2016 про залік зустрічних однорідних вимог, у яких просив зарахувати сплачені кошти, у т.ч. і за рахунком №90627544 від 29.12.2015.

Позивач надав до матеріалів справи лист від 22.03.2016 вих.№03-26/3593, в якому повідомив відповідача про те, що вказана сума не зараховується у зв'язку з відсутністю актів виконаних робіт підписаних відповідачем.

Питання умов і порядку зарахування взаємних вимог регулюється главою 50 Цивільного кодексу України - припинення зобов'язань.

Один зі способів припинення зобов'язання передбачений статтями 601-602 Цивільного кодексу України, відповідно до якого зобов'язання припиняється заліком зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Для припинення зобов'язань заліком необхідна наявність декількох умов.

По-перше, залік можливий за умови, що зобов'язання є зустрічним. Тобто, для заліку є необхідною і достатньою наявність двох зобов'язань. При цьому, особа, яка виступає кредитором по першому зобов'язанню, повинна бути боржником по іншому, і навпаки, боржник по першому зобов'язанню повинен бути кредитором по іншому з них.

По-друге, вимоги, що підлягають заліку, повинні бути однорідними, у даному випадку - грошовими.

По-третє, залік можливий тільки за умови, що термін виконання зобов'язання настав, або строк виконання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Але, у той же час, інша сторона має право заперечити заявлену вимогу про залік у зв'язку, наприклад, з недійсністю вимоги або відсутністю передбачених законом умов для заліку (стаття 602 Цивільного кодексу України).

Заява про залік є способом приведення (включення) у дію самої процедури заліку, який має бути здійснений взаємно і добровільно сумлінними учасниками господарських відносин шляхом здійснення відповідних проводок по рахунках бухгалтерського обліку, зафіксувавши, таким чином, факт безготівкового розрахунку зі своїм контрагентом. Завершити результат цієї господарської операції можна, наприклад, складанням акта звіряння взаємних розрахунків і/або укладанням мирової угоди в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження". Саме виконавче провадження в цьому випадку підлягає закінченню на підставі п. 2 ст. 37 зазначеного Закону у зв'язку з визнанням судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження. Мирова угода, про яку вказували судові інстанції, що розглядали скаргу Підприємства, ґрунтується на згоді сторін і їхній добрій волі щодо проведення заліку.

Враховуючи, що сама заява про залік зустрічних однорідних вимог не є безумовною підставою для заліку грошових вимог, а дія відповідача по пред'явленню заяви про залік грошових вимог повинна мати зворотну дію (сприяння) з боку позивача, а в даному випадку позивач не зарахував вимоги відповідача як зустрічні однорідні, тому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно вказали, що на момент винесення рішення сума основного боргу 9082,75 грн. за рахунком №90627544 від 29.12.2015 відповідачем позивачу не сплачена, тому підлягає до стягнення.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3262,47 грн. пені, 316,86 грн. 3% річних та 5449,68 грн. штрафу (10%), суди попередніх інстанцій вірно виходили з наступного.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статей 547-548 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони, укладаючи договір, передбачили, що у випадку порушення строку оплати, передбаченого п.2.3 договору, Власник ТКМ та/або ЕМ сплачує Власнику ПЛ пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів додатково сплачує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченого платежу (п.4.2 договору).

Колегія суддів здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, пені та штрафу (з урахуванням моменту виникнення зобов'язань щодо оплати за кожний окремий місяць та здійснених відповідачем проплат), погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є правомірними, заявлений розмір пені та штрафу відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та договору, а тому дані вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" в своїй скарзі на неможливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, колегія суддів касаційної інстанції вказує про таке.

Дійсно, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що в даному випадку в п. 4.2 спірного договору стягнення пені та штрафу передбачено за різні правопорушення, а саме, стягнення пені - за порушення строку оплати, передбаченого п.2.3 договору, а стягнення 10% штрафу - за прострочення платежу понад 30 (тридцяти) днів.

Крім того, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, а саме при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони погоджують на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 262,47 грн. пені, 316,86 грн. 3% річних та 5 449,68 грн. штрафу (10%).

У відповідності до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів касаційної інстанції вирішуючи даний спір опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком", адже доводи викладені у скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "Лінк Телеком" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у справі №917/1728/16 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В.Корсак

І.Ходаківська