Постанова № 68090819, 02.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 915/1022/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Ковтонюк Л.В., Кондратової І.Д.за участі представників: позивачів: відповідачів: прокуратури: Штокман А.І. Половінкін О.В. Збарих С.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської областіна рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 23 листопада 2016 року Одеського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 рокуу справі№ 915/1022/16за позовомпрокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства Українидовиконавчого комітету Новополтавської сільської ради Новобузького району, Новополтавської сільської ради Новобузького району, публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року прокурор Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду з позовом до виконавчого комітету Новополтавської сільської ради Новобузького району, Новополтавської сільської ради Новобузького району, публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новополтавської сільської ради № 87 від 27.12.2011 та просив визнати недійсним свідоцтво серії САЕ № 111718 від 27.01.2012 на комплекс нежитлових будівель загальною площею 28 930,4 кв.м, що розташовані у селищі Полтавка, Новобузького р-н., Миколаївської обл. за адресою: вул. Станційна, 11 за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2016 (суддя - Коваль Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.03.2017 (головуючий - Величко Т.А., судді - Бєляновський В.В., Поліщук Л.В.), у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі заступника прокурора Одеської області, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач - ПАТ "ДПЗКУ" просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено ДП "ДПЗК України" та визначено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств компанії ДАК "Хліб України", що ліквідуються, одним з яких згідно з Переліком дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", які припиняються шляхом ліквідації, є дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" "Новополтавський елеватор".

30.03.2011 за актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу комісія з ліквідації дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Новополтавський елеватор" передала, а ДП "ДПЗК України" прийняло майновий комплекс (а.с. 44-47, т. 1); до статутного капіталу ДП "ДПЗК України" увійшли об'єкти Новополтавського елеватору, зокрема, спірний комплекс нежитлових будівель.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010".

Згідно з п. п. 1, 2. указаної постанови уряд України погодив пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство. Установлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; ДПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії щодо майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

07.07.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно до якого ДП "ДПЗК України" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ".

За п. 4 цього наказу статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "ДПЗКУ" та згідно з акту оцінки майна від 26.09.2011 станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн.

17.11.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ № 634 "Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства "ДПЗК України", яким, зокрема створено ПАТ "ДПЗК України" шляхом перетворення ДП "ДПЗК України" та затверджено його Статут; здійснено емісію акцій ПАТ "ДПЗК України" на весь розмір його статутного капіталу - 867 717 000 грн. Вирішено випустити 8 677 170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн кожна (п. 2 наказу); створено філії ПАТ "ДПЗК України" згідно з додатком до наказу, в тому числі, філію "Новополтавський елеватор" (п. 4 наказу).

До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ "ДПЗК України" увійшли об'єкти нерухомого майна Новополтавського елеватору, в тому числі і спірний комплекс будівель.

Згідно із п. 1.4. Статуту ПАТ "ДПЗК України" (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 4 від 06.01.2016 засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 593 від 06.06.2011 "Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 № 764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

ПАТ "ДПЗК України" є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗК України" (п. 1.6. Статуту ПАТ "ДПЗК України").

Відповідно до п. п. 5.1., 6.6. Статуту статутний капітал товариства становить 867 717 000 грн та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави.

За п. 7.1. вказаного Статуту акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію

15.11.2011 філія ПАТ "ДПЗК України" "Новополтавський елеватор" звернулася до голови Новополтавської сільської ради з листом № 106, в якому просило видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно ПАТ "ДПЗК України" (а.с. 36, т. 1).

27.12.2011 виконавчий комітет Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області прийняв рішення № 87 "Про видачу філії ПАТ "ДПЗК України" "Новополтавський елеватор" свідоцтва на право власності нового зразка на комплекс нежитлових будівель за адресою: вул. Станційна, 11 селища Полтавка Новобузького району Миколаївської області", яким вирішено видати ПАТ "ДПЗК України" в особі філії "Новополтавський елеватор" свідоцтво про право власності на зазначений комплекс нежитлових будівель.

На підставі вказаного рішення Новобузькою філією Миколаївське МБТІ видано ПАТ "ДПЗК України" свідоцтво від 27.01.2012 серії САЕ № 111718 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 28 930,4 кв.м, розташований за адресою: вул. Станційній, 11 у селищі Полтавка, Новобузького р-н. Миколаївської обл.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор Миколаївської області просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Новополтавської сільської ради № 87 від 27.12.2011 та визнати недійсним свідоцтво серії САЕ № 111718 від 27.01.2012 на комплекс нежитлових будівель загальною площею 28 930,4 кв.м, що розташовані у селищі Полтавка, Новобузького р-н., Миколаївської обл. за адресою: вул. Станційна, 11 за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ст. 73 ГК України).

Згідно з ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Право господарського відання - це речове право осіб, які не є власниками.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України в редакції від 21.04.2011). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 ст. 1 Законом України "Про акціонерні товариства" передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ст. 145 ГК України).

Здійснивши аналіз наданих сторонами доказів та врахувавши вимоги законодавства, господарські суди прийшли до правильного висновку, що держава в особі КМУ здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗК України" на ПАТ "ДПЗК України", і визначила останнього розмір статутного капіталу, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Новополтавського елеватора, у власність ПАТ "ДПЗК України" переданий не був.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту.

Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення ВК Новополтавської сільської ради не з'ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно визнав на нього право власності за ПАТ "ДПЗК України", а тому суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним спірного рішення та недійсним свідоцтва про право власності.

Під час розгляду даної справи відповідачем - ПАТ "ДПЗК України" було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі КМУ, Міністерства аграрної політики та продовольства України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16.

У зв'язку із тим, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з 28.03.2012 (ПАТ "ДПЗК України" направило Міністерству аграрної політики та продовольства України лист № 130-2-802/2-15/2032 на виконання доручення Першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України № 11-3/95 від 26.03.2012 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності ПАТ "ДПЗК України"), а прокурор з позовом до суду звернувся 22.09.2016, то господарські суди прийшли до правильного висновку про пропуск позовної давності щодо заявлених вимог.

При цьому, КМУ, Міністерство аграрної політики та продовольства України, набувши статусу позивачів, доказів поважності причин пропуску звернення до суду не надали.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, взявши до уваги заяву відповідача ПАТ "ДПЗК України" про застосування позовної давності, судами правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що відповідачем належним чином не було доведено отримання Міністерством аграрної політики та продовольства України листа від 28.03.2012, то вони є безпідставними та були предметом розгляду апеляційного суду, який прийшов до правильного висновку, що наявною у матеріалах справи копією журналу реєстрації вихідної кореспонденції ДП "ДПЗК України" (розпочато - 15.03.2012 № 130-7-679/2-17/1656, закінчено 20.04.2012 № 130-3-17/2523) підтверджується надсилання ДП "ДПЗК України" (графа у журналі - "кому направлений") на адресу Міністерства аграрної політики та продовольства України листа № 130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012.

Інші посилання заступника прокурора Одеської області в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 23 листопада 2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 року у справі за № 915/1022/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя Л. КовтонюкСуддя І. Кондратова