Постанова № 68090782, 26.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 910/15865/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Данилової М.В.,суддівБакуліної С.В., Корсака В.А., Сибіги О.М., Ходаківської І.П.за участю представниківпозивача Твердохлєбов Є.І. дов. від 27.02.2017 №9-двідповідачівУтіралова А.М. дов. від 16.01.2017 Логвиненко Є.В. дов. від 29.12.2016розглянувши матеріали касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 910/15865/14 господарського суду м. Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" 2.Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді - Карбон" простягнення 756 426,80 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД", Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" про стягнення 756479,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з неправомірним володінням та користуванням відповідачами нежилими приміщеннями 3 та 4 секцій загальною площею 147 кв.м. та 3 000 кв.м. у будівлі за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1, на думку позивача, останні повинні відшкодувати доходи, які вони отримали чи могли отримати і які, за розрахунками позивача складають 756 479,19 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 до участі у справі у якості відповідача - 3 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Денді - Карбон".

В ході розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог до 756426,80 грн., яка прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2016 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 (головуючий суддя Суховий В.Г., судді Коротун О.М., Хрипун О.О.), провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді - Карбон" припинено.

Позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" на користь позивача заборгованість в сумі 26639,16 грн., 532,79 грн. витрат по сплаті судового збору, 34,64 грн. витрат по оплаті судової експертизи.

В задоволенні решти вимог до ТОВ "Констеб ЛТД" відмовлено повністю.

Позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства"Комерційний банк "Земельний капітал" задоволено повністю.

Стягнуто з ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" на користь позивача заборгованість в сумі 720500,00 грн., 14410,00 грн. витрат по сплаті судового збору, 9372,60 грн. витрат по оплаті судової експертизи.

Судові рішення мотивовані доведеністю позовних вимог та наявністю правових підстав для їх часткового задоволення в частині позовних вимог, заявлених до відповідачів 1 та 2, припинивши провадження у справі в частині вимог до відповідача 3.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" та Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Земельний капітал" звернулися до Вищого господарського суду України із касаційними скаргами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" у своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, скаржник вказує, що господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, ухвалюючи рішення про стягнення з нього заборгованості виходили лише із того, що у рішенні №31/543 господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Констеб ЛТД" до ТОВ "Денді-Карбон" був встановлений факт права власності позивача на 147 кв.м. нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 1 в секції 3 та 4, а саме: кімнати проти ліфта загальною площею 99 кв.м., приміщення біля сходів загальною площею 28 кв.м. та балкони по боках 3-ї та 4-ї секцій, проте предметом спору у вказаній справі було повернення майна та відшкодування завданих збитків, а не визнання права власності на об'єкти нерухомості.

На думку заявника, у відповідача відсутній правовстановлюючий документ на вказані приміщення, зареєстрований належним чином відповідно до законодавства.

А відтак, на думку заявника, судами попередніх інстанцій, в порушення вимог статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не досліджено хто був законним власником 147 кв.м. нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок, 1, в секції 3 та 4 в період, за який позивачем заявлено позовні вимоги (з 07.02.2012 по 30.03.2012).

Також, ТОВ "Констеб ЛТД" зазначає про те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що державна реєстрація нерухомого майна не може мати переваги над рішенням суду про визнання права власності на майно, з огляду на приписи статті 124 Конституції України, згідно якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України та враховуючи положення статті 1 першого протоколу Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" щодо права особи на мирне володіння майном та відхилили доводи відповідачів про відсутність реєстрації за позивачем права власності на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 147 кв.м. та 3000 кв.м. у будівлі по пров. Лабораторному, 1 та реєстрацію цього права на 3000 кв.м. за ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал", оскільки згідно приписів пункту 9 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення суду, що набрало законної сили щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є однією з підстав для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Таким чином, держава забезпечила виконання судових рішень, які виносяться судами при встановленні факту виникнення, обмеження, зміни, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Заявник вважає, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно на підставі рішення суду, в жодному разі не може конкурувати чи протиставлятися цьому рішенню. У справах про встановлення права власності на нерухоме майно державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду є виконанням цього рішення.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Земельний капітал" у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 і відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ "Карбон ЛТД" до ПАТ "КБ "Земельний капітал" про стягнення безпідставно набутого в повному обсязі.

На обґрунтування доводів касаційної скарги товариство зазначає, що при винесенні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права та зробили висновок щодо наявності у позивача права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Так, на думку товариства, без належної державної реєстрації у ТОВ "Карбон ЛТД" не виникло право власності на нерухоме майно лише на підставі рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011 у справі №18/492-40/110-61/20 та вказує на те, що він у період з 07.02.2012 по 12.09.2012 правомірно володів спірним нерухомим майном на підставі іншого правовстановлюючого документу - договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 07.11.2011.

Крім того, ПАТ "КБ "Земельний капітал" зазначає, що він не був залучений до участі у справі №18/492-40/110-61/20 в зв'язку з чим не був обізнаний про рішення, які були постановлені у справі.

Також, скаржник зазначає, що судами не прийняті до уваги надані ним докази, які свідчать про фактичне користування спірним майном третьою особою ТОВ "Констеб ЛТД" (отримання доходів від надання цих приміщень в оренду) та підтверджують факт утримання цього нерухомого майна.

Посилання судів попередніх інстанцій як на підставу для задоволення позовних вимог на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, на думку заявника, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки ПАТ "КБ "Земельний капітал" правомірно у період з 19.07.2012 по 12.09.2012 (спірний період) володів нерухомим майном.

Заявник зауважує на тому, що про володіння майном без достатньої правової підстави дізнався 26.08.2014 з рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.06.2013, яке набуло чинності відповідно до постанови апеляційного суду міста Києва 26.08.2014.

Скаржник вважає, що судами не враховано те, що нормою статті 1214 Цивільного кодексу України визначено статус зобов'язаної особи як "особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати…", проте у даному випадку достатньою правовою підставою для збереження цього майна у ПАТ "КБ "Земельний капітал" був факт накладення арешту на це майно та неможливість ним розпорядитися, не порушуючи рішення суду про арешт майна.

Судами не надано належної правової оцінки наданим документам, а саме: ухвалі про забезпечення позову від 16.01.2012 у справі №2/422/2012 Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, відповідно до якої на спірне нерухоме майно було накладено арешт; ухвалі про скасування заходів забезпечення позову у справі №2/422/20/2012 р. 422/5/2012 р. від 07.12.2012 Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, з яких вбачається, що в період часу, за який позивач намагається стягнути відшкодування доходів, на спірне нерухоме майно було накладено арешт.

ПАТ "КБ "Земельний капітал" зазначає, що суди застосувавши приписи статті 1214 Цивільного кодексу України з посиланням на договір між ним договір оренди від 25.11.2011 приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. по пров.Лабораторному, 1, не врахували, що вказаний договір оренди був визнаний недійсним рішенням господарського суду міста Києва у справі № 5011-74/12502-2012 від 03.04.2013. Оскільки договір оренди визнаний недійсним то він не створював будь - яких наслідків, у тому числі й щодо одержання будь - яких доходів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Ткаченко Н.Г., судді Катеринчук Л.Й., Погребняк В.Я.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.07.2017 року № 08.03-04/2326, відповідно до підпунктів 2.3.3, 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50, 2.3.51, пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/15865/14.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.06.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі на 05.07.2017.

03.07.2017, 10.07.2017 та 13.07.2017 від ТОВ "Карбон ЛТД" надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких товариство просить залишити судові рішення без змін, а касаційні скарги без задоволення з підстав, викладених у судових рішеннях.

У судовому засіданні 05.07.2017 було оголошено перерву до 12.07.2017.

10.07.2017 від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" надійшли додаткові пояснення, в яких товариство зазначає про те, що у спірний період з 19.07.2012 по 12.09.2012 правовстановлюючий документ, на підставі якого банк володів спірним майном (договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 07.11.2011) позивачем не оскаржувався, відповідно банк не знав і не міг знати про володіння майном без достатніх правових підстав, оскільки правова підстава в той період була дійсна. Зазначені обставини підтверджуються витягом про державну реєстрацію прав від 15.11.2011 №32041766. Вказаний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 07.11.2011 визнано недійсним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.06.2013, яке набуло чинності відповідно до постанови апеляційного суду міста Києва 26.08.2014. А відтак, банк дізнався про володіння спірним майном без достатньої правової підстави лише 26.08.2014.

У судовому засіданні 12.07.2017 було оголошено перерву до 13.07.2017.

13.07.2017 колегією суддів у складі: Данилова М.В.(головуючий), Швець В.О., Сибіга О.М. подано службову записку Голові Вищого господарського суду України про розгляд справи колегією суддів у складі більше трьох суддів, мотивоване складністю справи, характеру спірних відносин, великим обсягом матеріалів.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України Б. Львова №03-05/5 від 17.07.2017 року для розгляду справи №910/15865/14 сформовано колегію суддів у складі п'яти суддів.

З протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.07.2017 вбачається, що для розгляду справи №910/15865/14 автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: Данилова М.В. (головуючий), Швець В.О., Корсак В.А., Сибіга О.М., Бакуліна С.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.07.2017 у вказаному складі було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.07.2017.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2017 у зв'язку з відпусткою судді Швеця В.О., справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя Данилова М.В., судді Бакуліна С.В., Корсак В.А., Сибіга О.М., Ходаківська І.П.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 26.07.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційні скарги з огляду на таке.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій зазначили, що за змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування та в порядку статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно, або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати не лише отримані доходи від такого майна, але й доходи, які вона могла одержати від цього майна, підлягає стягненню з ТОВ "Констеб ЛТД" - 26639,16 грн. та з ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" - 720500,00 грн. (на підставі наявного у матеріалах справи висновку експерта).

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки попередніх інстанцій в цій частині помилковими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2013 у справі №5011-74/12502-2012 за позовом ТОВ "Карбон ЛТД" до ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" було витребуване нежиле приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. у будівлі за адресою: м.Київ, Лабораторний провулок, 1 з незаконного володіння ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" та передане вказане нежиле приміщення позивачу у цій справі.

Згідно зазначеного рішення суди задовольнили вимоги ТОВ "Карбон ЛТД" до ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" про витребування майна на підставі статі 387 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи вимоги по вищезазначеному рішенню, господарський суд міста Києва послався на приписи статті 387 Цивільного кодексу України, згідно якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При винесенні даного рішення суди зазначили, що засіб захисту права власності, передбачений статтею 387 Цивільного кодексу України застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Отже, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.)

Ухвалюючи рішення по даній справі, яке переглядається, колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій не врахували рішення у справі №5011-74/12502-2012 господарського суду міста Києва від 03.04.2013 та положення закону, а саме, що нормою частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третьою особою.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано у особи шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України, що і було встановлено у рішенні господарського суду міста Києва від 03.04.2013 у справі №5011-74/12502-2012.

Реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемний чи який визнаний недійсним.

Права особи, яка вважає себе власником майна не підлягає захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Крім того, суди не надали правової оцінки, що згідно статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, яка відбувається на підставах та у порядку, передбачених статтею 22 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також зауважує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення статті 390 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Тобто, Цивільний кодекс України виходить не лише з неправомірності підстав заволодіння недобросовісним набувачем річчю, що саме по собі має призводити до негативних наслідків для нього, а й з такої важливої засади цивільно-правового регулювання, як компенсаційність.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, якщо віндикація неможлива, тому що річ власника знищено або з інших причин її не можна повернути, незаконний володілець має відшкодувати завдану власнику шкоду за правилами гл.82 Цивільного кодексу України або провести розрахунки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Суди не врахували, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого статтею 1212 Цивільного кодексу України

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають права витребувати в набувача це майно.

Суди попередніх інстанцій по даній справі не визначили, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'явив позивач і, відповідно, не застосували належні норми діючого законодавства.

Щодо стягнення з ПАТ "КБ "Земельний капітал" на користь позивача заборгованості в сумі 720500,00 грн. та з ТОВ "Констеб ЛТД" на користь позивача заборгованості в сумі 26639,16 грн. на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

В матеріалах справи наявні договори: суборенди, укладені в період з 02.05.2011 по 01.07.2012, за якими відповідачем-1 надавалися в суборенду приміщення в будинку № 1 по пров. Лабораторному у м. Києві, кімнат напроти ліфта, що рішенням господарського суду м. Києва від 28.01.2008 у справі № 31/543 визнані власністю позивача, відповідно до яких сукупна кількість кв.м, які передані в суборенду відповідачем-1 становить 109 кв.м.; оренди від 25.11.2011 № б/н, за яким відповідачем-2 надавалися в оренду приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м у будівлі за адресою м. Київ, Лабораторний провулок 1, що складає 42/100 частин будівлі за адресою м. Київ, Лабораторний провулок 1; договір про внесення змін та доповнень від 31.05.2012 до договору оренди від 25.11.2011 № б/н, а також угода від 29.03.2013 про розірвання договору оренди від 25.11.2011 № б/н.

Суди попередніх інстанцій не встановили обставини дійсного одержання доходів незаконними володільцями речі та розмір витрат, які були ними понесені.

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що вираз про доходи, які особа мала одержати, слід розуміти аналогічним чином, як і визначення розміру упущеної вигоди (складової збитків, яка не є абстрактною).

Розмір доходів, які підлягають стягненню вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння, як недобросовісний набувач, а від добросовісного набувача з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння.

Таким чином, вказані вище обставини підлягають перевірці і оцінці для правильного застосування норм матеріального права.

А відтак, доводи касаційних скарг підтверджуються матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.

За приписами процесуального законодавства, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.

Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом першої та апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду згідно приписів пункту 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішуючи питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" задовольнити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 910/15865/14 та рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: С. Бакуліна

В. Корсак

О.Сибіга

І.Ходаківська