Ухвала суду № 68079754, 03.08.2017, Радехівський районний суд Львівської області

УХВАЛА

іменем України

Радехівський районний суд Львівської області

в складі головуючого-судді Мулявка О.В.

з участю секретаря судового засідання Кормилюк Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Радехів цивільну справу за скаргою представника заявника ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, заінтересована особа старший державний виконавець Радехівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3 на рішення державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся через свого представника ОСОБА_1 до Радехівського районного суду Львівської області із скаргою на рішення державного виконавця.

В обґрунтування вимог скарги представник вказує, що заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року у справі №451/707/15-ц (провадження №2/451/303/15) позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2, про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою задоволено повністю. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України 50731 гривню 70 копійок понесених витрат. Також вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України 2000 гривень витрат на правову допомогу та 507 гривень 32 копійки оплаченого позивачем судового збору.

За твердженням представника заявника, 04 березня 2016 року Радехівським районним судом Львівської області з метою примусового виконання вищезгаданого заочного рішення суду було видано виконавчий лист №451/707/15-цр.

Як зазначає представник заявника, 22 березня 2016 року у Радехівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області було відкрито виконавче провадження №559/7 (номер за Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень 505702263) було відкрите виконавче по примусовому виконанню вищезазначеного виконавчого листа.

Представник заявника вказує, що 01 вересня 2016 року старшим державним виконавцем Радехівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3 у виконавчому провадженні №50570263 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Просить суд постановити ухвалу, якою визнати неправомірною вищезазначену постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Заявник в судове засідання не з’явився та про причини своєї неявки до суду не повідомив, однак, про час і місце розгляду справи був повідомленими належним чином.

Представник заявника до суду не з’явився, однак, подав суду письмову заяву, в якій просив розгляд справи по суті скарги здійснювати за його відсутності та за відсутності заявника, скаргу підтримує повністю.

Заінтересована сторона в судове засідання не з’явилася та про причини своєї неявки до суду не повідомила, однак, про час і місце розгляду справи була повідомленою належним чином.

Суд вважає, що явка до суду є правом, а не обов’язком особи, а тому нез’явлення осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання не перешкоджає суду здійснити її розгляд по суті скарги за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали даної справи на предмет належності та допустимості наявних у ній доказів, вважає, що заявлена у даній справі скарга є підставною та підлягає до задоволення повністю з наступних мотивів.

У відповідності до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч.1 ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом встановлено, що заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року у справі №451/707/15-ц (провадження №2/451/303/15) позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою, задоволено повністю. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України 50731 гривню 70 копійок понесених витрат та 2000 гривень витрат на правову допомогу і 507 гривень 32 копійки оплаченого позивачем судового збору.

Судом також встановлено, що з метою примусового виконання вищезгаданого заочного рішення суду, 04 березня 2016 року Радехівським районним судом Львівської області було видано виконавчий лист №451/707/15-цр.

Як констатовано судом, 22 березня 2016 року у Радехівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області було відкрито виконавче провадження №559/7 (номер за Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень 505702263) по примусовому виконанню вищезазначеного виконавчого листа.

Судом також встановлено, що 01 вересня 2016 заінтересованою особою у виконавчому провадженні №50570263 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Повертаючи виконавчий лист стягувачеві, заінтересована особа (державний виконавець) виходила з відсутності у боржника майна, на яке можна накласти стягнення, а заходи його розшуку виявилися безрезультатними.

Згідно ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, який був чинним на момент винесення оскаржуваної постанови, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Суд погоджується з твердженням представника заявника, що законодавець встановив, що складанню постанови про повернення виконавчого документу стягувачу повинно передувати складання державним виконавцем акту про відсутність у боржника мана, на яке можна накласти стягнення та про безрезультатність заходів державного виконавця. При цьому, на думку суду, формулювання законодавця саме як «складає», а не як «може складати» означає не інакше як те, що складання акту про наявність обставин, зазначених у ч.1 ст.47 закону №606-XIV, є саме обов’язком державного виконавця, але аж ніяк не його правом.

Крім того, з вищезазначеною норми закону, а також норми п.4 ч.4 ст.41 закону №606-XIV вбачається, що обов’язок розшукувати майно боржника законодавцем покладено саме на державного виконавця.

Відповідно до ч.1 ст.190 ЦК України майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

В силу вимог ч.1 ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Отже суд приходить до висновку, що перш ніж приймати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, державний виконавець повинен в обов’язковому порядку провести заходи щодо розшуку усіх видів майна боржника. В противному випадку державний виконавець не дотримується обов’язку щодо вчинення виконавчих дій в повному обсязі, покладеного на нього законодавцем ч.2 ст.11 закону №606-XIV.

З положень норм ч.3 ст.20, ч.2 ст.52 та ч.8 ст.57 закону №606-XIV вбачається, що законодавець наділив державного виконавця правом на звернення стягнення не лише коштів боржника у гривнях та іноземній валюті, інших цінностей, у тому числі коштів на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, але й правом на звернення стягнення на кошти боржника, які знаходяться на рахунках в цінних паперах у депозитарних установах.

За таких обставин суд приходить до висновку, що для дотримання обов’язку щодо вчинення виконавчих дій в повному обсязі державний виконавець повинен здійснювати розшук в тому числі і тих коштів боржника, які знаходяться на рахунках в цінних паперах у депозитарних установах.

Ані з оскаржуваної постанови, ані з матеріалів даної справи не вбачається, щоб заінтересована особа, як державний виконавець, здійснював заходи щодо розшуку коштів заявника, як боржника, які знаходяться на рахунках в цінних паперах у депозитарних установах.

За таких обставин суд приходить до висновку, що рішення заінтересованої особи про повернення виконавчого документу стягувачу в зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, та про безрезультатність заходів щодо його розшуку прийняте з порушенням вимог закону та є неправомірним в зв’язку з його передчасністю.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст.19,55 Конституції України, ст.ст.177,190 ЦК України, ст.ст.11,20,52,57 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст.ст.208-210,383-387 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Скаргу задоволити.

Визнати неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, видану 01 вересня 2016 року старшим державним виконавцем Радехівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3 у виконавчому провадженні №50570263.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Апеляційного суду Львівської області через Радехівський районний суд Львівської області на протязі п’яти днів з дня її проголошення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.