Ухвала суду № 68076231, 02.08.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/5823/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Онишкевича Т.В., Іщук Л.П.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 16.03.2017 року звернулася до суду з позовом до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України в якому просить зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Апеляційному суду Волинської області на виплату їй вихідної допомоги, визнати протиправною бездіяльність суду щодо не нарахування та невиплати їй при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, зобов'язати Апеляційний суд Волинської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, стягнути судовий збір.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Згідно із частиною 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Відповідно до частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 03.08.1987 по 15.09.1988 працювала на посаді стажиста Ківерцівського районного народного суду Волинської області, з 15.09.1988 по 12.04.1990 - виконувала обов'язки народного судді Іваничівського районного народного суду Волинської області, з 12.04.1990 по 12.09.1991 - на посаді народного судді Маневицького районного народного суду, з 13.09.1991 по 16.07.1999 - на посаді народного судді Ківерцівського районного народного суду Волинської області, з 19.07.1999 по 20.08.2001 - на посаді судді Волинського обласного суду, з 20.08.2001 по 15.09.2016 - на посаді судді Апеляційного суду Волинської області, що підтверджується біографічною довідкою від 30.03.2017, виданою Апеляційним судом Волинської області, записами у трудовій книжці НОМЕР_1. Крім того, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.08.2006 встановлено, що ОСОБА_1, дошлюбне прізвище ОСОБА_1, з 22.02.1988 по 22.03.1988 та з 16.05.1988 по 27.05.1988 виконувала обов'язки народного судді Ківерцівського районного народного суду, з 15.08.1988 по 12.09.1988 - обов'язки народного судді Іваничівського районного народного суду Волинської області.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII «Про звільнення суддів» відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку із поданням заяви про відставку звільнено ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного Суду Волинської області.

Згідно із пунктом 8 наказу Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 № 9.7/15 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 вважати такою, що звільнена з посади судді Апеляційного суду Волинської області, та відраховано позивача зі штату працівників апеляційного суду 15.09.2016.

При звільненні з посади судді 15.09.2016 ОСОБА_1 нараховано до виплати 27791,17 грн. (в т. ч.: оклад за період з 01.09.2016 по 15.09.2016 в сумі 7975,00 грн., доплата за вислугу років в сумі 2610,00 грн., компенсація за невикористану відпустку в кількості 20 днів в сумі 17206,17 грн.), при цьому, вихідну допомогу їй не було нараховано та виплачено, що підтверджується довідкою Апеляційного суду Волинської області від 30.03.2017 № 21.

Кошторисом Апеляційного суду Волинської області на 2016 рік видатки на виплату вихідної допомоги суддям передбачені не були.

01.02.2017 ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Апеляційного суду Волинської області про вирішення, за погодженням з ДСА України, питання щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Листом від 30.03.2017 № 9.50/35/2017 Апеляційний суд Волинської області повідомив суддів у відставці (в т.ч. ОСОБА_1.) про звернення до ДСА України щодо вжиття заходів для відновлення права суддів у відставці на отримання вихідної допомоги.

15.12.1992 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ), згідно із частинами першою-третьою статті 43 якого було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24.02.1994 № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону № 2862-ХІІ було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

07.07.2010 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ), з набранням чинності яким Закон № 2862-ХІІ втратив чинність.

При цьому, у Законі № 2453-VІ була збережена норма щодо отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Так, згідно із частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI, частину першу статті 136 Закону № 2453-VІ викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, в подальшому, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), згідно з яким статтю 136 Закону № 2453-VІ було виключено.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII) Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції, проте, розділом Х, який регулював статус судді у відставці, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким втратив чинність Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у попередній редакції.

Крім того, Законом № 1402-VIII було відновлено право на отримання вихідної допомоги при виході судді у відставку: згідно із частиною першою статті 143 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, станом на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (15.09.2016) чинна на цей день редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не містила будь-яких правових норм, які б регламентували виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, та розмір такої допомоги.

Правову позицію щодо правової природи вихідної допомоги було висловлено у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013 у справі № 1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, у пункті 3.1 рішення від 19.11.2013 № 10-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що аналіз розділу VIII Конституції України та Закону № 2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

У пункті 3.2 вказаного рішення від 19.11.2013 № 10-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується із доводами позивача про те, що право на отримання вихідної допомоги позивач набула у 2008 році у зв'язку із наявністю стажу на посаді судді 20 років, оскільки за приписами статті 43 Закону № 2862-ХІІ, статті 136 Закону № 2453-VІ та згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, право на виплату вихідної допомоги суддя набував не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.

Суд також звертає увагу, що Закон № 1166-VII, яким було виключено статтю 136 Закону № 2453-VІ (яка передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку), неконституційним у встановленому порядку визнаний не був, а Пленум Верховного Суду України постановою від 25.12.2015 № 24 «Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону № 1166-VII відсутні.

Крім того, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013 висловлено правову позицію стосовно вихідної допомоги (за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку та не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання), тому суд не бере до уваги покликання позивача в обґрунтування своєї позиції на рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 11.10.2005 № 8-рп/2005.

Суд також не вбачає підстав стверджувати про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в частині порушення права на захист власності, з огляду на таке.

Так, у пунктах 22, 23 рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X). Суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Таким чином, оскільки статтю 136 Закону № 2453-VІ було виключено згідно із Законом № 1166-VII, який не визнаний неконституційним, на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (15.09.2016) у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» була відсутня чинною норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, тому, на колегія суддів вважає, що у відповідача Апеляційного суду Волинської області були відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги позивачу. Враховуючи також, що за правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір, а за практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», заява № 10972/05) держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету, та може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2017 року у справі № 803/381/17 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді Т.В. Онишкевич

Л.П. Іщук

Повний текст ухвали виготовлено 03.08.2017 року