Окрема думка судді № 68075972, 26.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

760/18315/16-а Головуючий у 1-й інстанції Шереметьєва Л.А.

Суддя-доповідач Губська Л.В.

ОКРЕМА ДУМКА

26 липня 2017 року м. Київ Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації задоволено. Постанову Солом'янського районного суду м.Києва від 29 травня 2017 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Вважаю, що у даній справі Київський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків з огляду на наступне.

Під час вирішення спору встановлено, що позивачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина в м.Ялта АР Крим, територія якого є тимчасово окупованою.

28.09.2016 року чоловік позивачки ОСОБА_4 звернувся в Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про призначення допомоги при народженні дитини відповідно до ст.ст. 1, 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", але йому в цьому було відмовлено з посиланням на пропуск строку, передбаченого для звернення для отримання вищезазначеної допомоги.

В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 p., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.

Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Відповідно до ч.1 ст.1 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено види державних допомог сім'ям з дітьми, в тому числі допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дитини.

Згідно з ст.10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі Порядок) визначено, що для призначення одноразової допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків, копія свідоцтва про народження дитини, довідка, видана державним органом реєстрації актів цивільного стану для призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Згідно п.12 Порядку передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що законодавчо встановлені строки звернення за призначенням допомоги при народженні дитини пропущені з поважних причин, оскільки дитина народилася на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим ІНФОРМАЦІЯ_1, однак свідоцтво про народження дитини українського зразка було видано лише 23.09.2016 р., що не давало змоги вчасно отримати таку допомогу на не окупованій території України, тобто в межах строку передбаченого п.12 Порядку.

Зазначені обставини свідчать про те, що несвоєчасність звернення позивачки за реалізацією свого права пов'язане з анексією частини території України, а причини пропуску звернення за допомогою є поважними.

Отже, позбавлення позивачки закріпленого ст.1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" права на отримання соціальної допомоги з причин, які від неї не залежали, вважаю необґрунтованим.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЕСПЛ).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Отже, проживаючи на тимчасово окупованій території, у позивача була фактично відсутня можливість реалізувати своє право на соціальний захист передбачений законодавством України, з огляду на неможливість вчасного отримання свідоцтва про народження дитини. Разом з тим, це свідоцтво є необхідним для звернення до державних органів для призначення такої допомоги, ніж у осіб, які реалізують таке право на території України, що на моє переконання є проявом дискримінації з боку суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача.

З огляду на викладене, не погоджуюся з рішенням про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.3 ст.25 КАС України, суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Користуючись таким правом, не погоджуюся з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року.

Суддя Київського апеляційного

адміністративного суду І.В. Федотов