Ухвала суду № 68075840, 27.07.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2017 рокусправа № 808/1809/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог

у справі №808/1809/17

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до начальника управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області, директора Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

третя особа відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися в Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до начальника управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області, директора Державного підприємства "Запорізький науково дослідний та проектний інститут Землеустрою", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області про:

- визнання протиправною бездіяльності начальника управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області та зобов'язання виконати розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації №95 і внести відповідні зміни до землеустрою земель району та видати три довідки форми держкомзем про дійсний склад земель без слів колективна власність;

- визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою" та зобов'язання виготовити проекти землеустрою по договорах згідно наказів геокадастру;

- визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства "Запорізький науково дослідний та проектний інститут Землеустрою" та зобов'язання виготовити проект землеустрою згідно договору.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за частиною позовних вимог, а саме за позовом до директора Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виготовити проекти землеустрою по договорах згідно наказів геокадастру; зобов'язання виготовити проект землеустрою згідно договору.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, якою справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За доводами скарги, судом створені перешкоди на право на суд, вважає, що заявлені вимоги передбачені переліком частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України справа підсудна окружному адміністративному суду.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 наполягає на доводах та вимогах апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Державне підприємство "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" подало заяву про розгляд апеляційної скарги без участі представника підприємства.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження за частиною позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що директор Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою» у спірних відносинах не здійснює владні управлінські функції, що свідчить про відсутність ознак публічно-правового спору та виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також, в мотивувальний частині рішення, суд першої інстанції вказав, що відносин між позивачами та директором Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою» є цивільно-правовими та мають вирішуватися судом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 грудня 2014 року у справі №21-530а14.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В абзаці 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено суб'єкт владних повноважень як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, що встановлено частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено в абзаці 2 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

За змістом позовних вимог, позивачами з Державним підприємством "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою" укладені договори на виготовлення проектів землеустрою, проте договори не виконуються.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Розділом ІІ Цивільного кодексу України визначені загальні положення про договір.

Відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 6 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, того, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Як зазначалося вище, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення вказав, що позовні вимоги мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Також, в резолютивній частині оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції роз'яснено альтернативний порядок розгляду такої справи, а саме: до юрисдикції господарського суду або місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства залежно від обраного позивачем способу захисту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що віднесення справи до юрисдикції суду залежить від обраного позивачем способу захисту.

Разом з цим, враховуючи наведене, та те що, позивачами виступають фізичні особи, (фактично сторони договору), суд апеляційної інстанції доходить висновку, що розгляд позовних вимог до директора Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виготовити проекти землеустрою по договорах згідно з наказами геокадастру; зобов'язання виготовити проект землеустрою згідно з договором віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 196, 199, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя І.Ю. Богданенко

суддя С.А. Уханенко

суддя Ю.М. Дадим