Постанова № 68075529, 02.08.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року справа № 823/681/17

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Рідзеля О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Шполянський завод продтоварів» до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось приватне акціонерне товариство «Шполянський завод продтоварів» (далі – позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі – відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.04.2017 №0002662200.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про заниження позивачем податку на прибуток за IV квартал 2014 року на суму 54436 грн. 50 коп. та за І квартал 2015 року на суму 64218 грн. 00 коп. по господарським правовідносинам з контрагентом ПП «Орім», оскільки із зазначеним контрагентом здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні необхідні первинні документи. Представник позивача зазначає, що висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами.

Відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що проведеною фактичною плановою виїзною перевіркою приватного акціонерного товариства «Шполянський завод продтоварів» встановлено заниження позивачем податку на прибуток за IV квартал 2014 року на суму 54436 грн. 50 коп. та за І квартал 2015 року на суму 64218 грн. 00 коп. по господарським правовідносинам з контрагентом ПП «Орім», у зв’язку з відсутністю фактичного здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасуванню не підлягають, а надані позивачем до суду документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій позивача із ПП «Орім».

Розгляд справи розпочато у відкритому судовому засіданні, однак суд дійшов висновку здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому на підставі ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що приватне акціонерне товариство «Шполянський завод продтоварів» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Шполянської районної ради народних депутатів Черкаської області 17.11.1994, ідентифікаційний код 00380681.

Відповідно до наказу від 12.05.2016 №215 та на підставі направлень від 23.05.2016 №75-79 службовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за 2013-2015 роки, за наслідками чого склали акт від 29.06.2016 №503/14/00380681.

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 44.1 ст. 44, підп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 - 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, підп. 138.10.3 п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (далі – ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за вищевказаний період на загальну суму 119881 грн.;

- підп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.15 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі – ПДВ) за вищезгаданий період на загальну суму 160931 грн.

На підставі акта перевірки від 29.06.2016 №503/14/00380681 відповідачем винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення 13.07.2016 №0000512200.

За результатами адміністративного оскарження до Головного управління ДФС у Черкаській області і Державної фіскальної служби України вказаного податкового повідомлення-рішення 13.07.2016 №0000512200 та з врахуванням його часткових скасування - відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.04.2017 №0002662200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 55633 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 13856 грн.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України)

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Орім» на підставі договору про надання маркетингових послуг від 01.09.2014 №282.

Згідно з пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПК України, маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Перевіряючи реальність здійснення вказаних господарських операцій між позивачем та ПП «Орім» на підставі вказаного договору від 01.09.2014 №282, судом досліджено відомості, які містяться актах здачі-прийняття робіт, а саме: проведення фокус-груп, проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування, on-Line опитування споживачів на основі розробленої анкети з фіксованою кількістю питань, проведення телефонного опитування респондентів, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженні, визначення об’єму продажу товарів у торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні.

Однак судом встановлено, що у вказаних актах відсутня інформація щодо місця здійснення господарських операцій, обсягів, одиниці виміру господарських операцій, а також не зазначено, в чому виражено їх результат.

Також у звітах щодо проведення фокус-групових досліджень, телефонних опитувань, анкетуваннях споживачів міститься загальновідома інформація щодо продукції ТМ «Жайвір» - не зазначено адреси, за якою проводились дослідження, не вказано кількість опитуваних споживачів, не визначено кількість та вартісні показники здійснених маркетингових досліджень та взагалі не вказано повний зміст проведених робіт, а також не вказано на чому ґрунтується вартість отриманих маркетингових послуг та не містять конкретного розрахунку вартості наданих ПП «Орім» позивачу послуг.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтування розрахунку вартості маркетингових послуг, виходячи з одиниці виміру та періоду, зазначених у додатках до договору про надання маркетингових послуг від 01.09.2014 №282, а в наданих звітах про надання маркетингових послуг ПП «Орім» фактично відсутні висновки та рекомендації замовнику (позивачу) за результатами проведених досліджень.

Таким чином, зазначені звіти також не є належними доказами отримання позивачем маркетингових послуг.

Суд також зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів реального виконання результатів отриманих послуг у господарській діяльності, а саме: первинних документів на підтвердження використання позивачем наданих маркетингових послуг (зокрема, актів списання запасів, доказів здійснення переобладнання виробництва для збільшення обсягів та видів виробництва тощо), тобто не надано доказів на підтвердження впливу на господарську діяльність підприємства маркетингових послуг, придбаних у ПП «Орім».

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Крім того, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної не є достатньою підставою для формування податкового кредиту з податку, з урахуванням відсутності підтвердження реального здійснення господарської операції саме із контрагентом – ПП «Орім».

Щодо діяльності ПП «Орім», то перевіркою встановлено, що за період з вересня 2014 року по січень 2015 року на ПП «Орім» відсутні трудові ресурси, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби. Операції ПП «Орім» не можливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно потрібні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Аналогічна позиція суду щодо надання ПП «Орім» маркетингових послух без їх реального надання також підтверджується рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «АРГО» до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень; рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 по справі №876/2223/16 за позовом приватного акціонерного товариства «Галичина» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС України про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Атев проти Болгарії”, яке прийняте у 2014 році, суд вважає, що відшкодування має компенсувати контрагент. Отже, заявнику, який є суб’єктом підприємницької діяльності та зареєстрований платником ПДВ, відмовили у відшкодуванні сум ПДВ за окремими операціями з постачальником після того, як податковий орган провів перевірки обох сторін. Як з’ясувалося згодом, у матеріалах перевірки постачальника не виявилося даних про проведені операції.

Попри надання заявником усіх необхідних документів, у тому числі належним чином оформлених рахунків-фактур, податковий орган відмовив у відшкодуванні сум ПДВ. Суди стали на бік податківців, аргументуючи тим, що провести зустрічну звірку неможливо, оскільки постачальник утратив бухгалтерські папери, а наданих заявником документів, зокрема рахунків-фактур, недостатньо.

Водночас суд зауважив, що заявник може звернутись у порядку цивільного провадження до свого контрагента з вимогою компенсувати завдану шкоду. Але той вирішив цього не робити та, вважаючи свою справу аналогічною до тих, що вже розглядались, звернувся до Європейського Суду з прав людини. Однак останній підтримав позицію болгарських судів і також указав, що заявник не використав усіх способів для захисту свого права.

Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність факту здійснення реальної господарської операції між позивачем та ПП «Орім», а тому оскаржуване податкові повідомлення-рішення податкове повідомлення-рішення від 19.04.2017 №0002662200 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 14, 86, 94, 128, 159-163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, або без виклику особи яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель