Постанова № 68074903, 26.07.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року

Справа № 2а-0870/922/11

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Матяш О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення №0000590808/0 від 12.08.2010 (№0000590808/1 від 09.09.2010, №0000590808/2 від 18.11.2010),

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що на підставі хибних висновків акту перевірки №260/08-08/00194122 від 02.08.2010 СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі (далі - CДПІ), правонаступником якої є Офіс великих платників податків ДФС (далі - Офіс), прийнято податкове повідомлення-рішення №0000590808/0 від 12.08.2010 про зменьшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 149678 гривень. Також в ході адміністратвиного оскарження, з метою доведення граничного строку узгодження податкових зобов'язань, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000590808/1 від 09.09.2010 та №0000590808/2 від 18.11.2010.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає, що воно прийнято із порушенням закону та є таким, що підлягає скасуванню. Вказує, що Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює жодних додаткових вимог щодо формування податкового кредиту з ПДВ, ніж зазначені в п.п.7.4.1, 7.2.6 ст.7 цього закону. Порядок формування податкового кредиту звітного періоду з ПДВ не має зв`язку з фінансовим результатом звітного періоду. Перевищення собівартості продукції ПАТ "ЗАлК" над ціною її реалізації пов`язано виключно з діючими економічними та ринковими факторами. Вартість продукції підприємства напряму залежить від котирувань Лондонської Біржі Металів на алюміній, а тому ціна реалізації їхньої продукції відповідає рівню зви-чайних цін. Контролюючі органи не мають права вимагати від підприємства встановлення ціни реалізації продукції на товари, ціни на які не регулюються державою. Висновки СДПІ про порушення вимог пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та завищення від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту за травень 2010 року на 687964 гривень і завищення заявленої за травень 2010 року суми бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 149678 гривень вважає такими, що є безпідставними та незаконними.

Позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000590808/0 від 12.08.2010 (№0000590808/1 від 09.09.2010, №0000590808/2 від 18.11.2010).

Представники сторін просять розглядати справу в порядку письмового провадження.

Представник відповідача позов не визнає, зазначивши в запереченнях проти позову, що підприємство за рахунок бюджетного відшкодування намагається покрити свої збитки від продажу продукції за ціною, нижче від ціни її собівартості. Зі змісту угод і наступних дій платника податків вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ. Вказує, що ані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ані Законом України "Про податок на додану вартість" при формуванні валових витрат та податкового кредиту не встановлено жодних обмежень або пільг у разі наявності певної економічної ситуації.

Згідно із ч.4 ст.122 КАС України, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні у справі докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, надавши їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що СДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування від’ємного значення з ПДВ за травень 2010 року та суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2010 року у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалося в лютому, квітні 2010 року, результати якої викладено в акті перевірки №260/08-08/00194122 від 02.08.2010 (а.с.34-55). За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 5.7, 5.9 розділу 5 Порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997 та зареєстрованого в Мінюсті 09.07.1997 за №250/2054 (далі - Порядок), в результаті чого завищено від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту за травень 2010 року на 687964 гривень; пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 5.7, 5.9 розділу 5 Порядку, в результаті чого ВАТ «ЗАлК» завищено заявлену в травні 2010 року суму бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів на загальну суму 149678 гривень.

12.08.2010, на підставі вищезазначеного акту перевірки, СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000590808/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2010 року на 149678 гривень (а.с. 69).

В порядку адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення, крім того прийняті податкові повідомлення-рішення №0000590808/1 від 09.09.2010 й №0000590808/2 від 18.11.2010.

Як суд вбачає зі змісту акту перевірки №260/08-08/00194122 від 02.07.2010, підставою для невизнання сум від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту й суми бюджетного відшкодування з ПДВ став висновок СДПІ про безпідставне формування підприємством суми бюджетного відшкодування ПДВ по неприбутковим операціям, які мали місце у перевіряємому періоді, а саме реалізація продукції власного виробництва за ціною нижче її собівартості. На думку СДПІ, неприбуткові операції не відповідають меті господарської діяльності, яка полягає у одержані прибутку, що виключає право платника на віднесення сум ПДВ, які сплачені у вартості товару, що використаний у виготовленні кінцевої продукції, до складу податкового кредиту та подальше його відшкодування.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке. Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що господарська діяльність– це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника. Наведене, однак, не означає обов’язкову прибутковість кожної окремої операції, адже у вказаній нормі йдеться не про позитивний фінансовий результат та не про прибуток як об’єкт оподаткування, а про доход як один з елементів обчислення бази оподаткування. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об’єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу.

До того ж, можливість врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів (передбачена, зокрема, статтею 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") свідчить про те, що податкове законодавство допускає нерентабельність окремих господарських операцій та не тягне обов’язкове виключення витрат за такими операціями (у тому числі й зі сплати ПДВ) з податкового обліку платника.

В п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №168) зазначено, що платник податку – це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Пунктом 1.7 цієї статті визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Згідно з пп.7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Згідно з пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Відповідно до підпункту 1.20.2 цієї статті, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідно до підпункту 1.20.5-1 цієї статті, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідач, заперечуючи щодо вірності здійсненого позивачем розрахунку суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2010 року, обґрунтовує свої доводи тим, що позивачем щомісячно включались до складу податкового кредиту суми податку по операціях з придбання товарів, послуг, які не використано в оподатковуваних операція у межах господарської діяльності платника, оскільки обсяг продажу однієї тони виготовленої алюмінієвої продукції є меншим ніж обсяги придбаних товарів, послуг, з яких складається собівартість однієї тони реалізованої продукції, тобто діяльність позивача не направлена на отримання доходу.

Згідно з п.п.1, 2 ст.3 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяль-ність– будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу. Втім, віднесення таких операцій до господарських можливе лише у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в його постанові від 09.06.2015 у справі №21-289а15 за позовом ТОВ «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Однією з особливостей адміністративного судочинства є те, що обов’язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб’єкта владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, позивач зобов’язаний обґрунтувати свої доводи та надати на їх підтвердження відповідні належні та допустимі докази.

В даній справі платником не обґрунтовано належними засобами доказування наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу готової продукції без компенсації понесених витрат на придбання товарів, послуг для її виробництва.

На переконання суду, систематичний продаж продукції за ціною, що формувалась без врахування витрат на її виробництво, та одержання внаслідок таких операцій значних збитків на рівні майже 25 %, що, в свою чергу, призвело до виникнення формальних підстав для відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість, не може вважатись економічно виправданим.

На думку суду, розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, якщо платник податків має намір одержати економічний ефект в результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намагання одержати доход лише у зазначений спосіб, без реальних позитивних економічних наслідків господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Матеріали даної справи не містять доказів проведення платником будь-яких економічних досліджень щодо установлення ціни на металопродукцію у перевіреному періоді; позивачем не представлено фактичних даних на підтвердження відповідності застосованої ціни на спірну металопродукцію об’єктивним ринковим чинникам (зокрема, ціні, що застосовувалася іншими суб'єктами господарювання у відповідний період на аналогічний товар); не подано розрахунків оптимальності визначення ціни на спірний товар, планування прибутку.

Суд не приймає посилання позивача на світову економічну кризу, що спричинила падіння цін на світовому ринку алюмінію, та на підвищення тарифів на електроенергію, оскільки зазначені фактори мають загальний характер та не зумовлюють наявність специфічних обставин виключно для позивача.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 23.05.2011 в адміністративній справі №2а-0870/1161/11, залишеній без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016, в якій також надано правову оцінку інформації, викладеній в акті перевірки № 239/08-08/00194122 від 12.07.2010 (щодо завищення від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту за квітень 2010 року на 149678 гривень).

При цьому, за результатами розгляду адміністративної справи №2а-0870/1161/11 суди дійшли висновку про правомірність висновків контролюючого органу, зокрема і про завищення ПАТ «ЗАЛК» від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за квітень 2010 року на суму 149678 гривень.

Разом з тим, з матеріалів справи судом встановлено, що показники податкової звітності з податку на додану вартість за травень 2010 року сформовані позивачем з урахуванням залишку від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту за квітень 2010 року на суму 149678 гривень, що в порушення пп.7.4.4. п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» призвело до завищення заявленої в травні 2010 року суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 149678 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат». Тому й підстави для стягнення на користь позивача понесених судових витрат, відповідно до ст.94 КАС, відсутні.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

в позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш