Постанова № 68071506, 27.07.2017, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/1743/17

Провадження № 2-а/496/85/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2017 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Горяєва І.М.,

за участю секретаря - Полубок Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом та просив визнати дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині відмови перерахування пенсії ОСОБА_1 з моменту призначення з 30.09.2011 року та по теперішній час протиправним та зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію позивачу з моменту призначення - 30.09.2011 року та по теперішній час, врахувати до складу грошового забезпечення при обчисленні пенсії всіх видів грошового забезпечення, в тому числі матеріальні допомоги, винагороди, компенсації, індексації, вихідні виплати при звільненні, доплати від належної суми пенсії, надбавки з моменту призначення - 30.09.2011 року та виплатити пенсію.

Свої вимоги мотивував тим, що в 2011 році вийшов на пенсію, для нарахування пенсії Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Одеській області надало до ГУПФУ в Одеській області довідку про заробітну плату та інші виплати грошового забезпечення, з яких утримувались внески до Пенсійного фонду України та за 2010-2011 роки, тобто відповідно до діючого на той час законодавства, за останніх два роки. При виході на пенсію була видана довідка про заробіток, грошові допомоги, щомісячні додаткові грошові винагороди, індексації грошового забезпечення, тощо та яку було надано до управління ГУПФУ в Одеській області на підставі якої було призначено пенсію. З моменту нарахування з жовтня 2011 року сума при нарахуванні пенсії була безпідставно зменшена на значну суму. При зверненні, позивача повідомили з ГУПФУ в Одеській області що пенсії не перераховувались. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

До судового засідання позивач не з`явився, але надав заяву, в якій просив справу слухати у його відсутність (а.с.45) також надав клопотання, в якому просив визнати необґрунтованими заперечення відповідача та задовольнити позов (а.с.46-48).

Представник відповідача надіслав до суду заперечення у якому просив відмовити у вимогах позивача у повному обсязі та справу слухати у його відсутність (а.с.27-28).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що в 2011 році ОСОБА_1 вийшов на пенсію.

В матеріалах справи міститься копія довідки, яка видана Головним Управлінням ДФС в Одеській області №243/14/15-32-05-02-09 від 21.04.2017 року, яка видана позивачу про те, що за період роботи з 01.09.2009 року по 29.09.2011 року наступні складові його грошового забезпечення становили: посадовий оклад, надбавка за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за роботу з секретними документами, надбавка за високі досягнення у праці, премія щомісячна, матеріальна допомога, доплата від належної суми пенсії, індексація, компенсація за відпустку, вихідна допомога при звільненні (а.с.6-8).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався неодноразово з листами щодо перерахунку йому пенсії, але згідно відповідей Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області №364/Ш-11 від 28.04.2016 року, №511/Ш-11 від 05.05.2017 року та відповіді Пенсійного фонду України Департаменту пенсійного забезпечення №3218/Ш-11 від 27.04.2017 року, йому було відмовлено у перерахунку пенсії (а.с.14-18).

У розумінні ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина.

Згідно принципу верховенства права, який визнається і діє в Україні, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 1, ч. 2 ст. 3, ч.2 ст. 6, ч.1 ст. 8 Конституції України).

Так, відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 року (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Крім того, частиною другою цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №1294 від 07.11.2007 року упорядковано структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та затверджено схеми посадових окладів і додаткових видів грошового забезпечення за категоріями військовослужбовців (пункт 3 цієї постанови).

Згідно зі схемою додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (щомісячних та одноразових, додаток №25 до постанови КМУ "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №1294 від 07.11.2007 року) до одноразових віднесені такі види грошового забезпечення: винагорода, призначення та виплата якої пов'язана з обсягом та складностями роботи, що виконується під час проходження військової служби; матеріальна допомога на початкове обзаведення (вид матеріального забезпечення військовослужбовців, передбачений статтею 9-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року), а також одноразова матеріальна допомога військовослужбовцям строкової військової служби.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року також гарантовано право військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на щорічну основну відпустку із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (частина перша статті 10-1 цього Закону).

Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги визначені постановою КМУ "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №1294 від 07.11.2007 року та Інструкцією. Так, розмір грошової допомоги на оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою на день вибуття в щорічну основну відпустку (підпункт 3 пункту 5 постанови № 1294, підпункт 30.4 пункту 30 розділу ХХХ Інструкції).

Наведеними нормативними актами також регламентовано умови та порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (підпункт 3 пункту 5 постанови № 1294, підпункти 33.1, 33.3 пункту 33 розділу ХХХІІІ Інструкції).

Отже, зазначені допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, які відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач надав до суду клопотання про поновлення строку позовної давності, в якому вказує, що йому не було відомо, що його права на справедливу, законну пенсію порушення, про це йому стало відомо після отримання розширеної довідки про нарахування грошового забезпечення та виплат з яких утримувались внески до Пенсійного фонду України, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вказане підтверджується наданою позивачем довідкою Головного Управління ДФС в Одеській області від 21.04.2017 року та відповідями на звернення позивача, тому суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, визначається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Нормою статті 46 Конституції України гарантовано право особи на соціальний захист, що включає і право на забезпечення громадян у старості. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 19-22, 46, 58, 64 Конституції України та практики ЄСПЛ можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України, також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/73 від 16 грудня 1974 року) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду.

Згідно змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим правом» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Враховуючи обставини справи, правові висновки Конституційного Суду України та вищевикладений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що сплата внесків із різних видів грошового забезпечення військовослужбовця надає право в майбутньому на використання позитивного права на включення цих видів грошового забезпечення при обчисленні розміру пенсії.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 6, 9, 11, 17, 99, 158-163, 186, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині відмови перерахування пенсії ОСОБА_1 з моменту призначення з 30.09.2011 року та по теперішній час протиправним.

Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з моменту призначення з 30.09.2011 року по теперішній час, врахувати до складу грошового забезпечення при обчисленні пенсії всіх видів грошового забезпечення, в тому числі матеріальні допомоги, винагороди, компенсації, індексації, вихідні виплати при звільненні, доплати від належної суми пенсії, надбавки з моменту призначення - 30.09.2011 року та виплатити пенсію.

Звернути постанову до негайного виконання у межах одного місяця.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинс­тва України та може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя Біляївського районного суду

Одеської області /підп Горяєв І.М.