Постанова № 68068895, 02.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - Терещенко Т.М.,

Українського консорціуму "Екосорб" - не з'явився,

ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Екомонтажсервіс" - Свідла Є.В.,

Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017

та на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.04.2017

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі № 910/1469/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Українського консорціуму "Екосорб"

про стягнення 109 750 189,66 грн.

за зустрічним позовом Українського консорціуму "Екосорб"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 3 986,72 грн.

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Екомонтажсервіс"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 29 438 646,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Українського консорціуму "Екосорб" 2 957,60 грн. основного боргу, 1 276,38 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" 24 696 000,00 грн. основного боргу, 57 732,91 грн. судового збору.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2013 господарський суд видав відповідні накази від 19.09.2013.

07.07.2016 від ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" надійшла скарга на дії органу державної виконавчої служби (далі - ДВС), в якій заявник просив скасувати постанову від 29.06.2016, прийняту заступником директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - начальником відділу примусового виконання рішень, якою скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.05.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2017 (колегія суддів у складі: суддя Ярмак О.М. - головуючий, судді Босий В.П., Турчин С.О.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (колегія суддів у складі: суддя Смірнова Л.Г. - головуючий, судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.), відмовлено ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у задоволенні скарги на дії органу ДВС. Відхиляючи скаргу банку на дії органу ДВС, господарські суди виходили з того, що боржником не доведено порушення ДВС вимог Закону України "Про виконавче провадження" під час винесення постанови від 26.06.2016 в межах виконавчого провадження ВП № 50948896.

У касаційній скарзі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 04.04.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - начальника відділу примусового виконання рішень. За ствердженням касатора господарськими судами порушено ст.ст. 18, 82, 83 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 120 ГПК України. Зокрема, касатор зазначає, що постанова органу ДВС від 29.06.2016 винесена особою, яка не мала на це прав. Крім того, на думку банку, у вказаній постанові не зазначено підстави перевірки виконавчого провадження. Також касатор зазначив про порушення судом законодавства при винесенні ухвали суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/1469/13, якою відновлено строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 19.09.2013 та видано дублікат наказу господарського суду міста Києва № 910/1469/13 від 19.09.2013.

У поясненнях на касаційну скаргу "ВКФ "Екомонтажсервіс" зазначило про те, що господарські суди попередніх інстанцій повно та всебічно з'ясували всі обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, а тому оскаржувані банком ухвала та постанова є законними та обґрунтованими, а подана банком касаційна скарга не підлягає задоволенню.

До початку розгляду касаційної скарги до Вищого господарського суду України від ДВС надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника ДВС у судовому засіданні 02.08.2017.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Згідно з роз'ясненнями наданими у п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вирішив відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ст.ст. 69, 1118 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; ухвалою про призначення даної справи до розгляду від 20.07.1017 сторони попереджалися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи і ДВС не надано належних та допустимих доказів неможливості направлення іншого представника у судове засідання.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- у квітні 2016 року до ДВС звернулося ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" із заявою про відкриття виконавчого провадження на виконання з доданими до неї дублікатом наказу господарського суду міста Києва від 19.09.2013 № 910/1469/13 та ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2016, якою заяву ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" про відновлення пропущеного строку та видачу дубліката наказу задоволено, відновлено строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 19.09.2013 до 21.03.2017;

- 25.04.2016 ДВС за вказаною заявою відкрито виконавче провадження ВП № 50948896;

- у зв'язку з скасуванням постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 ухвали господарського суду міста Києва від 21.03.2016, заступником директора Департаменту - начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про скасування процесуального документу від 27.05.2016, якою скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.04.2016 ВП № 50948896, зобов'язано державного виконавця винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження";

- 27.05.2016 ДВС винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва № 910/1469/13 від 19.09.2013 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження";

- постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі № 910/1469/13 скасовано, а ухвалу господарського суду міста Києва від 21.03.2016 залишено без змін;

- постановою заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.06.2016 скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.05.2016 ВП № 50948896, зобов'язано державного виконавця провести виконавчі дії по примусовому виконанню дублікату наказу № 910/1469/13 від 19.09.2013.

Звертаючись зі скаргою на дії ДВС, банк обґрунтовував її тим, що постанова від 29.06.2016 прийнята з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки прийнята посадовою особою, яка не мала на це права; ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2016 постанова про відмову відкритті виконавчого провадження від 27.05.2016 не скасована, тому дії заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.05.2016 є незаконні.

Відмовляючи у задоволені скарги господарські суди виходили з того, що встановленими обставинами справи підтверджується правомірність дій заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 29.06.2016 ВП № 50948896, а тому подана скарга не підлягає задоволенню.

Вищий господарський суд України погоджується з наведеним висновком господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне:

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comi№gersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови ДВС передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що, у зв'язку з тим, постановою Вищого господарського суду України було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 та залишено в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 21.03.2016 про відновлення строку пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 19.09.2013 до 21.03.2017 та видачу дубліката наказу, рішення у даній справі підлягає обов'язковому виконанню.

Згідно з ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 Закону України "Про виконавче провадження" контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, приписи ст. 83 Закону України "Про виконавче провадження" не вимагають наявності відповідного судового рішення для скасування постанови державного виконавця начальником відділу, оскільки це є його правом (навіть без відповідної скарги сторони виконавчого провадження) при виявленні факту невідповідності постанови державного виконавця вимогам закону.

Господарськими судами попередніх інстанцій враховано вказані вимоги закону та встановлено, що постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.05.2016 винесено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а постанову від 29.06.2016 - начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Отже, оскаржувану постанову винесено начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державний виконавець якого виносив постанову від 27.05.2016, відповідно до наведеного законом порядку, тому ствердження банку про те, що постанова від 29.06.2016 винесена особою, яка не мала на це права, не відповідають дійсності.

На підставі викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що дії заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 29.06.2016 ВП № 50948896 про скасування постанови ДВС про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.05.2016. є правомірними, відповідають принципу обов'язковості виконання судових рішень, встановленому Конституцією України, оскільки правові підстави для невиконання судового рішення у даній справі та відмови у відкритті виконавчого провадження відсутні.

Посилання касатора на те, що ухвала господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/1469/13, якою відновлено строк пред'явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 19.09.2013 та видано дублікат наказу господарського суду міста Києва № 910/1469/13 від 19.09.2013, не відповідає вимогам ст. 120 ГПК України, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що ця ухвала не є у даному випадку предметом розгляду у суді касаційної інстанції, тоді як відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У зв'язку з викладеним, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що наведені банком обставини у скарзі на дії ДВС не знайшли свого підтвердження і не можуть бути підставою для скасування постанови від 29.06.2016 в межах виконавчого провадження ВП № 50948896.

На підставі наведеного, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскаржувані ухвала місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, в той час як доводи касаційної скарги не ґрунтуються на положеннях наведеного вище законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 та ухвалу господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі № 910/1469/13 залишити без змін.