Рішення № 68068044, 25.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017

Справа № 910/16742/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєна-торг”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК “Дорбудмеханізація”

про стягнення 3 470 768,69 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Вєлєна-торг” (надалі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК “Дорбудмеханізація” (надалі – відповідач) суми заборгованості в розмірі 3 470 768,69 грн. за невиконання затвердженої судом мирової угоди по справі № 913/1924/13 від 02.09.2013р., з яких 3 174 447,30 грн. інфляційних втрат та 296 321,39 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.09.2013 року у справі № 913/1924/13 затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до п. 3 якої сторони домовились, що відповідач у добровільному порядку буде здійснювати погашення заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем рівними частинами згідно наведеного в цьому пункті графіку, натомість відповідач ухиляється від свого обов’язку зі сплати вказаної заборгованості. З огляду на невиконання умов мирової угоди, позивач у відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 3 174 447,30 грн. та 3 % річних у розмірі 296 321,39 грн. за загальний період з 10.09.2013р. по 01.08.2016р.

Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на невірність розрахунків позивача інфляційних втрат та 3 % річних та надав свої контррозрахунки таких нарахувань. Крім того, відповідач вказує на те, що за приписами ст. 625 ЦК України передбачає обов’язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних тільки на вимогу кредитора, однак позивач до нього не звертався з відповідною вимогою, а звернувся до суду з даним позовом. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2016р. у справі №910/16742/16 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєна-торг” з доданими до неї документами на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернуто без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.09.2016р. у справі №910/16742/16 скасовано, а справу направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду позову по суті.

16.11.2016р. матеріали справи №910/16742/16 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 13.12.2016р.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку ст. 77 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

В судовому засіданні 07.02.2017р. представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої до стягнення з відповідача заявлено 3 681 662,50 грн. інфляційних втрат та 350 670,61 грн. 3 % річних за загальний період з 10.09.2013р. по 01.02.2017р.

Судом, з урахуванням положень ст. ст. 22, 54-57 ГПК України, прийнято до розгляду збільшені позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2017р. розгляд справи відкладено до 28.02.2017р.

В судовому засіданні 28.02.2017р. судом оголошено перерву до 14.03.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017р. провадження у справі №910/16742/16 зупинено до закінчення розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК “Дорбудмеханізація” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016р. та повернення матеріалів справи до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.06.2017р. Товариству з обмеженою відповідальністю “ВК “Дорбудмеханізація” у прийнятті касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016р. у справі №910/16742/16 відмовлено.

23.06.2017р. матеріали справи №910/16742/16 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2017р. поновлено провадження у справі №910/16742/16 та призначено її до розгляду на 25.07.2017р.

В судове засідання 25.07.2017р. представники сторін не з’явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, проте до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю забезпечити явку свого представника в судове засідання.

Розглянувши клопотання відповідача, суд відзначає, що відповідачем у справі є товариство, а не окремі його представники, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, у зв’язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 25 липня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.09.2013 року у справі №913/1924/13 затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до п. 3 якої сторони домовились, що відповідач у добровільному порядку буде здійснювати погашення заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем рівними частинами згідно наведеного в цьому пункті графіку, а саме:

- до 10.09.2013р. – 718 748,73 грн.;

- до 30.09.2013р. – 718 748,73 грн.;

- до 31.10.2013р. – 718 748,73 грн.;

- до 30.11.2013р. – 718 748,73 грн.;

- до 31.12.2013р. – 718 748,74 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві та матеріали справи не містять зворотного, відповідач свого обов’язку з погашення заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем у строки, обумовлені сторонами не виконав, грошові кошти позивачеві не сплатив.

Враховуючи невиконання відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.09.2013 року у справі №913/1924/13, позивач у відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) суму інфляційних втрат у розмірі 3 681 662,50 грн. інфляційних втрат та 350 670,61 грн. 3 % річних за загальний період з 10.09.2013р. по 01.02.2017р.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на невірність розрахунків позивача інфляційних втрат та 3 % річних та надав свої контррозрахунки таких нарахувань. Крім того, відповідач вказує на те, що за приписами ст. 625 ЦК України передбачає обов’язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних тільки на вимогу кредитора, однак позивач до нього не звертався з відповідною вимогою, а звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Виходячи з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3 681 662,50 грн. інфляційних втрат та 350 670,61 грн. 3 % річних за загальний період з 10.09.2013р. по 01.02.2017р. за неналежне виконання грошового зобов’язання щодо оплати заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем, відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.09.2013 року у справі №913/1924/13.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже було встановлено судом, ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.09.2013 року у справі №913/1924/13 затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до п. 3 якої сторони домовились, що відповідач у добровільному порядку буде здійснювати погашення заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем рівними частинами згідно наведеного в цьому пункті графіку.

Вказаним судовим рішенням у справі №913/1924/13, яке набрало законної сили з 02.09.2013р., встановлено факт наявності заборгованості відповідача зі сплати заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем.

Статтею 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6. Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”.

Преюдиціальність – це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 року по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 року по справі №910/11595/13.

Таким чином, ухвала Господарського суду Луганської області від 02.09.2013 року у справі №913/1924/13, яка набрала законної сили з 02.09.2013р. має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а встановлений ним факт наявності заборгованості зі сплати позивачу суми заборгованості в сумі 3 493 873,50 грн. та пені в сумі 99 870,16 грн. перед позивачем не потребує доказуванню.

Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Вказана позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.02.2014 р. у справі № 3-1гс14.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.

В постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-57гс10, від 14.11.2011 року у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі № 3-142гс11 та від 01.10.2014 року у справі № 3-113цс14.

Пунктом 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 10/25, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 14.11.2011 року у справі № 12/207 та від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, а розмір інфляційних втрат та 3 % річних не перевищує розрахованого судом розміру таких нарахувань.

Суд визнає необґрунтованим контррозрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідача та відхиляє його з огляду на неповноту вказаних останнім індексів інфляції за весь період прострочення (щодо розрахунку інфляційних втрат) та невірне зазначення періоду прострочення (щодо розрахунку 3 % річних), що в свою чергу призвело до заниження таких нарахувань.

Щодо заперечень відповідача про те, що позивач не звертався до нього з відповідною вимогою про сплату інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, а звернувся до суду з даним позовом, суд відзначає наступне.

Як було зазначено вище, на підставі ст. 1 ГПК України особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відтак звернення з такою вимогою є правом особи, а позивачем обрано судовий захист свого порушеного права, відтак посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що позивач не звертався до нього з вимогою щодо сплати сплату інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставними та такими, що не узгоджуються з положеннями норм чинного законодавства.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними засобами доказування не спростовано обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/16742/16 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 681 662,50 грн. інфляційних втрат та 350 670,61 грн. 3 % річних.

Судовий збір за подання позовної заяви (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в розмірі 60 485,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Крім того, у відповідності до положень ст. 49 ГПК України та п. 4.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" суд здійснює розподіл судових витрат за подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу суду від 14.09.2016р. та покладає судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК “Дорбудмеханізація” (ідентифікаційний код 35399269, адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 21 Л, каб. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєна-торг” (ідентифікаційний код 37467995, адреса: 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Московська, буд. 6, оф. 309) 3 681 662,50 грн. (три мільйони шістсот вісімдесят одну тисячу шістсот шістдесят дві гривні 50 коп.) інфляційних втрат, 350 670,61 грн. (триста п’ятдесят тисяч шістсот сімдесят гривень 61 коп.) 3 % річних та 61 863,00 грн. (шістдесят одну тисячу вісімсот шістдесят три гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.07.2017р.

Суддя С.М. Морозов