Рішення № 68061139, 31.07.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 339/2/17

Провадження № 22-ц/779/1062/2017

Категорія 33

Головуючий у 1 інстанції Сметанюк В.Б.

Суддя-доповідач Ясеновенко

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Проскурніцького П.І.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, прокуратури Івано-Франківської області та головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про відшкодування моральної шкоди у звязку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Болехівського міського суду від 15 травня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

10.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди у звязку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В заяві зазначив, що 07.05.2012 року слідчим Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області проти нього, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст.185 ч. 2 КК України, а 26.07.2012 року йому було предявлено обвинувачення.

06.08.2013 року Болехівським міським судом був постановлений обвинувальний вирок, який ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.11.2013 року скасований з направлення справи на новий судовий розгляд.

13.03.2014 року Болехівським міським судом був постановлений обвинувальний вирок, який ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.07.2014 року скасований з направленням справи на новий судовий розгляд.

Постановою Болехівського міського суду від 04.11.2015 року кримінальна справа була повернута на додаткове розслідування і постановою т.в.о. начальника слідчого відділення Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 30.06.2016 року кримінальне провадження відносно нього та ОСОБА_2 закрито за відсутністю в їх діях складу злочину.

25.07.2016 року постанова від 30.06.2016 року прокурором була скасована з направленням кримінальної справи для проведення додаткового слідства, проте, вже 12.10.2016 року кримінальне провадження було закрито за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України.

Посилаючись на те, що в результаті незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд він був позбавлений можливості працювати за межами м. Болехова та за кордоном, де він перебував на заробітках, йому доводилось проживати за рахунок тимчасових заробітків, він був позбавлений можливості користуватись належним йому автомобілем, який на час проведення слідства знаходився під арештом, факт притягнення його до кримінальної відповідальності був доведений до відома громадськості, що негативно вплинуло на його стосунки з оточуючими людьми і за час перебування під слідством протягом 54 місяців значно погіршився стан його здоровя позивач просив стягнути з відповідача на його користь 500000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 1000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Болехівського міського суду від 20.03.2017 року за клопотаннями сторін до участі у справі як співвідповідачі залучені Прокуратура Івано-Франківської області та Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області.

Рішенням Болехівського міського суду від 15 травня 2017 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання ОСОБА_4 казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 179 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та 900 грн. витрат на правову допомогу.

У апеляційній скарзі ОСОБА_4 казначейська служба України посилається на незаконність рішення суду та зазначає, що вона не є головним розпорядником бюджетних коштів, будь-яких протиправних дій відносно позивача не здійснювала, не порушувала охоронювані законом інтереси позивача та не може надати будь-яких даних, що стосуються предмету спору.

Крім того, згідно ст.ст. 7, 23, 49 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються виключно на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України «Про ОСОБА_4 Бюджет», а органи Казначейства здійснюють платежі лише за дорученням відповідного розпорядника коштів за рівнем.

Апелянт також зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладання відповідальності на ОСОБА_4 казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування, до того ж підставами для відшкодування є незаконні дії, однак жодним рішенням суду чи іншим документом не визначено, що дії органів дізнання та досудового слідства були незаконними.

Судом не було враховано того, що відповідно до п.3 ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати, який відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (чинного з 01.01.2017 року) після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної зарплати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Апелянт вважає, що оскільки на час розгляду справи мінімальна зарплата, як розрахункова величина, становила 1600 грн., то відшкодуванню за період 4 роки 5 місяців та 3 дні підлягає сума 84959,9 грн.

Безпідставним відповідач вважає і стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, вважаючи таку допомогу правом сторони, а не її обовязком.

Крім того, відповідно до п.13. ч.2 ст.3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

А статтею 14 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сторони у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури звільняються від сплати судових витрат.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник державного казначейства України апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.

Представники ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнали.

Представник Прокуратури Івано-Франківської області просила задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2012 року слідчим Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області проти ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст.185 ч. 2 КК України.

З рапорту о/у СКР Долинського РВ УМВС від 11 квітня 2012 року вбачається, що допитати ОСОБА_1 немає можливості, оскільки він знаходиться на сезонних роботах в ОСОБА_5 (а.с.142).

Копією закордонного паспорта ОСОБА_1 підтверджено, що останній 08.05.2012 року повернувся до України (а.с.109).

10 травня 2012 року ОСОБА_1 вручено копію постанови про порушення кримінальної справи та того ж дня постановою слідчого відділення Долинського РВ УМВС обрано підозрюваному ОСОБА_1 міру запобіжного заходу підписку про невиїзд. (а.с.140).

26 липня 2012 року старшим слідчим Долинського РВ УМВС стосовно ОСОБА_1 винесена постанова про притягнення його як обвинуваченого по даній кримінальній справі та предявлено йому обвинувачення у вчинені злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України (а.с.6).

Вироком Болехівського міського суду від 06 серпня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено його з відбуванням покарання у виді позбавлення волі з іспитовим терміном на два роки (а.с.7-13).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.11.2013 року вказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду (а.с.14-17).

Вироком Болехівського міського суду від 13 березня 2014 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим терміном на один рік шість місяців (а.с.18-25).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.07.2014 року вказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду (а.с.26-31).

Постановою Болехівського міського суду від 04.11.2015 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України повернуто прокурору Долинської міжрайонні прокуратури для організації додаткового розслідування з метою усунення неповноти та неправильності досудового слідства, вказаної в мотивувальній частині постанови (а.с.31-34).

22 лютого 2016 року колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області вищевказану постанову залишено без змін, апеляцію прокурора залишено без задоволення (а.с.35-37).

Постановою від 24 червня 2016 року прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження щодо вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та обєднано матеріали досудового розслідування в одне провадження (а.с.138).

Постановою від 30 червня 2016 року заступника начальника слідчого відділення Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області закрито кримінальну справу в звязку з відсутністю в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складу злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (а.с.38-39).

Вироком Болехівського міського суду від 11 липня 2016року затверджено угоду про примирення та визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 185 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн.

Постановою від 25 липня 2016 року прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури скасована як незаконна постанова слідчого СВ Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 30.06.2016 р. про закриття кримінального провадження № 12016090160000441 від 24.06.2016 р. за ч.2 ст. 185 КК України, а кримінальне провадження направлено для організації подальшого проведення досудового розслідування. (а.с.134).

Постановою від 12 жовтня 2016 року заступника начальника СВ Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області закрито кримінальне провадження у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України на підставі п.2 ч.1ст.284 КПК України (а.с.40-41).

Судом встановлено, що в результаті незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд він був позбавлений можливості працювати за межами м. Болехова та за кордоном, де він перебував на заробітках, йому доводилось проживати за рахунок тимчасових заробітків, він був позбавлений можливості користуватись належним йому автомобілем, який на час проведення слідства знаходився під арештом, а факт притягнення його до кримінальної відповідальності був доведений до відома громадськості, що негативно вплинуло на його стосунки з оточуючими людьми і за час перебуванням під слідством протягом 54 місяців значно погіршився стан його здоровя.

Враховуючи вищенаведене, тривалість перебування позивача під слідством і судом, глибину його переживань у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та обрання міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, вимушені зміни у житті через це, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (Закон України № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Крім того, п. 2 ст. 2 ЗУ № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно п. 1 п.4 п. 5 ст.3 ЗУ № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відповідно до ст. 4 ЗУ № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно ст.13 ЗУ № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік» встановлено з 01.01.2017 року мінімальну заробітну плату у розмірі 3200 грн.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством протягом 4 років 5 місяців та 3 днів (з 10.05.2012 року з моменту вручення копії постанови про порушення кримінальної справи та обрання запобіжного заходу по 12.10.2016 року до моменту закриття кримінальної справи), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що будь-яких протиправних дій відносно позивача ОСОБА_4 казначейська служба України не здійснювала та не порушувала охоронювані законом інтереси позивача, а отже не може нести відповідальності, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи скарги про те, що розрахунковою величиною при визначенні розміру на відшкодування моральної шкоди повинна бути мінімальна зарплата у розмірі 1600 грн., враховуючи наступне.

Законом України «Про ОСОБА_4 бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної зарплати з 01.01.2017 року становить 3200 грн.

Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, до внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн., не може бути застосований до даних правовідносин, оскільки позивачем заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди, а не заробітної плати чи інших виплат, як зазначено у «Прикінцевих та перехідних положеннях».

При таких обставинах справи підстав для скасування рішення суду немає.

Разом з тим, з відповідача Державного казначейства України слід стягнути в дохід держави 704,00 судового збору за подання апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.14 ЗУ № 266/94-ВР заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.

Тобто, сторони звільняються від сплати судового збору у разі оскарження до суду постанови про відшкодування шкоди, а не у справах про звернення з позовом до суду про відшкодування такої шкоди.

Крім того, колегія суддів не може повністю погодитись із висновком місцевого суду щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013).

Відповідно до положень ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України, а також розяснень, даних у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Вказані норми закону не містять жодних положень щодо звільнення відповідача (в даному випадку апелянта) від сплати понесених позивачем такого виду судових витрат як витрати на правову допомогу.

При таких обставинах, враховуючи документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 900 грн.(а.с. 4, 62) та пропорційність їх розміру задоволених позовних вимог, що складає 36 % (179 000,00 грн. від заявлених позивачем 500 000,00 грн.), до стягнення на користь ОСОБА_6 підлягає 324,00 грн. понесених витрат на правову допомогу, а тому рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу слід змінити.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Болехівського міського суду від 15 травня 2017 року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання ОСОБА_4 казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу змінити, зменшивши їх розмір до 324,00 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Державної казначейської служби України в дохід держави 704,00 грн. судового збору із зарахуванням на рахунок УДКСУ у м. Івано-Франківську:

Код ЄДРПОУ отримувача37952250;

Банк отримувача ГУДКСУ в Івано-Франківській області;

Код банку отримувача (МФО) 836014;

Рахунок отримувача 31212206780002;

Код класифікації доходів бюджету 22030001.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: М.Д. Горейко

ОСОБА_5