Ухвала суду № 68054476, 26.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2017 р. м. Київ К/800/8177/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Черпака Ю.К.,

Штульман І.В.,

при секретарі Івановій Н.П.,

за участю:

позивача ОСОБА_4,

представника позивача ОСОБА_5,

провівши в відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - УМВС в Закарпатській області) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з вказаним позовом до суду, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Закарпатській області від 29 травня 2015 року № 715 «Про звільнення з органів внутрішніх справ начальника СКР Хустського МВ (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС ОСОБА_4.»;

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Закарпатській області від 29 травня 2015 року № 98 о/с «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) майора міліції ОСОБА_4 начальника сектору карного розшуку Хустського міського відділу (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС України в Закарпатській області, з 3 червня 2015 року;

- поновити його на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору карного розшуку Хустського міського відділу (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС України в Закарпатській області;

- зобов'язати УМВС України в Закарпатській області виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 3 червня 2015 року до дня поновлення на посаді;

- постанову суду в частині поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, в задоволені позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2 серпня 1999 року, остання займана посада - начальник сектору карного розшуку Хустського міського відділу (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС України в Закарпатській області, спеціальне звання - майор міліції.

Наказом УМВС України в Закарпатській області від 29 травня 2015 року № 715 «Про звільнення з органів внутрішніх справ начальника СКР Хустського МВ (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС ОСОБА_4.» за грубе порушення службової дисципліни, вимог статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, що проявилося у немедичному вживанні наркотичних засобів, начальника сектору карного розшуку Хутського МВ (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС України в Закарпатській області майора міліції ОСОБА_4, відповідно до пункту 8 статті 12 закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Наступним наказом Наказом УМВС № 98 від 29 червня 2015 року майора міліції ОСОБА_4 начальника сектору карного розшуку Хутського МВ (з обслуговування міста Хуст та Хустського району) УМВС України в Закарпатській області звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу), з 3 червня 2015 року.

Підставою для прийняття вказаних наказів став висновок службового розслідування, проведеного на підставі наказу УМВС України в Закарпатській області від 20 травня 2015 року № 662, яким встановлено немедичне вживання позивачем наркотичних засобів без припису лікарів.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ доведений та підтверджується висновком службового розслідування, а тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що підставою для прийняття зазначених наказів були матеріали службового розслідування за фактом немедичного вживання позивачем наркотичних засобів без припису лікарів, відповідно до яких на виконання вимог Програми психопрофілактичної роботи з особовим складом органів та підрозділів внутрішніх справ області на 2013 - 2017 роки, затвердженої наказом УМВС України в Закарпатській області від 28 лютого 2013 року № 226, 12 травня 2015 року проведено вибіркове обстеження з використанням тестових систем лабораторно-діагностичного призначення окремих працівників Хустського МВ УМВС області. Під час проходження імунохроматографічного дослідження сечі за допомогою тест-системи «Снайпер-5» у позивача виявлені позитивні результати на метамфетаміни та канабіноїди. У присутності позивача проведено повторне дослідження його сечі і повторно виявлено позитивний результат тесту «Снайпер», у зв'язку з чим позивача було скеровано до спеціалізованого медичного закладу - Закарпатського обласного наркологічного диспансеру для додаткового обстеження на предмет вживання наркотичних речовин. Того ж дня позивач був оглянутий в Закарпатському обласному наркологічному диспансері і за результатами проведеного там дослідження у сечі позивача виявлено фенілалкіламіни, які відносяться до психостимуляторів, та у змивах з шкіри пальців рук виявлено канабіноїди - наркотичні речовини, обіг яких заборонено (дослідження № 148 (акт № 183) від 14 травня 2015 року).

На підставі вказаного висновку службового розслідування, УМВС України в Закарпатській області прийнято спірні накази, якими позивача звільнено з органів внутрішніх справ України, за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Так, порядок та умови проходження служби в міліції, згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію», регламентуються Положенням.

Зокрема, за приписами пункту 66 Положення особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

В свою чергу, чинне законодавство не містить визначення поняття «дискредитація». Однак, аналіз цього поняття дає підстави для визначення дискредитації (від французького слова discrediter - підривати довіру) як підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, приходимо до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами.

Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені у статті 5 Закону України «Про державну службу», Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Тому, під вчинками, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ та власне органів внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

Згідно із частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, суди, надаючи оцінку висновку службового розслідування не з'ясували на підставі яких доказів, обставин ґрунтується висновок відповідача про доведення факту скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органу внутрішніх справ.

Зокрема, зі змісту висновку службового розслідування вбачається, що під час проходження імунохроматографічного дослідження сечі за допомогою тест-системи «Снайпер-5» у позивача виявлені позитивні результати на метамфетаміни та канабіноїди. Результати тесту зареєстровані у журналі протоколів проведення імунохроматографічного дослідження швидкими тестами за № 41 від 12 травня 2015 року. У подальшому, у присутності ОСОБА_4, повторно проведено дослідження сечі та виявлено позитивний результат на метамфетаміни та канабіноїди. ОСОБА_4 категорично заперечив вживання наркотичних речовин і, за направленням начальника ЦПД та ППВ СМЗ УМВС ОСОБА_6, того ж дня був супроводжений працівниками ВВБ в Закарпатській області до Закарпатського обласного наркологічного диспансеру, де був додатково оглянутий. У ході огляду ОСОБА_4 були взяті на аналіз взірці сечі та змиви пальців рук та слизової. За результатами дослідження, проведеного Закарпатським ОНД у сечі ОСОБА_4 виявлено фенілалкінаміни, які відносяться до психостимуляторів та у змивах з шкіри пальців рук виявлено канабіноїди (дослідження № 148, акт № 183 від 14 травня 2015 року).

Проте, у висновку службового розслідування не встановлено правових підстав для проведення повторного імунохроматографічного дослідження ОСОБА_4 та в якому документі зафіксовано або відображено його результати.

Окрім цього, відповідно до змісту дослідження № 148, акт № 183 від 14 травня 2015 року, в графі «результат» зазначено: В сечі виявлено ФАА. В змивах з шкіри пальців рук виявлено канабіноїди.

При цьому, зміст вказаного дослідження та висновок службового розслідування не містять визначення та розшифровку літер «ФАА», як і посилання на відповідний нормативно-правовий акт, в якому зазначено, що саме ця речовина віднесена до переліку наркотичних, психотропних речовин, а тому незрозуміло яким чином встановлено, що літери «ФАА» - це фенілалкінаміни, що відносяться до психостимуляторів.

Окрім цього, суди попередніх інстанцій вирішуючи позов, виходили з того, що речовина яку виявлено у позивача це фенілалкіламіни, проте, згідно з висновком службового розслідування за результатами дослідження, проведеного Закарпатським ОНД речовина яку виявлено у позивача це фенілалкінаміни.

Зазначене дає підстави для висновку, що встановлені судами обставини не відповідають обставинам, що зазначені у висновку службового розслідування.

Крім того, відповідно до списку №2 психотропних речовин Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 770 речовина «фенілалкіламін» не значиться, а тому висновок судів попередніх інстанцій, що поняття «фенілалкіламін» та «амфетамін» є тотожними, ґрунтується лише на припущеннях, оскільки не підтверджено відповідними доказами та посиланням на відповідний нормативно-правовий акт до якого включено дану речовину як заборорнену.

За визначенням абзацу 7 пункту 1.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року за № 541/23073 (далі Інструкція) службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

Суди, вирішуючи спір, не надали належної правової оцінки висновку службового розслідування щодо відповідності його описової частини вимогам пункту 8.3 Інструкції, зокрема, чи встановлені у ньому відомості про обставини, за яких позивач скоїв дисциплінарний проступок та які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі, наслідки такого проступку (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим, характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності.

Таким чином, висновок службової перевірки має бути оформлений у відповідності до положень Інструкції та відповідати її вимогам, при цьому такий висновок не може ґрунтуватись на припущеннях, а сама службова перевірка повинна відбуватись з дотриманням прав особи РНС, щодо якої вона проводиться, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин та підтверджених доказами фактів.

Отже, вирішуючи даний спір, суди повинні були з'ясувати, чи проведено відповідачем службове розслідування з урахуванням усіх вимог законодавства та Інструкції, чи доведено відповідачем правомірність прийнятих ним рішень щодо наявності підстав для звільнення позивача за пунктом 66 (за дискредитацію звання рядовою і начальницького складу органів внутрішніх справ) Положення, а також перевірити наявність доказів скоєння позивачем проступку, який виразився у підриві довіри та авторитету органів внутрішніх справ України навмисними діями, що не сумісно із подальшим проходженням ним служби в ОВС України.

Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а у відповідності до частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій мали навести дані про встановлені обставини з урахуванням взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не з'ясували усіх обставин справи, не надали їм належної правової оцінки, а тому їх рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді судам слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 221, 227, 231 КАС України колегія суддів, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

Ю.К. Черпак

І.В. Штульман