Ухвала суду № 68054469, 26.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2017 р. м. Київ К/800/2856/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Мойсюка М.І.,

Черпака Ю.К.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_4 пред'явила в суд позов, в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2010 року по 12 травня 2015 року в розмірі 304270,80 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 жовтня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.

З огляду на те, що особи, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явились, суд, на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснює касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 в період з 10 вересня 2002 року по 25 листопада 2010 року працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 березня 2015 року у справі №524/5275/14-а за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, визнано неправомірною бездіяльність виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_4 грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати. Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_4 грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Однак, після прийняття судом вищезазначеного рішення, позивач не отримала належних їй при звільненні сум так і відшкодування в розмірі середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум.

Просить суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2010 року по 12 травня 2015 року в розмірі 304270,80 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що на день звільнення ОСОБА_4 з роботи, заборгованості по заробітній платі у відповідача не було, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування статей 116-117 КЗпП України, а відносини щодо присуджених за судовим рішенням сум регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Втім, колегія суддів з такими висновками судів не погоджується та вважає їх передчасними.

Як встановлено судами, відповідачем при звільненні позивача не було проведено повного розрахунку, а сума належної позивачу виплати після звільнення визначена лише за результатами судового розгляду справи.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України №21-1765а-15 від 15 вересня 2015 року.

При цьому, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги по суті та відмовляючи у задоволенні позову, не розібрались в природі заявлених вимог.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

М.І. Мойсюк

Ю.К. Черпак