Постанова № 68053210, 19.07.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 липня 2017 р. № 820/339/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.,

за участю: представника позивача - Бабенко А.О., представника відповідача - Стороженка А.І.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області до Північно-східного офісу Держаудитслужби про визнати протиправною та часткове скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, з адміністративним позовом до Північно-східного офісу Держаудитслужби, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправною та частково скасувати вимогу від 13.01.2017 р. №20-08-15/301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що частина порушень, викладених у оскаржуваній вимозі є необґрунтованими, оскільки відповідачем під час проведення ревізії не в повному обсязі досліджено спірні правовідносини, а також не враховано наявність відповідних судових рішень, які набрали законної сили, в яких надано правову оцінку щодо вказаних правовідносин.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити посилаючись на письмові заперечення, які надав до суду.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на III квартал 2016 року, ревізійною групою Північно-східного офісу Держаудитслужби проведено ревізію фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області за період з 01.01.2014 р. по 01.09.2016 р.

За результатами проведеної ревізії складено акт від 26.12.2016 р. № 08-20/26(а.с.21-94 том 1).

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем були подані заперечення.

Відповідно до змісту висновку на заперечення до акту ревізії фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області за період з 01.01.2014 р. по 01.09.2016 року від 26.12.2016 р. №08-20/26, наданий відповідно до п. 43 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 р. №550, робочою групою з розгляду заперечень Північно-східного офісу Держаудитслужби заперечення позивача прийняті не були(а.с.14-20 том 1).

Вказані висновки були направлені на адресу позивача листом від 11.01.2017 року №20-08-25/251(а.с.13 том 1).

На підставі висновків, що викладені в акті ревізії від 26.12.2016 р. №08-20/26 відповідачем 13.01.2017 року прийнято вимогу «Про усунення порушень законодавства» №20-08-15/301(а.с.109-111 том 1).

Частково не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області звернулось до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ.

Приписами статті 2 та статті 4 Закону України №2939-ХІІ, визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (ст. 2). Інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (ст. 4).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закон України №2939-ХІІ, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Положеннями частини 1 статті 10 Закону України №2939-ХІІ визначені повноваження органу державного фінансового контролю, під час проведення перевірки, а саме: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (п.1); одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що контролюються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході здійснення державного фінансового контролю (п.6); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п.7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п.10); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п.13).

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону України № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання, визначено в Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами.

Відповідно до пункту 16, пункту 35 Порядку №550, ревізія проводиться шляхом: документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною, фінансовою та бюджетною звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об'єкта контролю, пов'язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (п.16). Результати ревізії оформляються актом, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Приписами підпункту 4 пункту 4 Положення №499/2011 передбачено, що Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів… застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства.

Водночас, відповідно до вимог підпункту 15, підпункту 21 пункту 6 Положення №499/2011, Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Наведені вище норми кореспондуються з приписами пункту 7 статті 10 Закону №2939-XII, згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає суду підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Наведене свідчить про наявність в органу державного фінансового контролю права пред'являти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово відшкодувати виявлені в ході перевірки збитки.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, а отже, у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Дана правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи № 21-40а14, 21-632а14), від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14) від 16 вересня 2015 року (справа № 21-1380а15).

Суд зазначає, що відповідачем пред'явлено вимогу, відповідно до якої Північно-східний офіс Держаудитслужби вимагає:

- усунути виявлені порушення законодавства і установленому законодавством порядку;

- розглянути питання про притягнення працівників ТУДСА, які допустили вищезазначені порушення, до встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Аналізуючи положення наведених норм законодавства, суд зазначає, що письмова вимога органу державного фінансового контролю за своєю правовою суттю є рішенням суб'єкта владних повноважень, яка породжує для зобов'язаної особи правові наслідки у вигляді необхідності вчинення певних дій, а відтак, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, має, по-перше, містити чітке викладення суті владного припису, яке унеможливлює неоднозначне розуміння як змісту, так і порядку виконання висунутої органом управління вимоги, по-друге, допускати реальну можливість виконання владного припису.

Проте, пред'явлена оскаржувана вимога не містить прямої вказівки на заходи, які слід зробити позивачу для виконання спірної частини вимоги та не визначає коло осіб, які підлягали притягненню до відповідальності за виявленні контролюючим органом порушення, а також не зазначено до якого виду відповідальності необхідно було їх притягнути.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що під час формування оскаржуваної вимоги суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання приписів чинного законодавства, оскільки владні приписи власного рішення у вигляді вимоги викладені не чітко, не зрозуміло, що створює ймовірність їх неоднозначного і множинного тлумачення та об'єктивно призводять до неможливості виконання вимоги.

З аналізу правової позиції, наведеної представником відповідача, як підстави для відмови у позові випливає, що відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, про наявність яких може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки мають відшкодовуватися у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. У органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.04.2014 по справі №21-40а14, від 15.04.2014 по справі №21-63а14, від 13.05.2014 по справі №21-89а14, від 20.05.2014 по справі №21-93а14, від 20.01.2015 по справі №21-603а14, та на яку посилається представник відповідача, у письмових запереченнях на позов, як на підставу відмови у задоволенні позову.

Проте, враховуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне скористатися положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 161 КАС України, яким визначено, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З аналізу оскаржуваної вимоги вбачається, що відповідачем вимагається усунути виявлені порушення законодавства, при цьому питання щодо відшкодування збитків зазначено як таке, що структурно входить до зазначеної вимоги.

Таким чином, в даному випадку оскаржувана вимога в частині відшкодування збитків є обов'язковою до виконання.

Враховуючи вищевикладене, в даному випадку є правові підстави вважати, що оскаржувана вимога породжує для позивача відповідні обов'язки, а тому порушує його права та інтереси.

Вказаний відступ від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, також підтверджено Вищим адміністративним судом України, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України по адміністративній справі №820/4581/16 від 06.07.2017 року.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 1-29/2011 конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Згідно пункту 3 Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтвердженими тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29- 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що для належного захисту прав позивача наявні правові підстави у суду, в рамках даної справи для надання правової оцінки заявленим позовним вимогам.

Суд вважає за необхідне вказати, що позивач звернувшись до суду з даним позовом про скасування вимоги не погоджується з вказаною вимогою в частині визначення порушень щодо зайво виплаченої премії до "Дня юриста" робітникам в загальній сумі 166336,96 грн. та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 59110,38 грн., а також щодо зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати за сумісництвом завідуючого господарством Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_4 на загальну суму 24016,79 грн. та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 8718,10 грн.

У свою чергу, іншу частину визначених відповідачем порушень законодавства, що викладені у вимозі Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області визнано.

Відносно частини вимоги щодо зайво виплаченої премії до "Дня юриста" робітникам в загальній сумі 166336,96 грн. та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 59110,38 грн., судом встановлено наступне.

У пункті 1 вимоги від 13.01.2017 року вказано, що в порушення п. 2 наказу Міністерства праці України «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів інших органів» від 02.10.1996 р. №77, п.1.3 Положення про преміювання, затвердженого наказом ДСА України від 20.03.2008 р. № 186/к, пп.2 п.1.2 Положення про преміювання, затвердженого наказом ДСА України від 13.10.2014 р. №616/4/к, п.1.1 Положення про матеріальне стимулювання працівників територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, затвердженого наказом начальника ТУ ДСА України у Харківській області від 15.02.2012 року №01-08/08, із внесеними змінами наказом ТУ ДСА України у Харківській облап від 15.10.2014 р. № 01-06/23, п. 3.3 Положення про матеріальне стимулювання працівників апарату місцевих загальних судів м. Харкова та Харківської області, затвердженого наказом начальника ДСА України у Харківській області від 27,02.2012 №01-08/10 в судах м. Харкова та Харківської області ТУ ДСА була зайво виплачена премія до "Дня юриста" робітникам (водії, прибиральники, кур'єри, робітники з обслуговування будинків та споруд), яким по умовам оплати праці дана премія не передбачена, в загальній сумі 166336,96 грн. та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 59110,38 грн.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 2 Закону України №108/95-ВР основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Підпунктом «ж» пункту 2 наказу Міністерства праці України від 02.10.1996 року №77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівнику в межах установлених фондів оплати праці та граничної чисельності працівників: визначати робітникам розмір премії залежно від їхнього вкладу в кінцеві результати роботи. Конкретний розмір премії робітників граничними розмірами не обмежується.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників місцевих загальних судів визначаються у положенні про преміювання відповідного суду та здійснюється на підставі наказу, виданого керівником апарату суду, невід'ємною частиною якого є подання заступника керівника апарату суду щодо вкладу відповідних працівників у кінцеві результати роботи суду.

Відповідно до частини 5 статті 152 Закону України №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, зокрема, умови запровадження та розміри премій, та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі дотриманням норм гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

За відсутності регіональних угод, колективних договорів питання преміювання робітників вирішено в Положенні про матеріальне стимулювання працівників апарату судів м. Харкова та Харківської області.

Положення про матеріальне стимулювання працівників апарату судів м. Харкова та Харківської області, яке було заздалегідь погоджено на зборах керівників апаратів місцевих судів м. Харкова та Харківської області 27.02.2012 затверджено наказом територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 27.02.2012 №01-08/10.

Згідно п. 4.1. Положення преміювання працівників апарату суду здійснюється за сумлінне та якісне виконання функціональних обов'язків, дотримання виконавчої та трудової дисципліни та залежно від особистого вкладу в кінцеві результати роботи: за місяць, з нагоди ювілейних та на честь святкових дат, за підсумками роботи за квартал, рік.

Аналізуючи положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області правомірно проведено виплату одноразових премій до Дня юриста обслуговуючим працівникам.

Щодо частини вимоги про зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати за сумісництвом завідуючого господарством Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_4 на загальну суму 24016,79 грн. та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 8718,10 грн., судом встановлено наступне.

У п. 2 вимоги від 13.01.2017 року вказано, що в порушення вимог п. 4 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року №245 завідуючого господарством Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_4 зайво нараховано та виплачено заробітну плату за сумісництвом на загальну суму 24016,79 грн. та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 8718,10 грн.

В ході розгляду справи судом встановлено, що наказом голови Зміївського районного суду Харківської області №19 від 25.02.2002 року ОСОБА_4 прийнято на посаду працівника по обслуговуванню споруди.

Наказом голови Зміївського районного суду Харківської області №4-1/36 від 07.07.2005 р. ОСОБА_4 переведено на посаду завідувача господарством суду.

Наказом голови суду №2-5/24 від 25.05.2006 року на підставі ст. 105 КзПП дозволено завідувачу господарством суду ОСОБА_4 працювати на 0,5 ставки робітника по обслуговуванню споруди суду, з відпрацюванням робочого часу.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 є відповідальною особою за постановку під спостереження, зняття спостереження охоронної сигналізації, встановленої в приміщенні Зміївського районного суду Харківської області з 2006 року по теперішній час.

Поряд з цим, слід зазначити, що наказом №02-02/32 від 28.05.2015 року затверджено посадові інструкції працівників Зміївського районного суду Харківської області(а.с.139 том 1).

Відповідно до змісту посадової інструкції завідувача господарства Зміївського районного суду Харківської області до функціональних обов'язків завідувача господарства відноситься: забезпечення та контроль своєчасного прибирання приміщень суду відповідно до санітарних нормі правил, а також прибирання прилеглих територій; вживання заходів щодо усунення несправностей та аварій; відповідальний за зачинення вхідних дверей, воріт та включення охоронної сигналізації в приміщення суду по закінченню робочого дня(а.с.140-141 том 1).

Як вбачається зі змісту посадової інструкції робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків Зміївського районного суду Харківської області до функціональних обов'язків робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків відноситься: періодичний огляд технічного стану будинків і споруд; виконання робіт з технічного обслуговування і поточного ремонту; усунення пошкоджень та несправностей; організація і учать у роботах з прибирання, санітарного дотримання і сезонної підготовки будинку(а.с.142-143 том 1).

Як вбачається з акту ревізії підставою для порушення визначено Державний класифікатор професій ДК 003-2005. Вказаний Класифікатор призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всім суб'єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників.

Професійні назви робіт, які наведені у цьому класифікаторі, рекомендовано застосовувати під час утворення нових назв професій та посад у зв'язку з розвитком нових видів економічної діяльності та технологій.

При цьому, суд зазначає, що зазначений Класифікатор не є нормативно-правовим документом.

Натомість постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначається на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Установлено, що окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Суд зазначає, що посада завідуючого господарством не відноситься до посади керівника державного підприємства, заступника, керівника структурного підрозділу (цеху, відділу, лабораторії тощо) та їх заступників.

Таким чином, нарахована та виплачена заробітна плата за сумісництвом завідуючого господарством Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_4 на загальну суму 24016,79 грн., проведена відповідно до п. 4 постанови КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

З наведеного слідує, що приписи Північно-східного офісу Держаудитслужби, в частині, що оскаржується, викладені у вимозі «Про усунення порушень законодавства» №20-08-15/301» є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають вимогам діючого законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області до Північно-східного офісу Держаудитслужби про визнати протиправною та часткове скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.01.2017 №20-08-15/301 в частині визначення порушень щодо зайво виплаченої премії до "Дня юриста" робітникам в загальній сумі 166336,96 грн. (сто шістдесят шість тисяч триста тридцять шість гривень 96 копійок), та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 59110,38 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сто десять гривень 38 копійок), а також щодо зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати за сумісництвом завідуючого господарством Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_4 на загальну суму 24016,79 грн. (двадцять чотири тисячі шістнадцять гривень 79 копійок), та, як наслідок зайво перерахованого Єдиного соціального внеску на загальну суму 8718,10 грн. (вісім тисяч сімсот вісімнадцять гривень 10 копійок).

Стягнути зі Північно-східного офісу Держаудитслужби за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, поштовий індекс 61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) у розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 26 липня 2017 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.