Постанова № 68039711, 12.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2017 р. Справа№ 910/5001/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участі представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 року у справі № 910/5001/17 (суддя: Чинчин О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 31 675 грн. 70 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 10.05.2017 року у справі № 910/5001/17 позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» задоволено в повному обсязі.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 13 827,33 грн. та судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ПрАТ «Київський страховий дім» звернулося до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 року у справі № 910/5001/17 та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим - підлягає скасуванню.

Представник позивача 07.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.06.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 розгляд справи відкладено на 12.07.2017.

04.07.2017 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

11.07.2017 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника в інших судових засіданнях та неможливістю забезпечити явку інших уповноважених представників.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Отже, саме лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, участь представників сторін в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглядає скаргу на підставі наявних в справі документів, яких достатньо для її вирішення.

У зв'язку з поданим позивачем клопотанням про розгляд справи без участі його представника та відхиленням клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

29 січня 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №69/16-Т/Ц2, предметом якого є страхування транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

13.08.2016 року по вул. Довженка, 16 у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, що підтверджується Довідкою №3016230353414900 про дорожньо-транспортну пригоду.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2016 року у справі №761/30252/16-п ОСОБА_4, водія транспортного засобу «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.

Відповідно до Страхових актів № 69/16-Т/Ц2-3-1 від 31.08.2016 року, № 69/16-Т/Ц2-3-2 від 22.09.2016 року Позивач здійснив виплату страхового відшкодування ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «ВіДі Автострада» у розмірі 13 766 грн. 00 коп. та у розмірі 15 952 грн. 86 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 32924 від 01.09.2016 року, № 32925 від 01.09.2016 року із зазначенням призначення платежу: «страх.відшкод.ОСОБА_3 зг.СА № 69/16-Т/Ц2-3-1 від 31.08.2016 року», та у розмірі 1 956 грн. 84 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 36369 від 26.09.2016 року із зазначенням призначення платежу: «страх.відшкод.ОСОБА_3 зг.СА № 69/16-Т/Ц2-3-2 від 22.09.2016 року», а загалом на суму в розмірі 31 675 грн. 70 коп.

Відповідно до інформації наданої МТСБУ на запит Суду, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент настання страхової події була застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7800933, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00 гривень 00 копійок.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що Відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 13 827 грн. 37 коп. відповідно до встановлених Полісом № АЕ/7800933 лімітів відшкодування по майну та франшизи з урахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26.04.2017 року, яка прийнята Судом до розгляду.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на виконання зобов'язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту №69/16-Т/Ц2 від 29.01.2016 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було відшкодовано на користь Страхувальника 31 675 грн. 70 коп.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що до Позивача, у зв'язку з здійсненням страхового відшкодування, перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2016 року у справі №761/30252/16-п, якою ОСОБА_4, водія транспортного засобу «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.

Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Абзацом 1 статті 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України «Про страхування»).

Абзацом 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Суд звертає увагу, що Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №3-50гс15, яка прийнята з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України; а також в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2016 року у справі №910/6190/15-г, від 02.02.2016 року у справі №910/13155/15, від 02.02.2016 року у справі №910/25250/15, від 03.02.2016 року у справі №910/15485/15, від 04.02.2016 року у справі №910/14599/15.

Таким чином, реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 23 серпня 2011 року у справі № 42/92.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача, що сума страхового відшкодування повинна розраховуватись виходячи із вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

З наведених приписів законодавства вбачається, що Страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування і таке право переходить до нього саме в обсягах фактично понесених витрат.

Нормою статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» виплати страхового відшкодування на користь страхувальника в сумі без врахування фізичного зносу не суперечить приписам статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором добровільного страхування наземного транспорту №69/16-Т/Ц2 від 29.01.2016 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить. Адже з приписів вказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даному випадку відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки Відповідача, яке є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічна позиція викладена в Постановах Вищого господарського суду України від 14 вересня 2015 року у справі № 910/7462/15-г, від 16 січня 2017 у справі №910/8445/16.

За таких підстав, звіт №61-D/23/6 про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Селтим» 13.02.2017 року, наданий Відповідачем, за яким матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження складає 17 848 грн. 37 коп. приймається як належний та допустимий доказ у справі.

Згідно зі статтею 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже, враховуючи визначені Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7800933 розміри лімітів відповідальності та франшизи, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 13 827 грн. 33 коп. ( 31 675 грн. 70 коп. сума страхового відшкодування - 17 848 грн. 37 коп. частково відшкодовано сума страхового відшкодування відповідачем), а позов є обґрунтованим.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 року по справі № 910/5001/17 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/5001/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко