Постанова № 68039622, 25.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2017 р. Справа№ 910/9322/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Гончарова С.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання: Каніковському А.О.

за участю представників:

від позивача: Максимча Ю.В. (представник за довіреністю), Сеніченко М.І. (директор)

від відповідача-1: Калєтник С.В. (представник за довіреністю)

від відповідача-2: Калєтник С.В. (представник за довіреністю)

від третьої особи: Максимчук О.В. (представник за довіреністю)

від прокуратури: Клименко Д.С. (на підставі посвідченння)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»

на рішення господарського суду міста Києва

від 15.03.2017

у справі № 910/9322/16 (головуючий суддя Чебикіна С.О., судді: Турчин С.О., Пінчук В.І.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»

до 1) Вінницької обласної Ради

2) Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Вінницяоблагроліс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Зозулинецька сільська рада Козятинського району Вінницької області

за участю прокуратури Вінницької області

про скасування рішень Вінницької обласної ради

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (далі - СТОВ «Хлібороб») звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Вінницької обласної Ради, Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Вінницяоблагроліс» про скасування рішення Вінницької обласної Ради №217 від 6 липня 2000 року «Про передачу земель лісового фонду»; скасування рішення Вінницької обласної Ради №252 від 15 вересня 2000 року «Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс»; визнання СТОВ «Хлібороб» добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішенням Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 30.09.1998 Колективному сільськогосподарському підприємству «Хлібороб», правонаступником якого є Сільськогосподарський виробничий кооператив «Хлібороб», у постійне користування було надано 700,2 га землі в межах згідно з планом землекористування та видано державний акт на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999. Однак, рішенням 15 сесії Вінницької обласної ради № 217 від 06.07.2000 без згоди позивача припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, а рішенням 16 сесії Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000 землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передано Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс». На думку позивача, такі дії органів державної влади та місцевого самоврядування спрямовані на позбавлення позивача користування земельною ділянкою та вчинені з порушенням вимог Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у позові відмовлено повністю.

Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем у справі не доведено факту порушення вимог закону або його прав та охоронюваних законом інтересів під час прийняття першим відповідачем оспорюваних рішень, у зв'язку з чим в позові про визнання недійсними рішень відповідача-1 слід відмовити. Крім того, суд першої інстанції вказав, що не підлягають задоволенню й позовні вимоги про визнання СТОВ «Хлібороб» добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999, внаслідок необґрунтованості таких вимог. Стосовно застосування строку позовної давності, місцевий суд зазначив, що оскільки право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, не порушено відповідачами, то в позові слід відмовити саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, СТОВ «Хлібороб» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/9322/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги скаржник зазначив, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про відсутність у СТОВ «Хлібороб» права звернутись до суду у зв'язку з тим, що останнім не надано доказів передавання за передавальними актами спірної земельної ділянки, з яких 248,7 га - це землі лісового фонду. На думку скаржника, місцевий господарський суд проігнорував пряму норму закону, яка чітко вказує, що право користування спірною земельною ділянкою перейшло до СТОВ «Хлібороб» як правонаступнику КГП «Хлібороб».

Прокурор у своєму відзиві, наданому 12.05.2017, вказав, що судом першої інстанції вірно зазначено про обов'язок оформлення правонаступництва передавальним актом та розподільчим балансом, згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 107 ЦК України, у разі злиття, приєднання, перетворення або поділу юридичної особи, в свою чергу скаржником до апеляційної скарги жодних доказів правонаступництва між СТОВ «Хлібороб», КГП «Хлібороб» та СВК «Хлібороб» не долучено. Зважаючи на викладене, просив апеляційну скаргу СТОВ «Хлібороб» відхилити, а рішення господарського суду першої інстанції від 15.03.2017 залишити в силі.

Відповідачі та третя особа не скористалися своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, та не надали відзиви на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду у справі №910/9322/16 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9322/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.) від 06.06.2017 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» прийнято до провадження; призначено до розгляду на 31.05.2017.

В судовому засіданні 27.06.2017, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 25.07.2017.

25.07.2017 представником СТОВ «Хлібороб» через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) надано пояснення по справі, в яких останній наголошував на тому, що СТОВ «Хлібороб» є правонаступником СВК «Хлібороб», який в свою чергу є правонаступником КГП «Хлібороб». Вказане підтверджується тим, що код ЄДРПОУ 0733559 не змінювався після реорганізації підприємства та керівником підприємств незмінно був Сеніченко М.І.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2017 представник позивача заявив клопотання про витребування доказів у справі, зокрема реєстраційної справи СТОВ «Хлібороб». Дане клопотання мотивоване тим, що саме з реєстраційної справи підтверджується правонаступництво СВК «Хлібороб», КГП «Хлібороб» та СТОВ «Хлібороб».

Колегія суддів відхиляючи клопотання представника позивача про витребування доказів, зазначає, що в матеріалах справи наявна копія реєстраційної справи, надана прокурором на виконання ухвали господарського суду міста Києва від 04.10.2016 (Т. №2 а.с.1-78).

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2017 підтримали доводи, викладенні в апеляційній скарзі та просили суд її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідачів-1, 2 та прокуратури в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2017 заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 30.09.1998 Колективному сільськогосподарському підприємству «Хлібороб», правонаступником якого був Сільськогосподарський виробничий кооператив «Хлібороб», у постійне користування було надано 700,2 га землі в межах згідно з планом землекористування та видано державний акт на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999.

Згідно матеріалів технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею, земельна ділянка площею 700,2 га, що передана Колективному господарству пайовиків «Хлібороб» Зозулинецькою сільською Радою народних депутатів Козятинського району Вінницької області України в постійне користування за державним актом на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 частково відносилась до земель лісового фонду (248,7 га).

Рішенням 15 сесії Вінницької обласної ради №217 від 06.07.2000 припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Рішенням 16 сесії Вінницької обласної ради №252 від 15.09.2000 землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передано Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс».

Згідно ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 № 561-ХІІ) суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Крім того, у вказаній статті Закону визначено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Згідно приписів ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 № 561-ХІІ) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу; вилучення земель відповідно до статті 31 названого Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства; розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів.

Статтями 27, 28 Земельного кодексу України визначено підстави для припинення права користування землею. Так, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; використання землі не за цільовим призначенням; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 Кодексу. Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 Кодексу. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої ст. 27, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів.

Нормами ст.ст. 76,77 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 № 561-ХІ) встановлено, що землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Згідно 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації та релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Однак ця норма не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках та станом на 01.01.2002 року.

В п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що вирішуючи пов'язані з цим спори, господарські суди повинні встановлювати наявність передбачених законом підстав для зміни відповідачем категорії земельної ділянки, яка знаходилася у запасі на території відповідної ради, з земель сільськогосподарського призначення на землі іншої категорії. За вимогами статті 20 ЗК України така зміна має бути здійснена за рішенням повноважного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок.

У відповідності до ст.ст. 97, 100 ЗК УРСР (у редакції від 18.12.1990), ст.ст. 181 - 184, 202 - 204 чинного ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій», дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

За змістом ст. 16, частин 2, 3 ст. 84, частин 3, 4 ст. 142, ч. 8 ст. 149 та п. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження земельною ділянкою державної форми власності здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. При цьому не враховується місцезнаходження земельної ділянки - у межах міста чи за його межами (постанова Верховного Суду України від 26 березня 2012 у справі №3-18гс12).

Як вбачається з п. 1.14 статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хлібороб», зареєстрованого Козятинською районною державною адміністрацією 24.03.2000, реєстраційний номер 04051201Ю0020065, Кооператив є правонаступником реорганізованого колективного господарства пайовиків «Хлібороб».

Відповідно до п. 1.11. статуту СТОВ «Хлібороб», зареєстрованого державним реєстратором 28.08.2013, реєстраційний номер 11761050007007749,. СТОВ «Хлібороб» є правонаступником СВК «Хлібороб» с. Зозулинці.

Згідно довідки, виданої Державним реєстратором Молявчик О.О. 07.09.2016 за №09-9/21, СТОВ «Хлібороб» є правонаступником Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хлібороб».

Крім того, вказане вище підтверджується копією реєстраційної справи, наявної в матеріалах вказаної вище справи.

Водночас, ч.2, 3 та 4 ст. 107 ЦК України встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Враховуючи наведене вище, місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем не надано суду доказів передання по передавальним актам у зв'язку з правонаступництвом спірної землі, з яких 248,7 га землі лісового фонду та доказів державної реєстрації за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відтак, суд першої інстанції, врахувавши положення ст. 4 Земельного кодексу (у редакції від 18.12.1990), дійшов правомірного висновку, що припинення права користування 248,7 га землі лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні КГП «Хлібороб» є правомірним.

Таким чином, висновки місцевого суду, що позивачем у справі не доведено факту порушення вимог закону або його прав та охоронюваних законом інтересів під час прийняття першим відповідачем оспорюваних рішень є ґрунтовними.

Відповідно до постанови пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/9322/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/9322/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді С.А. Гончаров

К.В. Тарасенко