Рішення № 68039514, 28.07.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2017 р.Справа № 922/1802/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа", м. Київ до Іноземного підприємства "Малахіт", м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Державний епкспортно-імпортний банк України", м. Київ про стягнення грошових коштів в розмірі 650000,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - не з'явився;

Представник відповідача - ОСОБА_1, дов. від 12.05.2017р.;

Третя особа - ОСОБА_2, дов. від 29.06.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмережа", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Іноземного підприємства "Малахіт", м. Харків, про стягнення грошових коштів в розмірі 650000,00 грн., як отриманих без достатньої правової підстави.

Позовні вимоги мотивовано тим, що договір суборенди № 1 від 21.12.2015р. є нікчемним, а тому сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (суборендарем за договором) грошові кошти у сумі 650000,00 грн. за оренду приміщення підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно одержані.

Ухвалою господарського суду від 31.05.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.06.2017р. об 11:30 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Державний епкспортно-імпортний банк України", м. Київ.

19.06.2017р. третя особа надала письмові пояснення, в яких зазначила, що AT "Укрексімбанк" не надавав згоди на передачу об'єкту суборенди - частини нежитлової будівлі літ. "А-6", розташованої за адресою: м. Харків вул. Академіка Павлова, 120, власником якої є TOB "Харків-Надра", в користування за договором суборенди № 1 від 21.12.2015р., укладеним між Іноземним підприємством "Малахіт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа", а отже, вказаний договір суборенди є недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України (зміст правочину не може суперечити іншим актам цивільного законодавства, зокрема, приписам частини 2 статті 9 Закону України "Про іпотеку" та ст. 744 ЦК України).

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, ухвалою господарського суду від 25.07.2017р. розгляд справи було відкладено на 28.07.2017р. об 11:00 год.

Представник позивача у судове засідання 28.07.2017р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.07.2017р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 23740 від 25.07.2017р.). Також відповідачем надано письмові пояснення по справі (вх. № 24200 від 28.07.2017р.), в яких останній зазначив, що в період з грудня 2015 по лютий 2017 року орендовані приміщення фактично використовувались позивачем та споживались комунальні послуги. Наведене підтверджується актами виконаних робіт за весь період. Крім того, 01.01.2017 року TOB "Альвар" набуло прав суборендаря на підставі договору про заміну сторони за договором суборенди від 21.12.2015 року. На сьогодні договір суборенди є розірваним за ініціативою TOB "Альвар" згідно листа від 24.02.2017 року.

Представник третьої особи у судовому засіданні 28.07.2017р. підтримав свої пояснення від 19.06.2017р., додаткових доказів по справі суду не надав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_3 України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників відповідача та третьої особи, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 28.10.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (третя особа, банк) та Групою торговельних підприємств (TOB "Харків-Надра", TOB "Карпос", ІП "Калісто", ІП "Індра", TOB "Будсім", TOB "Чудо База", ІП "Аврора") було укладено генеральну кредитну угоду №68111N5 від 28.10.2011 із загальним лімітом заборгованості 711495000,00 грн. та терміном погашення - "27" жовтня 2021 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаною генеральною угодою укладено, зокрема, іпотечний договір №68112Z16 від 18.06.2012 укладений з TOB "Харків-Надра", предмет іпотеки: нежитлова будівля, літ. "А-6", керамзитобетон, загальною площею 24020,14 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 120.

В п.п. 2.4.5 вказаного іпотечного договору встановлений обов'язок іпотекодавця без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних із передачею предмета іпотеки третім особам (оренда (суборенда), лізінг, суперфіцій тощо). Всі юридичні дії, що будуть проводитись іпотекодавцем з предметом іпотеки, повинні попередньо узгоджуватись з іпотекодержателем у письмовій формі.

21.12.2015р. між Іноземним підприємством "Малахіт" (відповідач, орендар), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (позивач, суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра" (власник, орендодавець) було укладено договір № 1 суборенди нерухомого майна (далі - "договір суборенди №1"), відповідно до умов якого (п. 1.1), орендар зобов'язався передати суборендарю у тимчасове платне користування та володіння частину нежитлової будівлі, літ. "А-6", розташованої за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Павлова Академіка, 120, а також торгівельне обладнання згідно з переліком, що зазначений в додатку №7 до даного договору (надалі разом приміщення та торгівельне обладнання - "об'єкт суборенди"), на період з "21" грудня 2015 року по "06" листопада 2017 року, на умовах, визначених даним договором.

21.12.2015р. Іноземне підприємство "Малахіт" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" склали та підписали акт приймання-передачі об'єкта суборенди до договору суборенди № 1, відповідно до якого, відповідач (орендар) передав, а позивач (суборендар) прийняв у користування частину нежитлової будівлі, літ. "А-6", розташованої за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Павлова Академіка, 120, загальною площею 3540,80 кв.м., що знаходиться на першому поверсі будівлі, а також торгівельне обладнання згідно з переліком, що зазначений в додатку №7 до договору.

01.01.2017р. між Іноземним підприємством "Малахіт" (відповідач, орендар), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (позивач, суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвар" (новий суборендар) був укладений договір про заміну сторони до договору суборенди № 1, відповідно до умов якого, суборендар передає, а новий суборендар приймає на себе всі права та обов'язки суборендаря за договором суборенди № 1 та іменується надалі за договором суборенди як "суборендар".

01.01.2017р. Іноземне підприємство "Малахіт", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвар" склали та підписали акт приймання-передачі об'єкта суборенди до договору суборенди № 1, відповідно до якого, позивач (суборендар) передав, а ТОВ "Альвар" (новий суборендар) прийняв у тимчасове платне користування на умовах оренди частину нежитлової будівлі, літ. "А-6", розташованої за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Павлова Академіка, 120, загальною площею 3540,80 кв.м., що знаходиться на першому поверсі будівлі, а також торгівельне обладнання згідно з переліком, що зазначений в додатку №7 до договору.

Таким чином, з 21.12.2015р. до 01.01.2017р. позивач фактично користувався об'єктом суборенди, що не заперечується сторонами по справі.

Позивач зазначає, що під час користування об'єктом суборенди, останній сплатив на користь відповідача 1166737,74 грн. орендної плати та 4215088,14 грн. комунальних витрат, що загалом складає 5381825,88 грн.

Враховуючи те, що AT "Укрексімбанк", як іпотекодержатель, не надавав згоди на передачу об'єкту суборенди в користування за договором суборенди № 1 від 21.12.2015р., позивач вважає вказаний договір нікчемним, а всі отримані відповідачем грошові кошти такими, що отримані без достатньої правової підстави.

При цьому, позивач подав позов про повернення грошових коштів в частині на яку вистачило сплатити судовий збір, а саме 650000,00 грн., яка складається з комунальних витрат в сумі 2231,80 грн. та орендної плати в сумі 647768,20 грн. (орендна плата за 12.2015р., 05.2016р., 09.2016р., 10.2016р., 11.2016р.).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Главою 83 ЦК України визначені загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13.

Позивач вважає договір суборенди № 1 від 21.12.2015р. нікчемним, оскільки AT "Укрексімбанк", як іпотекодержатель, не надавав згоди на передачу об'єкту суборенди в користування за вказаним договором, а всі отримані відповідачем грошові кошти такими, що отримані без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

В абз. 2 п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ІП "Малахіт" звернулось ПАТ "Укрексімбанк" в особі філії у м. Харкові. У позові останній, зокрема, просить суд визнати недійсним договір оренди від 21.12.2015 нежитлової будівлі, літ. "А-6", загальною площею 24020,14 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 120, укладений між ТОВ Харків-Надра та ІП Малахіт та всі договори суборенди, укладені ІП Малахіт на підставі зазначеного договору оренди від 21.12.2015 та на підставі договору оренди 07.11.2014 за № 78/14 укладеного між ТОВ Харків-Надра та ІП Малахіт, а також всі договори оренди та суборенди нерухомого та рухомого майна, що належить ТОВ Харків-Надра, які укладені без погодження з АТ Укрексімбанк (справа №922/994/17).

Станом на час розгляду справи № 922/1802/17, рішення по справі №922/994/17 не прийняте, у зв'язку з направленням матеріалів вказаної справи до Вищого господарського суду України для розгляду касаційної скарги ТОВ "Діадема Батерфляй" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2017р. по справі №922/994/17.

В той же час, суд вважає, що навіть у разі визнання судом спірного договору суборенди недійсним, підстави для повернення орендних платежів та комунальних витрат відсутні, виходячи з наступного.

В п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 21.12.2015р. до 01.01.2017р. позивач фактично користувався об'єктом суборенди та споживав комунальні послуги, що підтверджується актами виконаних робіт за весь період та не заперечується сторонами по справі.

Таким чином, фактичне користування спірним майном на підставі договору суборенди (навіть у разі його недійсності) унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір судом має бути визнано недійсним і припинено лише на майбутнє (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 910/24029 (3-195гс15)).

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд наголошує, що фактичне використання позивачем спірних орендованих приміщень та споживання останнім комунальних послуг, виключає можливість повернення комунальних витрат в сумі 2231,80 грн. та орендної плати в сумі 647768,20 грн. (орендна плата за 12.2015р., 05.2016р., 09.2016р., 10.2016р., 11.2016р.), як безпідставно сплачених.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до приписів якої, при відмови у задоволенні позову - витрати по сплаті судового збору за подання позову не відшкодовуються.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити в повному обсязі.

Повне рішення складено 01.08.2017 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/1802/17