Рішення № 68038903, 25.07.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" липня 2017 р.Справа № 916/1223/17

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС ФАРМ"

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про стягнення 70 352,98 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: Скоркіна І.С. - довіреність

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС ФАРМ", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з фізична особа-підприємець ОСОБА_1 70 352,98 грн., де 34 822,00 грн. - борг, 174,59 грн. - 3% річних, 313,40 грн. - індекс інфляції, 1 560,79 грн. - пеня, 3 482,20 грн. - штраф, 30 000,00 грн. - збитки.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2017р. позовну заяву (вх.№1296/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/1223/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Письмове клопотання позивача про відкладення розгляду справи (вх.№2-12883/17 від 12.06.2017р.) судом було задоволено.

22.06.2017р. позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову (вх.№2-3381/17), у задоволенні якої судом було відмовлено, з підстав її необґрунтованості та недоведеності.

Письмове клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та про продовження строку розгляду справи (вх.№2-3657/17 від 07.07.2017р.) судом було задоволено частково, в частині відкладення розгляду справи.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

01 березня 2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС ФАРМ" (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) було укладено договір поставки №01/03/17, згідно умов п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставити та встановити, а Замовник прийняти та оплатити меблі (надалі обладнання), визначене в Додатку №1 до цього Договору.

Відповідно до п.1.2. Договору, ціна обладнання, що поставляється складається за цим Договором, складає 34 882 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві грн. 00 коп. (ПДВ не передбачено).

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що Замовник зобов'язується провести оплату обладнання, що поставляється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в наступному порядку:

24 375,00 грн. протягом 5 робочих днів з моменту підписання Договору;

10 477,00 грн. протягом 10 робочих днів з моменту поставки обладнання та оформлення акту приймання-передачі монтажних робіт.

Зі змісту п.4.2. Договору вбачається, що за несвоєчасну поставку обладнання Постачальник сплачує Замовнику пеню в розмірі 2% від вартості несвоєчасно поставленого обладнання за кожен день прострочки.

У відповідності до п.4.4. Договору, за односторонню невмотивовану відмову від виконання своїх зобов'язань, винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі 10% від вартості Договору.

Як зазначено в п.8.1. Договору, цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

На виконання умов договору позивачем на користь відповідача було сплачено 34 822,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №440 від 03.03.2017р. на суму 24 375,00 грн. та №637 від 31.03.2017р. на суму 10 447,00 грн.

Проте, всупереч умовам договору поставки відповідачем позивачу обладнання поставлено не було.

З підстав невиконання відповідачем умов договору в частині поставки та встановлення обладнання, позивач звернувся до останнього з вимогою №24/04/17 від 24.04.2017р. про повернення грошових коштів сумі 34 822,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки №01/03/17 в частині поставки та встановлення обладнання і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного Кодексу України).

Таким чином, судом оплату позивачем відповідачу вартість товару за договором поставки №01/03/17 в сумі 34 822,00 грн., неналежне виконання останнім договірних зобов'язань в частині поставки товару, у зв'язку з чим на думку суду позивач правомірно заявив вимогу про стягнення 34 822,00 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в сумі 34 822,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 174,59 грн. - 3% річних, 313,40 грн. - інфляційних, 1 560,79 грн. - пені та 3 482,20 грн. - штрафу.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Проте, судом встановлено, що пеню позивачем нараховано за порушення договірних зобов'язань, а не за порушення грошових зобов'язань, у зв'язку з чим, правомірно було застосовано розмір 2% для нарахування пені.

Однак, перевіривши розрахунок позивача пені судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір пені за кожний день прострочкиСума пені за період прострочки34822.0020.03.2017 - 19.05.2017612 %42482.84

Отже загальна сума пені за самостійним розрахунком суду складає 42 482,84 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача пеня заявлена в меншому розмірі в сумі 1 560,79 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі, заявленому позивачем в сумі 1 560,79 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 174,59 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних судом встановлено, що його здійснено неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції20.03.2017 - 19.05.201734822.001.022770.1635592.16

Отже загальна сума інфляційних за самостійним розрахунком суду складає 770,16 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача інфляційні заявлено в меншому розмірі в сумі 313,40 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні в розмірі, заявленому позивачем в сумі 313,40 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення штрафу, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши розрахунок позивача штрафу в сумі 3 482,20 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача збитків в сумі 30 000,00 грн., суд зазначає наступне:

В обґрунтування позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків, позивач зазначає, що 01.03.2017р. між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "ФЕНІКС ФАРМ" було укладено договір оренди нерухомого майна №01/03/17, за умовами п.2.1. ФОП ОСОБА_3 передає ТОВ "ФЕНІКС ФАРМ" в строкове платне користування, без права викупу об'єкт оренди, зазначений в п.1.2. Договору, на строк, зазначений в п.11.3. цього Договору.

За актом прийому-передачі об'єкта оренди від 01.03.2017р. ФОП ОСОБА_3 передав, а ТОВ "ФЕНІКС ФАРМ" прийняв строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване у АДРЕСА_2, загальною площею 101,5 кв.м.

Протягом дії договору оренди, позивачем було сплачено 30 000,00 грн. орендної плати за березень, квітень та травень 2017р., проте, з підстав неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором постави №01/03/17 в частині поставки та встановлення обладнання, позивач фактично не використовує орендоване нежитлове приміщення за цільовим призначенням - аптеки для здійснення роздрібного продажу ліків.

Таким чином за переконанням позивача, з підстав того, що відповідачем не було поставлено обладнання, неможливість використання орендованого приміщення без обладнання, сплачені орендні платежі за березень та квітень в сумі 20 000,00 грн. є його прямими збитками.

Крім того, позивач вважає, що якби аптека була відкрита в квітні 2017р. ТОВ "ФЕНІКС ФАРМ" мало би можливість отримати дохід, у зв'язку з чим, просить суд також стягнути з відповідача 10 000,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

За змістом ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки,

- збитків,

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,

- вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.

При цьому, ч.4 ст.623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Таким чином, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Отже, для прийняття рішення про відшкодування упущеної вигоди протиправні дії боржника, що полягають у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого останній мав реальні підстави розраховувати.

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд, дослідивши позовну вимогу, про стягнення з відповідача збитків, відмовляє у її задоволенні з підстав її недоведеності та необґрунтованості та недоведеності, оскільки матеріалами справи не доведено, що саме з підстав не виконання відповідачем умов договору в частині поставки та встановлення обладнання для аптеки і стало причиною для неможливості її використання за призначенням та відповідно отримання прибутку.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 917,73 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65020, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕНІКС ФАРМ" (61010, м. Харків, Гімназійна Набережна, буд. №18 А, код ЄДРЮОФОПГФ 36624121) вартість обладнання за договором поставки №01/03/17 від 01.03.2017р. в сумі 34 822 (тридцять чотири тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 00 коп., пеню в сумі 1 560 (одна тисяча п'ятсот шістдесят) грн. 79 коп., штраф в сумі 3 482 (три тисячі чотириста вісімдесят дві) грн. 20 коп., інфляційні в сумі 313 (триста тринадцять) грн. 40 коп., 3% річних в сумі 174 (сто сімдесят чотири) грн. 59 коп. та витрати на оплату судового бору в сумі 917 (дев'ятсот сімнадцять) грн. 73 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 31 липня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський