Рішення № 68038797, 13.07.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2017 р. Справа № 911/1313/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олфа»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФрамКо»

про стягнення 327 036,45 грн

Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 15.06.2017);

від відповідача:не зявились.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/1313/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олфа» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФрамКо» (далі відповідач) про стягнення 327 036,45 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.05.2017 порушено провадження по справі №911/1313/17 та призначено її до розгляду на 15.06.2017.

15.06.2017 через канцелярію господарського суду Київської області, до початку судового засідання, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 15.06.2017 (вх. №12239/17) та заперечення б/н від 15.06.2017 (вх. №12240/17) на заяву про забезпечення позову.

У судове засідання 15.06.2017 представники сторін у справі зявились.

15.06.2017 суд перейшов до розгляду спору по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2017 подав клопотання б/н від 15.06.2017 (вх. №12292/17) про продовження строку розгляду спору. Подане клопотання судом задоволено.

У судовому засіданні 15.06.2017 суд оголосив перерву до 06.07.2017 та ухвалу про продовження строку розгляду спору.

23.06.2017 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАМ КО» надійшов зустрічний позов б/н від 16.06.2017 (вх. №12898/17) до Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛФА про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2017 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ТОВ «ФрамКо», на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

06.07.2017 через канцелярію суду, до початку судового засідання, від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 06.07.2017 (вх. №12573/17) про відкладення розгляду справи.

06.07.2017 через канцелярію суду, до початку судового засідання, від представника позивача надійшли додаткові пояснення №294 від 05.07.2017 (вх. №13591/17).

У судове засідання 06.07.2017 представники відповідача не з'явились.

У судовому засіданні 06.07.2017 суд ухвалив відкласти розгляд справи. Ухвалою суду від 06.07.2017,згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено до 13.07.2017.

У судове засідання 13.07.2017 року представник позивача зявився та дав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги. Представник відповідача у судове засідання не зявився.

Розглянувши в судовому засіданні заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідачем були подані заперечення на заяву позивача про забезпечення позову, в яких зазначено, що доводи позивача не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами, а відтак і подана заява не підлягає задоволенню.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову належним чином не обґрунтував, у звязку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що клопотання про відкладення розгляду справи від сторін не надходило та достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та обєктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олфа»(далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФрамКо»(далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарів № 67 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. договору продавець у відповідності до умов даного договору, зобов'язується передавати Покупцю Товар, а Покупець приймати такий Товар та оплачувати його відповідно до п. 4 даного Договору.Предмет поставки - вироби медичного призначення (медичні вироби), лікарські засоби, косметичні вироби (засоби),засоби гігієни та інші товари, зазначені у видаткових накладних, які є невідємною частиною даного Договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору вартість кожної партії Товару визначається згідно видаткової накладної, складеної на підставі замовлення покупця та прайс-листа Продавця, що діє на дату прийняття Заявки, та вказується в рахунку-фактурі, виставленому Продавцем на підставі отриманої від Покупця Заявки.

Згідно п. 2.8 Договору ціна товару, що постачається за Договором буде визначатись згідно прайс-листа на Товар.

Відповідно до розділу 3 Договору, умови поставки приймаються у відповідності до Інкотермс-2010 р. Датою поставки є дата отримання Покупцем товару.Підтвердженням поставки є документ, виданий перевізником, що засвідчує прийняття Товару до перевезення та/або прийняття товару Покупцем (підпис уповноваженої особи та печатка Покупця);Вартість доставки Товару сплачується Продавцем.Дострокова поставка Продавцем допускається без додаткового узгодження Сторонами термінів та можливості здійснення дострокової поставки. Прийняття-передача Товару засвідчується видатковою накладною, що підписується Сторонами. Повноваження осіб на приймання Товару мають бути підтверджені довіреністю, виданою уповноваженою особою.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець повинен оплатити 100 % вартості поставленого товару згідно виставленого рахунку-фактури на умовах попередньої оплати.

На виконання умов договору позивачем передано у власність відповідачу товар на загальну суму 344 872,38грн, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними №1866 від 24.02.2017 р., №1865 від 24.02.2017 р., №1864 від 24.02.2017 р., №1628 від 22.02.2017 р., №1627 від 22.02.2017 р., №1283 від 15.02.2017 р., №638 від 31.01.2017 р., №605 від 30.01.2017 р. № 604 від 30.01.2017 р. та №12907 від 21.10.2016 р.

Належність виконання Позивачем обовязків по договору стосовно строків поставки, кількості та якості, крім видаткових накладних, з підписом та штампом обох Сторін, про прийняття Товару підтверджується також відсутністю протягом тривалого часу жодних зауважень чи претензій з боку Відповідача.

Також позивач зазначив, що відповідачем було здійснено часткові оплати за отриманий товар в розмірі 17 835,93 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем складає 327 036,45 грн.

Таким чином, на підставі викладеного позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконує свої зобовязання перед позивачем за спірним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 327 036,45 грн., а відтак позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим до виконання сторонами.

У силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. ч 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Однак, в порушення умов договору, відповідачем свої зобовязання за договором не виконано, вартість поставленого товару у погоджений договором термін (протягом 3-х банківських днів з моменту підписання видаткової накладної) не сплачено.

Видаткові накладні по поставці товару підписано представником відповідача без будь-яких зауважень щодо якості, кількості, вартості, асортименту поставленого товару, товар було отримано покупцем на суму 344 872,38 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією від 20.03.2017 № 125, в якій вимагав погасити заборгованість до 01.04.2017 в сумі 327 036,45 грн. за відвантажений товар, однак претензія залишена відповідачем без задоволення з посиланням на відсутність коштів.

15.06.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не визнав позовні вимоги та просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що позивачем не надано до матеріалів справи заявок. Окрім того, на думку відповідача, видаткові накладні у справі були складені з порушенням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у звязку з тим, що на них відсутня мокра печатка, а відтак вони не можуть вважатися первинними документами. Також, відповідач відзначив, що позивачем не були подані товарно-транспортні накладні, як первинний доказ.

Проаналізувавши відзив відповідача, позивач подав додаткові пояснення на спростування доводів відповідача, до яких додав спірні заявки, товарно-транспортні накладні, які свідчать про виконання позивачем свого обовязку щодо поставки товару.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованість в розмірі 327 036,45 грн. за отриманий та несплачений товар.

Водночас, суд звертає увагу сторін, що позивачем було подано до суду акт звірки взаєморозрахунків (підписаний та скріплений печатками обох сторін) за договором № 67 від 04.12.2014 за період з 01.01.2017 по 17.03.2017, відповідно до якого, заборгованість відповідача перед позивачем складає 327 036,45 грн., що також свідчить про визнання відповідачем заборгованості.

Також, суд наголошує на тому, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача, оскільки вони суперечать чинному законодавству України.

За приписами ст. ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Між тим, відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на цю особу тягара несприятливих наслідків такої діяльності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання.

Враховуючи вищевикладене та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір встановленого боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 327 036,45 грн. боргу за поставлений, згідно договору купівлі-продажу товару № 67 від 04.12.2014 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФрамКо» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. СофіївськаБорщагівка, вул. Леніна, буд. 114, ідентифікаційний код 39443405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олфа»(02232, м. Київ, вул. Данькевича, 4, ідентифікаційний код 30472459) 327 036 (триста двадцять сім тисяч тридцять шість) грн.45 коп. заборгованості та 4 905 (чотири тисячі девятсот пять) грн.55 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 01.08.2017 року

Суддя В.М. Антонова