Рішення № 68037615, 25.07.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5540/16-ц

Провадження № 2/645/537/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року Фрунзенський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - Горпинич О.В.

при секретарі судових засідань – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Фрунзенський відділ державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецторггруп» про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, зобов’язання повернути сторони у первинний стан та зобов’язання повернути квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в остаточно уточненій редакції якого просив визнати недійсним, незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 17.08.2013 року за реєстровим № 1922 на ім’я ОСОБА_3, визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 20.02.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 310; зобов’язати кожну зі сторін недійсних правочинів повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на його виконання; зобов’язати ОСОБА_4 повернути квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3; зобов’язати ОСОБА_3 повернути квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_6. В обґрунтування позову посилався на те, що 09.08.2013 року проведено торги з реалізації нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2. За результатами торгів укладено договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, оформлений протоколом № 21-0462/13 від 09.08.2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Цуркова С.І.. Покупцем вказаного майна став ОСОБА_3 та 17.08.2013 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності № 1922 на ім’я ОСОБА_3, право власності зареєстроване 17.08.2013 року. 20.02.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, уклали договір дарування квартири АДРЕСА_2. 14.04.2014 року рішенням Апеляційного суду Харківської області визнано недійсним результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна – кватири № 70 у будинку № 19 по вул. Олімпійській у м. Харкові, оформлені протоколом від 09.08.2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС Харківського МУЮ, визнано недійсним договір купівлі - продажу вищевказаної квартири. У вказаному рішенні апеляційна інстанція зазначала, що власником нерухомості, придбаної внаслідок проведення прилюдних торгів, що визнані недійсними, став ОСОБА_3 і його право власності оформлено свідоцтвом. Вимог про скасування цього правовстановлюючого документа ОСОБА_6 заявлено не було. Рішення апеляційної інстанції щодо визнання прилюдних торгів з реалізації спірної квартири та договору купівлі - продажу спірної квартири недійсними залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.12.2014 року. Перші власники квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підставі вищевказаного рішення апеляційної інстанції від 14.04.2014 року про визнання недійсним результатів прилюдних торгів, звернулися до Фрунзенського районного суду м. Харкова із позовною заявою про визнання нікчемним договору дарування спірної квартири, скасування права власності, реєстрації та визнання права власності. 19.02.2015 року Фрунзенський районний суд м. Харкова задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та витребував на користь ОСОБА_5 з незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2, виключивши із реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на вказану квартиру ОСОБА_4, визнано право власності за ОСОБА_5 на дану квартиру. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04.06.2015 року рішення першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, згідно якого позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволені: витребувано на їх користь з незаконного володіння ОСОБА_4 по ? частині кожному кватири № 70 в будинку № 19 по вул. Олімпійській у м. Харкові, виключивши із реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрації прав власності на вказану квартиру за ОСОБА_4, визнано право власності на ? частину за ОСОБА_5, ОСОБА_6 на спірну квартиру. 24.07.2015 року державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційною служби Харківського міського управління юстиції прийнято рішення № 23142060 про проведення державної реєстрації прав власності по ? частині квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі рішення суду, інформація з цього приводу внесена до відповідного Державного реєстру. 31.07.2015 року згідно договору купівлі – продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6 продали квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_8. 19.11.2015 року згідно договору купівлі – продажу, ОСОБА_8 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_9. 27.11.2015 року згідно договору купівлі – продажу, ОСОБА_9 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2. 30.09.2015 року Харківський окружний адміністративний суд скасував рішення про проведення державної реєстрації прав власності по ? частині квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_5, ОСОБА_6. 07.10.2015 року Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Харківської області від 04.06.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції. 25.12.2015 року рішенням Апеляційного суду Харківської області в задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_2 нікчемним, скасування права власності та реєстрації, визнання права власності на квартиру відмовлено. У вказаному рішенні, підставою відмови у задоволенні позовних вимог вказувалося, що позивачі не є власниками спірного майна, оскільки втратили право розпорядження квартирою № 70 у будинку № 19 по вул. Олімпійській у м. Харкові. Єдиною причиною за якою договір дарування квартири АДРЕСА_2 не був визнаний нікчемним та не скасовано право власності та реєстрації ОСОБА_4 стало те, що перші власники квартири – ОСОБА_5, ОСОБА_6 не мали права розпоряджатися квартирою, оскільки вона перебувала в іпотеці. 05.01.2016 року ОСОБА_4 подав до Фрунзенського районного суду заяву про витребування від ОСОБА_2 спірної квартири. При отриманні позовної заяви та додатків до неї, ОСОБА_2 вперше дізналася про те, що її права як власника спірної квартири порушені. 01.08.2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 про витребування нерухомого майна задоволені та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3. В позові зазначалося, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – переможця прилюдних торгів. Визнаючи прилюдні торги недійсними, Апеляційний суд Харківської області застосував до правовідносин, що склалися, положення ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України. У відповідності до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Таким чином, свідоцтво на право власності № 1922, видане 17.08.2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_3, видано в порушення законодавства України та підлягає визнанню недійсним. Оскільки спірний правочин, пов'язаний з відчуженням спірного житла відповідачеві - ОСОБА_3, зазначений правочин не створює юридичних наслідків, у вигляді переходу прав власності на зазначене житло до ОСОБА_3, а відтак, і виникнення у останнього права розпоряджатися спірним майном. За таких обставин, наявні підстави стверджувати, що ОСОБА_3 не міг розпоряджатися спірним майно, в тому числі відчужувати його за договором купівлі – продажу, дарування, та іншим способом. Оскільки публічні торги, та договір купівлі - продажу на підставі яких право власності набув ОСОБА_3 визнані недійсними рішенням суду, яке на даний час є чинним, вони не породжують права власності. Договір дарування укладено дарувальником, який не є власником майна, то договір дарування є недійсним в розумінні ч.ч. 2,3 ст. 215, ч. 5 ст. 216 ЦК України. Таким чином, на думку позивача, договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недійсним.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_11, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просивши про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені вище.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 – ОСОБА_12 проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відсутній та взагалі не може існувати спір щодо дійсності відповідного свідоцтва та договору дарування квартири. Позивач ОСОБА_2, взагалі не є заінтересованої особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, яка може заявляти такі вимоги щодо оспорювання відповідних правочинів. Відповідні вимоги могли бути обґрунтовано заявленими тільки ОСОБА_6, ОСОБА_5 протягом строку позовної давності, проте єдиним правовим наслідком їх задоволення – це проведення повторних торгів, що і зазначено у рішенні Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2014 року та первісно правомірно вимагалося ними у цій справі. Єдиним правовим наслідком недійсності прилюдних торгів у спірних правовідносинах, які склались між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та відповідачами, повинна бути подвійна реституція, а саме: визнання недійсним подальшого правочину щодо відчуження та спочатку повернення сторін цього договору дарування від 20.02.2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 до первісного стану, тобто повернення квартири до ОСОБА_3, а потім повернення ОСОБА_3, як покупця на прилюдних торгах, та торгуючу організацію – ТОВ «Укрспецторгруп» до первісного стану та проведення повторних торгів, що цілком унеможливлено на даний час щодо відповідного об’єкта нерухомого майна, оскільки такі вимоги не заявлялися заінтересованими особами – ОСОБА_6, ОСОБА_5, замість чого квартира була отримана ними у власність у протиправний незаконний спосіб.

На підставі викладеного, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи: ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_2, просив про їх задоволення.

Треті особи: ОСОБА_5, ТОВ «Укрспецторгруп», Фрунзенський ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області в судове засідання не з’явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідачів, представника третьої особи ОСОБА_6, дослідивши письмові докази у їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

ОСОБА_13 з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_13 із ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

ОСОБА_13 свідоцтва від 17.08.2013 року ОСОБА_3 належить на праві власності нерухоме майно, що складається з трикімнатної ізольованої квартири № 70, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, б. 19, загальною площею 64,2 кв.м, житловою площею 39,2 кв.м..

20.02.2014 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 трикімнатну ізольовану квартиру № 70, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, б. 19, житловою площею 39,2 кв.м, загальною площею 64,2 кв.м, про що зазначено в договорі дарування від 20.02.2014 року. В договорі зазначалося, що вищевказана квартира належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва, виданого ОСОБА_7, приватним нотаріусом ХМНО 17.08.2013 року, реєстровий № 1922. Державну реєстрацію права власності на квартиру за Дарувальником в Державному реєстрі прав на нерухоме майно проведено ОСОБА_7, державним реєстратором – приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, право власності зареєстровано 17.08.2013 року, витягу 8108574, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 135340863101.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

ОСОБА_13 з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, ОСОБА_3, будучи власником квартири АДРЕСА_3 подарував квартиру ОСОБА_4.

ОСОБА_13 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.02.2014 року № 18052093, зареєстровано право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру.

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2014 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_6, та визнано недійсним результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, оформлені протоколом № 21-0462/13 від 09.08.2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС Харківського МУЮ; визнано недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, оформлений протоколом № 21-0462/13 від 09.08.2013 року та актом про реалізацію предмета іпотеки головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС Харківського міського управління юстиції.

У вищевказаному рішенні зазначалося, що 12.08.2011 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 25901243 складено акт опису та арешту майна, а саме: квартири АДРЕСА_4. Фрунзенським ВДВС ХМУЮ реалізацію майна доручено Спеціалізований організації ХФ ТОВ «Укрспецторгруп». ОСОБА_13 протоколу проведення прилюдних торгів № 21-0462/13, останні відбулися 09.08.2013 року. При цьому початкова (стартова) ціна лоту – квартира АДРЕСА_1 визначена у сумі 258 600 грн. У торгах приймав участь один учасник ОСОБА_3, який вніс гарантійний внесок і став переможцем, придбавши вказану квартиру за початковою ціною. 14.08.2013 року державним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки. Результати прилюдних торгів оформлено вказаним протоколом та актом головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_14, затвердженого начальником цього відділу ОСОБА_15 14.08.2013 року. На підставі вказаного акту про реалізацію предмета іпотеки – квартири АДРЕСА_5, яка раніше належала ОСОБА_5 приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, 17.08.2013 року видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру на ім’я ОСОБА_3, яке зареєстрована в реєстрі № 1922.

Вищевказане рішенні суду апеляційної інстанції набрало законної сили.

Крім того, рішенням судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 04.06.2015 року задоволено позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 та витребувано на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6 з незаконного володіння ОСОБА_4 по 1/2 частині кожному квартири № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові, виключивши із реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на квартиру № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові за ОСОБА_4, визнано право власності за ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові, визнано право власності за ОСОБА_6 на 1/2 частину квартири № 70 по вул. Олімпійській, б. 19 у м. Харкові.

31.07.2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 передали у власність ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_5 згідно договору купівлі – продажу. Відповідні відомості щодо права власності на нерухоме майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

30.09.2015 року Харківським окружним адміністративним судом скасовано рішення № 23142060 від 24.07.2015 року Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_16 про державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна – трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 по 1/2 частині за ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015 року рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 04.06.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 25.12.2015 року скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.02.2015 року та в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_17, ОСОБА_18, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири нікчемним, скасування права власності та реєстрації, визнання права власності на квартиру – відмовлено.

19.11.2015 року ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі – продажу. Відповідні відомості щодо права власності на нерухоме майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

27.11.2015 року ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі – продажу. Відповідні відомості щодо права власності на нерухоме майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.08.2016 року витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3.

Рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п. 5 постанови 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у справі за № 6-605 цс16, зазначалося, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). ОСОБА_13 з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв’язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Необхідно зауважити, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі, і така особа, яка звертається до суду із позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, тобто права і законні інтереси особи безпосередньо порушені договором, у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені, заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Проте, свідоцтво про право власності на житло оформлено на ОСОБА_3 17.08.2013 року. ОСОБА_3, будучи власником даної квартири, подарував її ОСОБА_4. Крім того, оскаржуваний договір дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений 22.02.2014 року, тоді як договір купівлі – продажу між ОСОБА_19 та ОСОБА_2 щодо спірної квартири укладено 27.11.2015 року, та саме рішенням суду апеляційної інстанції від 25.12.2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_17, ОСОБА_18, приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири нікчемним, скасування права власності та на квартиру, тобто на час вирішення даної справи не має підстав вважати порушеними права та інтереси позивача, видачею на ім’я ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на квартиру та укладенням оспорюваного договору дарування квартири від 22.02.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Суд приходить до висновку, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 відсутній спір щодо дійсності свідоцтва про право власності на спірну квартиру та відповідно до договору дарування.

Крім того, у своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просить, як наслідок визнання незаконним, недійсним свідоцтва про право власності на квартиру № 70 у буднику № 19 по вул. Олімпійській у м. Харкові визнати недійсним договір дарування квартири, зобов’язати кожну зі сторін недійсних правочинів повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на його виконання, зобов’язати ОСОБА_4 повернути квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3, зобов’язати ОСОБА_3 повернути спірну квартиру по вул. Олімпійській у м. Харкові ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв’язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним (правова позиція ВСУ від 25.05.2016 року № 6-605цс16).

Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлення у вигляді протоколу про результату торгів договір купівлі – продажу, недійсним, є повернення сторін договору купівлі – продажу – саме продавця і покупця до первісного стану, тобто реституція, як спосіб захисту, що характерний для зобов’язальних відносин.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 року по справі № 6-1884цс15.

Пунктом 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року встановлено, що у разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору – організатор торгів та їх переможець. Отже, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені.

Тобто, правовим наслідком недійсності прилюдних торгів у спірних правовідносинах, повинна бути подвійна реституція: визнання недійсним правочину щодо відчуження нерухомого та повернення сторін цього договору дарування до первісного стану.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі, та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя -