Ухвала суду № 68032393, 27.07.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2014 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИЛА:

23 вересня 2014 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, якій у подальшому уточнив (а.с 42-44), та в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 25.06.2007 року станом на 31.08.2014 року у розмірі 8387,56 грн., яка складається із: 1250,96 грн. заборгованості за кредитом, 5096,90 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1402,20 грн. - заборгованості з пені та комісії за користування кредитом, а також штрафів: (фіксована частина) - 250,00 грн.; штраф (процентна складова) - 387,50 грн., від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також понесені судові витрати 243,60 грн.

Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2014 року (а.с. 47) позов Банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 8387,56 грн., із них: заборгованість за кредитом - 1250,96 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 5096,90 грн.; заборгованість з пені та комісії за користування кредитом - 1402,02 грн.; штраф (фіксована частина) - 250,00 грн.; штраф (процентна складова) - 387,50 грн. та витрати на сплату судового збору в розмірі 243,60 грн., а всього 8631,16 грн.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 15 грудня 2016 року (а.с. 71-72) заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 78-79) просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області (а.с. 89) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 90).

У судовому засіданні 16 березня 2017 року (а.с.99-100) було розпочато розгляд цієї справи по суті апеляційним судом: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, після роз'яснення апеляційним судом прав осіб, які беруть участь у справі, на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України, оголошено перерву у розгляді цієї справи в порядку задоволення клопотання представника Банку про бажання надати апеляційному суду копії заяви про видачу судового наказу та складових заборгованості, що була стягнута з відповідача раніше за судовим наказом та відповідного розрахунку заборгованості відповідача перед Банком.

17 травня 2017 року Банк надав апеляційному суду розрахунок заборгованості відповідача та копію заяви про видачу судовому наказу (а.с. 103-114) через канцелярію, які фактично були отримані суддею-доповідачем у день судового засідання 18 травня 2017 року.

Оскільки, апеляційному суду та відповідачу із його представником був потрібний час для ознайомлення з останніми, у розгляді цієї справи було оголошено перерву (а.с.115-116) з урахуванням навантаженості судді - доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, відпустки колегії суддів та судді - доповідача у період з 12 червня по 30 червня 2017 року включно (а.с.120), до 27 липня 2017 року.

Заслухавши у судовому засіданні 27 липня 2017 року доповідь судді-доповідача, додаткові пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши надані представником Банку у судовому засіданні Тарифи (копія а.с. 124-125) та матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Банку у повному обсязі у цій справі, керувався ст.ст. 526 - 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, 224-226 ЦПК України та виходив із правомірності позовних вимог Банку.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 25.06.2007 року між сторонами у цій справі - Банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір (а.с. 11-17).

Відповідно до умов даного договору Банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в сумі 2000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитним у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

22.05.2008 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було винесено судовий наказ про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за вищезазначеним кредитним договором в сумі 2122,39 грн. (а.с. 6).

Має місце заборгованість відповідача перед Банком за вищезазначеним кредитним договором станом на 31.08.2014 року в розмірі 8387,56 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1250,96 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 5096,90 грн.; заборгованість з пені та комісії за користування кредитом - 1402,02 грн.; штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 387,50 грн. (а.с.7-10), від сплати якої у добровільному порядку відповідач на користь Банку ухиляється.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ч. 2 зазначеної вище статті визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім того, відповідно до ст. ст. 598 - 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із до п. 17 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що з часу ухвалення судового рішення і до повного погашення відповідачем кредитної заборгованості правовідносини сторін кредитного договору продовжувались, а тому вимоги Банку про стягнення кредитної заборгованості станом на 31.08.2014 року є правомірними.

Звідси, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 порушив зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором перед Банком, а тому на користь останнього з ОСОБА_2 за рішенням суду у цій справі слід стягнути заборгованість у розмірі 8387,56 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену ним у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Так, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі (а.с. 57) не заявляв про застосування будь-яких строків позовної давності до будь-яких складових заборгованості та заборгованості взагалі.

Вперше відповідачем ОСОБА_2 було заявлено про застосування строків позовної давності у цій справі лише в апеляційній скарзі, поданій апеляційному суду на вищезазначене заочне рішення суду першої інстанції у цій справі (а.с. 79).

Однак, апеляційний суд позбавлений можливості враховувати вищезазначену заяву відповідача про застосування позовної давності у цій справі при вищезазначених обставинах при апеляційному перегляді цієї справи, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові ВСУ від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15, якій є обов'язковим для застосування загальними судами в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Так, за змістом останнього:

«За змістом ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально - правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності».

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Доказами, передбаченими ст. 303 ч. 2 ЦПК України, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, є:

- копія картки «КРЕДИТКА» «Універсальна», наданої відповідачем апеляційному суду (а.с.98),

- розрахунок заборгованості, наданий Банком апеляційному суду (а.с. 104-112),

- копія заяви Банку на адресу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості станом на 04.04.2008 року у сумі 2122,39 грн. (а.с.113-114), яка складається із 1865,05 грн. заборгованості за кредитом, 257,34 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, наданої Банком апеляційному суду,

- копія Тарифів на обслуговування продуктового ряду «КРЕДИТКА», наданих Банком апеляційному суду (а.с. 124-125),

якими лише підтверджуються правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи, правильність розрахунків Банку заборгованості відповідача, та зокрема складових останньої, а, відповідно, й правильність висновків суду першої інстанції у цій справі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що мало місце збільшення кредитного ліміту Банком за вищезазначеним кредитним договором для ОСОБА_2 (а.с. 7-10).

В силу положень п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 13) ОСОБА_2, як клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання заяви від 25.06.2007 року (а.с. 11) ОСОБА_2 , а, відповідно, підписання ОСОБА_2 вищезазначеного кредитного договору, якій за своїм змістом є договором приєднання, є прямою і безумовною згодою ОСОБА_2, як держателя, відносно прийняття будь-якого кредитного ліміту, встановленого Банком.

Крім того, встановлено, що судом першої інстанції було стягнуто у цій справі за рішенням суду з відповідача ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором станом на 31.08.2014 року правильно за вируванням сум, раніше стягнутих з відповідача на користь Банку за судовим наказом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 22 травня 2008 року у справі № 2н-961/08 на загальну суму 2122,39 грн. (копія а.с.6).

Розрахунок:

- стягнута за рішенням суду заборгованість за кредитом - 1250,96 грн. (розрахунок: заявлено станом на 31.08.2014 року заборгованості за кредитом 3116,01 грн. - 1865,05 грн. заборгованості за кредитом, стягнутої за судовим наказом а.с. 114);

- стягнута за рішенням суду заборгованість за кредитом - 5096,90 грн. (розрахунок: заявлено станом на 31.08.2014 року заборгованості за кредитом 5354,24 грн. - 257,34 грн. заборгованості за кредитом, стягнутої за судовим наказом а.с. 114).

Дійсно сума заборгованості за судовим наказом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 22 травня 2008 року у справі № 2н-961/08 на загальну суму 2122,39 грн. була сплачена відповідачем на користь Банку, виконавче провадження закінчено, але лише постановою державного виконавця від 16 листопада 2010 року (а.с. 58-63).

Однак, ця сума 2122,39 грн. не була всією заборгованістю за вищезазначеним кредитним договором відповідача перед Банком, а була лише поточною простроченою заборгованістю.

Відповідно, Банк мав право у подальшому стягувати у цій справі решту простроченої заборгованості за тілом кредиту та відсотки до 29 листопада 2010 року (а.с. 9), а також відсотки та штрафні санкції у вигляді штрафів після цієї дати - кінцевого терміну повернення кредиту, що узгоджується із правовими позиціями ВСУ.

Оскільки, в силу вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановлено, що нарахування пені не передбачено умовами вищезазначеного кредитного договору сторін, а лише - комісії.

Тому, сума 1402,20 грн., стягнута за оскаржуємим рішення суду першої інстанції у цій справі, хоча й має назву заборгованості з пені та комісії за користування кредитом, але фактично є виключно «комісією».

Одночасне стягнення комісії, передбаченої Тарифами, зокрема п. 5.1 (а.с. 124-125), та штрафів узгоджується із умовами вищезазначеного кредитного договору сторін та не суперечить чинному законодавству.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову Банку у цій справі, у тому числі щодо розміру заборгованості та її конкретних складових.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Описки суду першої інстанції в оскаржуємому рішенні, зокрема в частині суми заборгованості з комісії тощо не можуть бути підставою для скасування або зміни цього рішення у цій справі апеляційним судом в порядку апеляційного перегляду цієї справи, а можуть бути усунуті в порядку ст. 219 ЦПК України з власної ініціативи суду першої інстанції або за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Крім того, судом першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у належному розмірі 606,32 грн. (а.с. 84), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.