Постанова № 68024816, 26.07.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7277/17

Провадження № 2-а/522/1436/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Бойчук А.Ю.,

при секретарі - Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання неправомірною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 19.04.2017 року звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправними дій та скасування постанов, за яким просив зупинити виконання постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 28.03.2017 року № 52437927 про накладення адміністративного штрафу у розмірі 5100 грн. до набрання законної сили судовим рішенням; визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про накладення адміністративного штрафу від 28.03.2017 року № 52437927 у розмірі 5100 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 30.03.2017 з відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Одеській області) надійшла постанова від 28.03.2017 року № 52437927 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн за невиконання вимог виконавчого листа по справі № 522/7239/16-а, виданого 20.09.2016 року Приморським районним судом м. Одеси.

Зазначив, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2016 року по адміністративній справі № 522/7239/16-а за позовом ОСОБА_1 до ГУПФУ в Одеській області зобов'язано головне управління провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 30.09.2016 року на підставі Довідки № 10.1-39-50 від 23.03.2016 року «Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій».

На виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2016, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області 03.10.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52437927 з примусового виконання листа № 522/7239/16-а, виданого 20.09.2016 року Приморським районним судом м.Одеси.

Листом головне управління № 13663/03 від 25.10.2016 року повідомлено відповідача про виконання вимог вищевказаного виконавчого листа, тобто, було проведено перерахунок пенсії в межах зобовязань, покладених постановою Приморського районного суду м.Одеси від 14.07.2016 року.

26.01.2017 року Головним управлінням отримано Вимогу державного виконавця від 26.01.2017 року № 09.1-270/В-2/413, якою зобовязано головне управління виконати вимоги виконавчого листа № 522/7239/16-а, виданого Приморським районним судом м.Одеси 20.09.2016 року з урахуванням ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 08.12.2016 року. Листом від 27.01.2017 року № 1264/03 Головне управління повідомило, що ухвала від 08.12.2016 року по справі № 522/7239/16-а була оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду. Листом головне управління № 3208/03 від 09.03.2017 року повідомило відповідача про те, що перерахунок пенсії проведено в межах зобовязань, покладених постановою Приморського районного суду м.Одеси від 14.07.2016 року з урахуванням вимог ухвали суду від 08.12.2016 року. Тобто, позивач вважає, що рішення суду від 14.07.2016 року виконано ним у повному обсязі.

Також, ст. 75 та ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року визначають можливість накладення штрафу у випадку невиконання рішення суду без поважних причин. Проте, Головним управлінням своєчасно та в повному обсязі виконано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2016 року, тому головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області безпідставно та незаконно винесено постанову ВП № 52437927 від 28.03.2017 року про накладення штрафу.

У судове засідання представник позивача не з'явився, надав до суду заяву про розгляд адміністративної справи за його відсутності.

Представник відповідача до суду не з'явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином. До суду надійшли письмові заперечення відповідача від 14.06.2017 року, Згідно наданих письмових заперечень просили відмовити в задоволенні позову головного управління в повному обсязі.

Згідно до ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2016 року по адміністративній справі № 522/7239/16-а, було задоволено позов ОСОБА_1 та зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 30.09.2016 року на підставі Довідки № 10.1-39-50 від 23.03.2016 року «Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій».

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебуває виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 522/7239/16-а виданий 20.09.2016 року.

На підставі Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 03.10.2016 року.

Листом ГУПФУ в Одеській області від 25.10.2016 року № 13663/03 повідомлено відділ про те, що ОСОБА_1 у вересні 2016 року проведено перерахунок пенсії на підставі довідки від 23.03.2016 року № 10.1-39-50, виданої Державним підприємством обслуговування повітряного руху України, з 30.09.2016 року. Внаслідок проведеного перерахунку сума пенсії зменшилась, тому здійснюється доплата до попереднього її розміру, тому доплата пенсії відсутня.

03.11.2016 року стягувач звернувся до відділу з заявою про невиконання боржником вимог виконавчого документу.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 08.12.2016 року № 522/7239/6-а роз'яснено постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14.07.2016 року № 522/7239/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУПФУ в Одеській області про визнання дій протиправними та зобовязання провести перерахунок пенсії в частині того, що перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 30.09.2016 року необхідно здійснити у звязку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (чинний на час призначення пенсії ОСОБА_1.).

26.01.2017 року вимогою державного виконавця № 09.1-270/В-2/413 зобовязано начальника ГУПФУ в Одеській області відповідно до ст. ст. 18,63,75 Закону України «Про виконавче провадження (в редакції від 02.06.2016 року) виконати вимоги виконавчого листа № 522/7239/16-а з урахуванням ухвали від 08.12.2016 року у повному обсязі та надати на адресу відділу у триденний строк з моменту отримання вимоги копії документів, які підтверджують фактичне виконання рішення суду.

Листом ГУПФУ в Одеській області від 27.01.2017 року № 1264/03 повідомлено відділ, що відповідно до ст. 254 КАСУ подано апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 08.12.2016 року.

09.03.2017 року листом ГУПФУ в Одеській області № 3208/03 повідомлено відділ, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08.12.2016 року - залишено без змін, таким чином ОСОБА_1 проведено перерахунок, внаслідок якого розмір пенсії не змінився, тому доплата відсутня.

Таким чином, вимоги виконавчого документу боржником не були виконані. На підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02.06.2016 року) головним державним виконавцем відділу ОСОБА_2 було винесено постанову про накладення штрафу від 28.03.2017 року в розмірі 5100 гривень.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Відповідно до Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 6, частина друга статті 19).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частина перша статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127).

Право кожного на судовий захист є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань (підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року N 3-рп/2015).

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Принцип обов'язковості судових рішень знайшов своє відображення і в статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за змістом частин першої, другої, четвертої, якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суд вважає за необхідне наголосити, що обов'язковість судових рішень гарантується практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції, Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, nо.38773/05, від 26.07.2012 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. У контексті вищезазначеного, суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012).

Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України").

Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

З матеріалів справи встановлено, що постановою Приморського районного суду від 14.07.2016 року по адміністративній справі № 522/7239/16-а за позовом ОСОБА_1 до ГУПФУ в Одеській області зобов'язано головне управління провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 30.09.2016 року на підставі Довідки № 10.1-39-50 від 23.03.2016 року «Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій». Ухвалою Приморського районного суду від 08.12.2016 року розяснено вищевказану постанову суду в частині того, що перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 30.09.2016 року необхідно здійснити в звязку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпеченян осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»( чинний на час призначення пенсіії ОСОБА_1). Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 року по справі № 522/7239/16-а ухвалу Приморського районного суду залишено без змін.

Проте, вказану доплату, у звязку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпеченян осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по перерахунку пенсії ОСОБА_1 не було виплачено.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 р. N 11-2 "Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі" на базі управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі були створені відповідні головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади. Управління підпорядковані Пенсійному фонду України.

Пункт 2 зазначеного Положення визначає, що Пенсійний фонд України в своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політик України. Іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Таким чином, невиплата донарахованої доплати по перерахунку пенсії згідно постанови суду є протиправною та порушує права ОСОБА_1

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України").

У випадку, що розглядається, суд констатує, що жодних обставин, що стали перешкодою у виконанні рішення суду у встановлений законом строку, позивач не надав.

Згідно з вимогами статей 1, 5 Закону, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 2 даної ст.11 вказаного закону, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом .

Згідно до ст.. 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Статтею 89 вищезгаданого Закону України передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При вирішенні даного спору суд враховує також положення частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Підставою для задоволення позову є встановлення факту порушення прав позивача, безпідставно існуюче зволікання відповідача у вчиненні законодавчо покладеного на нього обов'язку та перешкод в дотриманні прав позивача, гарантованих Конституцією та Законами України.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість та законність дій державного виконавця, оскільки рішення суду від 14.07.2016 року по справі № 522/7239/16-а головним управлінням ПФУ в Одеській області належним чином та у повному обсязі не виконано, а саме не виплачено ОСОБА_1 суму коштів, у звязку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпеченян осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З огляду на що суд не вбачає належного підтвердження посилань позивача щодо виконання ним вимог виконавчого листа у повному обсязі.

Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, керуючись вищевикладеним, з урахуванням вказаних обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2, 6-14, 17, ч.5 ст.18, 40, 69-71, 86, 128, 158-163, 171, 181, 185 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправними дій та скасування постанов - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк після отримання постанови суду.

Суддя: Бойчук А.Ю.