Рішення № 68024624, 12.12.2016, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/1829/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого - судді Масленикова О.А.

за участю:

секретаря судового засідання - Скрипкіної А.Ю.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

до

ОСОБА_1

про

стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» /надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк»/ звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позовній заяві представник позивача зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 30.11.2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, він складається з Заяви позичальника та Умов надання кредиту фізичним особам.

Отримавши кредитні кошти, відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, яка складається з: - 1450,87 гривень заборгованості за кредитом; - 15 562,17 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом; - 3077,30 гривень заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 гривень - штраф /фіксована частина/; - 1004,52 гривень - штраф /процентна складова/, - всього 21 594,86 гривень заборгованості, яку представник позивача просив суд стягнути з відповідача. До позову представник позивача додав клопотання пр. розгляд справи за його відсутності.

22.09.2016 р. до суду надійшло заперечення від відповідача, в якому він просив суд провести розгляд справи та розрахунок заборгованості в присутності представника ПАТ КБ «ПриватБанк».

25.10.2016 р. до суду надійшли пояснення від ПАТ «КБ «ПриватБанк», в яких зазначено, що 30.11.2011 р. підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, які разом з Тарифами складають договір про надання банківських послуг та отримав кредитну картку «Універсальна». Кредитна картка «Універсальна» є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах, що не перевищують визначеного кредитною угодою ліміту. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати новий у межах встановленого ліміту та строку дії договору. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка, з якої слідує, що відповідач здійснював операції зі зняття та погашення заборгованості. Розмір кредитного ліміту, який був встановлений, підтверджується довідкою банку. У зв'язку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги банку підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно порядку погашення заборгованості та нарахування відсотків представник позивача в поясненнях вказав, що згідно умов та правил надання банківських послуг та тарифів для погашення заборгованості по кредитним картам для клієнтів передбачений пільговий період, що діє за умови погашення боргу до 25 числа наступного місяця з дати виникнення заборгованості. У разі не погашення заборгованості на протязі пільгового періоду за користування кредитом і овердрафтом банк нараховує відсотки в розмірі встановленому тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік. Строк та порядок погашення кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. У разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню згідно умов та правил надання банківських послуг та тарифів. При нарахуванні відсотків, комісій, пені і не внесенні коштів клієнтом на погашення цієї заборгованості, банк здійснює списання даної заборгованості за рахунок кредитного ліміту. Умови про порядок внесення змін до тарифів та умов та правил надання банківських послуг були закладені з самого початку. Позичальник перед підписанням кредитного договору мав можливість ознайомитись з його умовами і в разі незгоди із запропонованими умовами відмовитися від укладання такої угоди. Під час підписання договору, позичальника влаштовували умови вищевказаного договору, про що свідчить його підпис. Клієнт на сьогоднішній день не звертався до банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, більше того, активно користувався картою, що говорить про прийняття клієнтом діючих умов банківського обслуговування. На даний час, ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а тому позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав частково, надавши заяву про застосування строку давності та на її підтвердження в судовому засіданні пояснив, що кредитний договір № б/н був укладений 30.11.2011 р. з кредитним лімітом у сумі 1500 грн. з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. З розрахунку заборгованості вбачається, що він прострочив черговий платіж з 05.01.2013 р. та з цього часу почалося нарахування пені та інших нарахувань, які були надані позивачем до суду. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіків погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж (до 25 числа місяця наступного за звітним) проте не сплатив його. Позивач порушив п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) де вказано, що до пені, штрафу та неустойки застосовується позовна давність в один рік з дати порушення зобов'язання, тобто з січня 2013 р. Незважаючи на норму вказаної статті ЦК України, банк пеню продовжує нараховувати до 30.06.2016 р., що прямо суперечить закону. Вказав, що банк, без його згоди та повідомлення самостійно підняв вдвічі процентну ставку за прострочення зобов'язання, таким чином вдвічі зросла заборгованість за кредитом. Також вказав, що він втратив роботу та не має постійного заробітку, проживає у сільській місцевості, де неможливо знайти роботу, сплачує аліменти на утримання малолітньої дитини, крім того, сума штрафних санкцій перевищує тіло кредиту. В зв'язку з вищевказаним, просив суд застосувати позовну давність до стягнення неустойки (пені та штрафу).

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши надані сторонами докази по справі, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

30.11.2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір б/н, який складається з заяви Позичальника та Умов надання кредиту фізичним особам, згідно умов якого банк зобов'язався надати кредит у розмірі 1500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно п. 2.1.1.7.6. Умов - при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій.

Згідно наданого розрахунку, в зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, станом на 30.06.2016 року утворилась заборгованість за кредитом, яка складається з: - 1450,87 гривень заборгованості за кредитом; - 15 562,17 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом; - 3077,30 гривень заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 гривень - штраф /фіксована частина/; - 1004,52 гривень - штраф /процентна складова/, - всього 21594,86 гривень заборгованості.

Відповідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1, старт карткового рахунку був проведений 30.11.2011 р.; зміна кредитного ліміту була проведена 30.11.2011 р. з кредитним лімітом 0,00 грн; 16.05.2012 р. кредитний ліміт було збільшено до розміру 1500 грн.

З виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 р. по 19.10.2016 р., вбачається, що він здійснював операції зі зняття та погашення заборгованості.

Відповідно до наказу СП-20145-6635230 від 02.04.2014 р. для ПриватБанку затверджено з 05.04.2014 року нарахування подвійних % при виникненні прострочення зобов'язань. Вказаний наказ діяв до 05.02.2015 р., коли його було скасовано наказом СП-201506530356 від 06.02.2015 р. /а.с. 67-70/.

Як зазначено в п. 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг Банк має право проводити зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за виключенням зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту) зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін інформувати Клієнта, зокрема, у виписці по Картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9. цього Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що Клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну карту Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням Банка та без попереднього повідомлення Клієнта.

Разом з тим відповідно до п. 1.1.3.12.9. Умов та правил, Банк зобов'язаний не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним в Заяві, надавати Утримувачу виписки про стан Картрахунків. При підключенні Утримувача до системи INTERNET-bankig (ПРИВАТ24) надання виписок здійснюється через даний комплекс. При підключенні Клієнта до комплексу Mobile-banking Банк надає можливість доступу до інформації про стан рахунку шляхом використання функції SMS-повідомлень.

Ні з заяви позичальника ОСОБА_1, ні з інших документів, наданих представником позивача, не вбачається. яким шляхом Банк має здійснювати його повідомлення про операції за Картрахунком. Таким чином в суду немає підстав вважати про належне повідомлення відповідача позивачем про зміну тарифів банку, а саме - нарахування процентів у подвійному розмірі за виникнення прострочення зобов'язання за кредитом.

При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами:

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах ,який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що сторонами в належній формі укладено кредитний договір і в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем перед позивачем свого зобов'язання за кредитними договором у нього утворилась заборгованість за кредитом, яка становить 1450,78 гривень, та яку в силу положень ст. ст. 526, 1049 ЦК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача.

Разом з тим, суд не погоджується з визначеним позивачем розміру процентів, оскільки, як встановлено судом, про можливість нарахування подвійних процентів у разі порушення позичальником, тобто відповідачем, свого зобов'язання за укладеним між сторонами договором, банк ОСОБА_1 не повідомляв, а тому, відповідно, такі положення договору до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Таким чином, оскільки згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на останню дату перед нарахуванням подвійних процентів - 28.03.2014 р. заборгованість відповідача за процентами становила 607,34 гривень, а на дату скасування відповідного наказу про підвищення розміру процентів - 31.01.2015 р. заборгованість за процентами становила 2881,24 гривень, сумка, яка розраховується шляхом отримання різниці між зазначеними значеннями, тобто 2881,24 гривень - 607,34= 2273,9 гривень, становитиме розмір нарахованих подвійних процентів банком.

Отже при діленні вказаної суми на 2 буде отримано розмір процентів, які банк неправомірно включив до розрахунку заборгованості відповідача за процентами: 2273,9/2=1136,95.

Виходячи з наведеного, загальний розмір заборгованості відповідача за процентами, який відповідає умовам укладеного між сторонами договору становитиме: 15 562,17-1136,95=14 425,22 гривень.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності та заяви про зменшення неустойки, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ч.1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, нарахування пені за укладеним між сторонами договором почалось з 05.01.2013 р., тобто зі вказаної дати почалось неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, про що нараховуючи пеню безспірно знав позивач, у зв'язку з чим саме зі вказаної дати згідно положень ч. 1 ст. 261 ЦК України почав обчислюватись строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

До суду банк звернувся 18.08.2016 р., тобто річний строк, за яким має бути стягнута з відповідача сума пені за договором має обчислюватись з 18.08.2015 р.

За вказаний строк згідно наданого позивачем розрахунку, а саме - з 31.07.2015 р. по 30.06.2016 р. банком нараховано: 3077,30-1977,30 = 1110 гривень пені, яка має бути включена до загального розміру заборгованості за договором, та яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, а також 1504,52 гривні заборгованості по судовим штрафам /фактично також неустойки/.

Пеня, нарахована поза межами вказаного строку, тобто з 05.01.2013 р. по 31.07.2015 р. до стягнення з відповідача не підлягає в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Разом з тим, в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року по справі № 7-рп/2013 піддано конституційно-правовому аналізу правовідносин зі сплати пені що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування в якому зокрема робиться висновок про те, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року N 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10.11.2011 року N 15-рп/2011 року у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Загальний розмір нарахованої банком неустойки (пені, штрафу), перевищує розмір боргу по тілу кредиту.

Таким чином, згідно ч.3 ст.551 ЦК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір нарахованої неустойки /пені/ за прострочення сплати тіла кредиту та відсотків стягнувши з відповідача пеню в розмірі 1000 гривень. На думку суду, вказаний розмір неустойки (пені, штрафу) є розумним та справедливим, виходячи з розміру основного боргу та нарахованих відсотків за користування кредитом.

Враховуючи викладене, загальна сума заборгованості за кредитом, яку слід належить стягнути з відповідача на користь позивача становить: 1450,87 гривень /заборгованість за кредитом/ + 14 425,22 гривень /заборгованість по процентам за користування кредитом/ + 1000 гривень /неустойки (пені)/ = 16 876,09 гривень.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача згідно ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК, ст.ст. 16, 258, 509, 524, 526, 530, 549-551, 627, 629, 634, 653, 1046-1050, 1054 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, на рахунок 29092829003111, - 16 876,09 гривень заборгованості за кредитним договором та 1378 гривень судових витрат, всього 18 254,09 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Кілійського районного суду О. А. Маслеников