Постанова № 68023432, 25.07.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року Справа № 803/719/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Шикун О.Є.,

участю представників позивача Богачука Я.О., Загородньої І.Л., Федюри С.В., Бая М.М.,

представника відповідача Грицишиної І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002351401 та №0002381401 від 28.03.2017,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Нововолинський ливарний завод» (далі - ПАТ «НЛЗ») звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002351401 та №0002381401 від 28.03.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається про хибність висновків, викладених в акті за результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016 від 19.01.2017 №12/03-20-14-01/05799344, та в акті позапланової виїзної перевірки з питань, що становлять предмет заперечень від 16.09.2017 №593/03-20-14-01/05793344, на підставі яких були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, позивач вважає, що відповідачем неправомірно не було враховано до складу витрат операції з реалізації продукції за ціною нижчою собівартості, операції з списання бракованої продукції, посилається на хибність висновків контролюючого органу про безоплатне отримання товарів та не врахування їх вартості до складу прямих витрат, а також неправильне застосування методу вибуття запасів. Водночас зазначає, що податковим органом неправильно застосовано 20% ставки податку на додану вартість до операцій з продажу продукції на експорт, які оподатковуються за нульовою ставкою, а також неправомірно було не враховано суми включеного та сплаченого ПДВ по податкових накладних які, на думку податкового органу були подані з порушенням порядку їх заповнення.

Також зазначає, що відповідачем незаконно позбавлено позивача права надання заперечень на акт перевірки та неправомірне проведення перевірки і застосування її наслідків до періоду, що періоду, який перевищує 1095 днів, що є порушенням статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях від 07.07.2017, просили адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з посиланням на обставини, викладені в письмових запереченнях від 07.07.2017 та додаткових поясненнях на них від 24.07.2017. Зокрема, зазначила, що під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1. пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, 138.6, пункту 138.8, підпункту 138.10.4, пункту 138.10, статті 138 , підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 на 17830575,00 грн.; порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпунктів 140.4.2, 140.5.9 пункту 140.4 статті 140, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 9 місяців 2016 року на суму 42494294,00 грн. (в тому числі за 2015 рік на суму 31679929,00 грн.); а також пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.4 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 6755051,00 грн.

Свою правову позицію мотивує тим, що під час перевірки було встановлено факти завищення собівартості продукції, неправильне застосування методу вибуття запасів, не надано документів, які підтверджують фактичне походження товарів, відображених у бухгалтерському обліку за період 01.01.2014 по 30.09.2016, що є підставою для визначення даних товарів як безоплатно отриманих, завищення інших витрат (включення до витрат суми 1225497,00 грн. на списання браку, що не підтверджено належним чином оформленими документами, а також інших непідтверджених документами витрат на суму 346420, грн.. за 2015 рік), а також включення до складу витрат, що не пов'язані з господарською діяльністю платника в сумі 69777715,00 грн. у 2014 році та завищення собівартості реалізованої продукції за рахунок врахування витрат, які не використані в господарській діяльності та реалізації продукції за заниженою ціною без належного економічного обґрунтування отримання податкової вигоди за період з 01.01.2015 по 30.09.2016 в сумі 23279528,00 грн. Також зазначила, що ПАТ «НЛЗ» в порушення ПК України не проведено нарахування податкових зобов'язань з ПДВ на суму 6099796,00 грн., на суму витрат, яка не використана в господарській діяльності та на суму перевищення собівартості самостійно виготовленої продукції над фактичною ціною їх постачання на суму 655255, 00 грн.

За таких обставин вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що в період з 28.11.2016 по 12.01.2017 ГУ ДФС у Волинській області проведено планову виїзну перевірку ПАТ «НЛЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016, результати якої оформлені актом від 19.01.2017 №12/03-2014-01/05799344 (т.1 а.с. 21-214).

Як слідує із матеріалів справи, за результатом розгляду заперечення позивача на вказаний акт перевірки (т.1 а.с. 215-223) відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України фіскальним органом призначено та в період з 20.02.2014 по 03.03.2017 проведено позапланову перевірку ПАТ «НЛЗ» з питань, що становлять предмет заперечення (т. 1 а.с. 224), результати якої оформлені актом від 16.03.2017 №593/03-20-14-01/05799344 (т.2 а.с. 1-136).

Позивач, не погодившись із висновками, викладеними в акті від 16.03.2017, подав заперечення на даний акт від 03.04.2017 (т. 2 а.с. 137-142, зворот). Однак, дане заперечення відповідачем залишено без розгляду (т.2 а.с. 143-145).

Судом також встановлено, що на підставі акта перевірки від 16.03.2017 №593/03-20-14-01/05799344 ГУ ФС у Волинській області прийняті, серед іншого, податкові повідомлення рішення від 28.03.2017 №0002351401, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 42494294,00 грн. та №0002381401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7445747,50 грн., з них: 5956598,00 грн. основного платежу, 1489149,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.2, а.с. 151-153).

З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався правом адміністративного оскарження, подавши скаргу від 10.04.2017 за №17/211 на дані податкові повідомлення рішення (т. 2 а.с. 154-172), проте, вказана скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (рішення від 30.0.2017 №11623/6/99-99-11-01-01-25, т.2 а.с. 173-179).

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з нормами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Проаналізувавши зібрані та досліджені докази суд вважає, що відповідач не довів правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 28.03.2017 №0002351401та №0002381401 з огляду на таке.

З висновку акту перевірки від 16.03.2017 №593/03-20-14-01/05799344 (т.2 а.с.87-89) та розрахунку штрафних (фінансових) санкцій за результатами перевірки ПАТ «НЛЗ» (т. 2. а.с. 152) вбачається, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали встановлені відповідачем за результатами проведеної перевірки порушення статті 1, пункту 2 статті 3, частини восьмої статті 4, пункту 6 статті 8, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, МСФЗ/МСБО та підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпунктів 140.4.2, 140.5.9 пункту 140.4 статті 140, пункту 135.1 статті 135 ПК України - завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 9 місяців 2016 року на суму 42494294,00 грн. (в тому числі за 2015 рік на суму 31679929,00 грн.); пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.4 статті 201 ПК України - занижено податок на додану вартість на 6755051,00 грн., в тому числі за лютий 2013 року на суму 4080,00 грн., березень 2013 року - 12124,00 грн., квітень 2013 року - 499,00 грн., травень 2013 року - 10956,00 грн., червень 2013 року - 199450,00 грн., липень 2013 року - 142650,00 грн., жовтень 2013 року - 86649,00 грн., листопад 2013 року - 34292,00 грн., грудень 2013 року - 163746,00 грн., січень 2014 року - 72707,12 грн., лютий 2014 року - 71301,47 грн., квітень 2014 року - 105756,50 грн., червень 2014 року - 106292,60 грн., липень 2014 року - 138886,50 грн., серпень 2014 року 74627,14 грн., вересень 2014 року - 49373,96 грн., жовтень 2014 року - 204718,30 грн., листопад 2014 року - 337541,40 грн., грудень 2014 року - 234337,90 грн., січень 2015 року - 384629,20 грн., лютий 2015 року - 14485,00 грн., березень 2015 року - 1939,00 грн., квітень 2015 року - 10765,00 грн., травень 2015 року - 11926,00 грн., червень 2015 року - 10042,00 грн., липень 2015 року - 91596,33 грн., серпень 2015 року - 205704,10 грн., вересень 2015 року - 767900,10 грн., жовтень 2015 року - 273085,90 грн., листопад 2015 року - 737266,90 грн., грудень 2015 року - 656350,10 грн., січень 2016 року - 191011,10 грн., лютий 2016 року - 86623,93 грн., березень 2016 року - 422669,70 грн., квітень 2016 року - 203330,50 грн., травень 2016 року - 288295,00 грн., червень 2016 року - 73180,04 грн., серпень 2016 року - 274262,50 грн. Враховуючи строки давності фіскальним органом збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на суму 5956598,00 грн. основного платежу.

Відповідно до пунктів 44.1, 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно з пунктом 135.1 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Так, підпунктом 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з підпунктами 140.4.2, 140.4.3 пункту 140.4 статті 140 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу;. на суму уцінки, врахованої у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Проаналізувавши наведені норми ПК України, суд приходить до висновку про безпідставність позиції контролюючого органу про завищення ПАТ «НЛЗ» собівартості виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2015 рік та 9 місяців 2016 року в частині завищення собівартості за рахунок врахування сум витрат , які не використовувались в господарській діяльності на суму 23279528,00 грн з огляду на наступне.

З акту перевірки слідує, що відповідач вважає суму витрат, яка отримана як перевищення виробничої собівартості над доходами витратами поза межами господарської діяльності.

З матеріалів справи, та пояснень представників відповідача в судовому засіданні вбачається, що підставою для даних висновків контролюючого органу стало те, що позивачем реалізація товарів здійснювалась за ціною нижчою собівартості та за відсутності економічного обґрунтування щодо систематичного продажу готової продукції за заниженою ціною з оцінкою ризиків та плануванням витрат. Як зазначає відповідач, операції платника, які мають завідомо збитковий характер, не породжують юридичних наслідків та не можуть виступати підставою для отримання платником податкової вигоди.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що ПАТ «НЛЗ» є підприємством ливарної промисловості, господарська діяльність якого зорієнтована в переважній більшості на вагонобудівну галузь та експорт виготовленої продукції за кордон.

З пояснень позивача та представників позивача в судовому засіданні та матеріалів справи (т. 4 а.с. 1 -101, а.с. 156-163) вбачається, що підприємство до 2010 року було збитковим та внаслідок оптимізації та модернізації виробництва протягом 2010 - 2012 років отримало прибутки у розмірі 215,70 млн. грн., однак, протягом 2013 - 2016 років внаслідок скорочення виробництва вантажних вагонів та розриву економічних відносин та втрати ринків збуту на сході України та частково Росії, посилення цінової конкуренції на внутрішньому ринку підприємство вимушене реалізовувати вироблену продукцію за ціною нижчою собівартості з метою запобігання зупиненню виробництва, накопичення запасів, збереження висококваліфікованих працівників. Як зазначив представник позивача, економічна мета збиткової діяльності в попередні роки полягала в необхідності залишитись на ринку з метою подальшого отримання прибутків.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день система державних закупівель основана на проведенні тендерів, при яких саме мінімальна цінова пропозиція породжує договірні відносини і формує ринкову ціну. Матеріалами справи, зокрема протоколами засідань комісій із закупівель та листами-пропозиціями зниження ціни (т.4 а.с. 102-119) підтверджено ту обставину, що основним критерієм при виборі постачальника є саме мінімальна ціна. За таких обставин підприємство як тимчасовий захід з метою запобігання зупинення виробництва реалізовувало виготовлену продукцію за ціною нижчою собівартості. Це обумовлено тим, що в результаті освоєння виробництва нової продукції ПАТ «НЛЗ» у 2017 року очікує збільшення обсягів виробництва та отримання прибутків.

Крім того, з представлених позивачем листів заводів - покупців ливарної продукції (т. 4 а.с. 168 - 173) вбачається, що виготовлені товарно-матеріальні цінності реалізовувались позивачем саме в рамках ринкових цін, на основі яких і була сформована ціна продажу виготовлених товарів.

Водночас підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті передбачає, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд зазначає, що не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, операції з придбання та подальшої реалізації товару безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, спрямовані на отримання прибутку.

Витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Відповідачем помилково ототожнено господарський характер витрат платника на виготовлення продукції послуг з економічною ефективністю таких витрат. Висновки акту перевірки податковим органом зроблені на основі припущень, норми ПК України не містять положень, які визначають, що витрати, включені до складу собівартості продукції, що була реалізована за ціною нижчою собівартості є витратами, які не пов'язані з господарською діяльністю платника податків.

Власне ж ефективність використання платником капіталу шляхом оцінювання витрат платника у світлі їх доцільності не належить до повноважень податкового органу. Економічна ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником. Для цілей оподаткування витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, зумовлені виробничою необхідністю, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Судом також встановлено, що підставою для висновків про заниження суми інших операційних доходів на 5306188,00 грн. в тому числі за 2014 рік - 3352108,00 грн., 2015 рік - 496341,00 грн., 9 місяців 2016 року - 1484739,00 грн. стало віднесення податковим органом товарно-матеріальних цінностей до визначення безоплатно отриманих товарів. Так, в судовому засіданні з пояснень представника відповідача встановлено, що підставою для таких висновків стали підрахунки ваги реалізованої продукції в кілограмах за номенклатурою складського обліку, яка перевищила вагу виготовленої продукції, при цьому різниця кількості товару (в кілограмах), на думку податкового органу, є безоплатно отриманим товаром.

Проте, представниками відповідача не наведено на підставі чого зроблений саме такий розрахунок для цілей визначення об'єкта оподаткування.

Також в акті перевірки, відповідач вказує на те, що виготовлена заводом продукція «валик підйомника», замкотримач, «замок», «запобіжник замка», «підйомник замка» не було реалізовано, а тому їх виготовлення безпідставно включено до витрат.

Однак, як слідує представлених позивачем копій паперових та електронних накладних на реалізацію автозчепів (т.2 .с. 190- 260, т.4 а.с. 187-206) дана продукція була реалізована як готовий механізм - «автозчепка». Так, з електронних накладних вбачається, що кожен готовий продукт містить відомості про складові запчастини, з яких він складається і які обліковуються на складі готової продукції. Наведені обставини підтверджуються документами складського обліку, наданими позивачем та наявними в матеріалах справи (т. 3 а.с. 1-55) та довідкою про кількість та вагу виготовлених та реалізованих ПАТ «НЛЗ» окремих видів продукції (т.3 а.с. 56). Однак, відповідачем під час перевірки наведені обставини враховані не були.

Надані документи підтверджують виготовлення товарно-матеріальних цінностей та відсутність їх безоплатного отримання, що в свою чергу, спростовує висновки про порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту134.1 статті 134 ПК України в частині заниження позивачем сум інших витрат операційних доходів на 5306188,00 грн.

Суд не приймає до уваги доводи податкового органу про те, що дані складові готової продукції повинні були відображені в первинних документах на реалізацію продукції з огляду на їх безпідставність та недоведеність.

В ході судового розгляду справи встановлено, що до складу витрат на суму 879077,00 грн. у грудні 2015 року ПАТ «НЛЗ» включено витрати на списання браку. З матеріалів справи вбачається, що згідно акту від 30.12.2015 №10 було списано (як брак) непридатне для подальшої реалізації литво, що не відповідало діючій на той час технічній документації, а саме корпус ПМКП 110.00.00.002-01/л у кількості 1316 штук.

Як слідує із матеріалів справи, частина реалізованих раніше корпусів ПМКП була повернута позивачу як брак, так, зокрема, корпуси ПМКП в кількості 46 штук були повернуті позивачу ПАО «ВМЗ» згідно товарно-транспортної накладної від 22.09.2011 №341, в кількості 225 штук - ПАО «ВМЗ», згідно товарно-транспортної накладної від 19.11.2013 №125, згідно акту прийняття продукції (по якості) від 15.07.2010 покупцем ООО «Техметсбит» було виявлено брак у кількості 175 корпусів.

Як слідує із листів від 26.01.2012 №10/2012, від 19.09.2012 №332/2012, «извещения об изменении техничекой документации на ПКМП-110 від 22.04.2010, в подальшому в результаті змін в технічній документації, здійснених ООО «НПП Дипром»,що передбачали зміну конструкцій деталей, решта виготовлених корпусів в кількості 1045 штук не відповідали зміненій документації та в подальшому були визнані непридатними для використання у зв'язку з закінченням терміну і відсутністю можливості поставки таких корпусів для реалізації, що було відображено в акті від 28.12.2015 №9 та службовій записці начальника ВТК від 30.12.2015.

Наведені обставини підтверджені позивачем належним чином оформленими первинним документами (актами списання, товарно-транспортними накладними на повернення товару, накладною на повернення, актами експертизи бракованої продукції (т. 3 а.с. 57- 75).

ГУ ДФС у Волинській області не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом, а тому зазначені документи є підставою для бухгалтерського обліку.

При цьому слід зазначити, що чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції, та не висуває вимоги щодо ступеня деталізації змісту для врахування витрат на їх списання у податковому обліку платника.

З огляду на це, суд вважає недоведеними висновки контролюючого органу про безпідставне включення у грудні 2015 року витрат на суму 879077, 00 грн.

Таким чином, висновки ГУ ДФС у Волинській області про завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 9 місяців 2016 року на суму 42494294,00 грн. не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 28.03.2017 №0002351401 підлягає скасуванню.

Разом з тим, податковим органом в ході судового розгляду даної справи не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення від 28.03.20174 №0002381401 з огляду на таке.

Як слідує із акту перевірки, підставою для висновків податкового органу про заниження податку на додану вартість на загальну суму 6755051,00 грн. стало те, що позивачем не було проведено нарахування податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 6099796,00 грн., на суму витрат, яка не використана в господарській діяльності, а також не проведено нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за 2015 рік на суму перевищення собівартості самостійно виготовленої продукції над фактичною ціною їх постачання на суму 655255,00 грн.

Відповідно до пункту 26.2 статті 26 Податкового кодексу України під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Пункт 193.1 статті 193 Податкового кодексу України встановлює для ПДВ ставки податку від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків, 0 відсотків та 7 відсотків. Ставка 0 відсотків застосовується до операцій, визначених в ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, вивезення товарів у митному режимі експорту є окремим об'єктом оподаткування, встановленим поряд з постачанням товарів і послуг з місцем постачання на митній території України.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України вивезення товарів за межі митної території України оподатковується за нульовою ставкою ПДВ.

Згідно з пунктом 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 Податкового кодексу України, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, яка є основною.

Особливості заповнення податкових накладних, складених на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання регулюється пунктами 9, 20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 9 Порядку податкові накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 12, 13, 20 цього Порядку, реєструються в Єдиному реєстрі податкових накладних та не видаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг.

У верхній лівій частині такої податкової накладної робиться відповідна помітка "X" та зазначається тип причини, зокрема, причина 17 - складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання.

Відповідно до пункту 20 Порядку у разі якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів, а при здійсненні контрольованих операцій - виходячи із звичайних цін, і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання / собівартість / балансова (залишкова) вартість/ звичайна ціна перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання / собівартості / балансової (залишкової) вартості/ звичайної ціни над фактичною ціною. У податковій накладній, яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 9 цього Порядку (01 - Складена на суму перевищення звичайної ціни над фактичною (у разі здійснення контрольованих операцій); 15 - Складена на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання; 17 - складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання; 16 - Складена на суму перевищення балансової (залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для заповнення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при здійснені експорту товарів мова йде про одну операцію і про один об'єкт оподаткування, який згідно положень п. 195.1.1. ч. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України оподатковуються за нульовою ставкою.

З огляду на наведені норми законодавства, суд вважає безпідставним застосування відповідачем основної ставки ПДВ в розмірі 20% до операцій з експорту продукції (додаток до Акту «Вантажно-митні декларації платника - експорт») та донарахування на цій підставі податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Водночас, як вбачається з акту перевірки, відповідачем частково самостійно виписані податкові накладні на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів /послуг над фактичною ціною їх постачання на суму 1210951,00 грн., в тому числі ПДВ 242190,20 грн.(т. 2 а.с. 77), проте, дані податкові накладні безпідставно не були взяті до уваги відповідачем лише з підстав їх неналежного оформлення.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Проаналізувавши чинне законодавство, обставини справи, а також зібрані та досліджені докази суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не виконав обов'язку щодо доведення правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, адміністративний позов з урахуванням повноважень суду при вирішенні спору, встановлених частиною другою статті 162 КАС України, підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними і скасування Головного управління ДФС у Волинській області №0002351401 та №0002381401 від 28.03.2017.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача слід присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 74910,06 грн., сплачений згідно платіжних доручень №750 від 09.06.2017 та №824 від 22.06.2017 (т. 4 а.с. 134 - 135), та який був зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області в дохід Державного бюджету України 674190 (шістсот сімдесят чотири тисячі сто дев'яносто) гривень 57 копійок належного до сплати судового збору, відстроченого ухвалою від 29.06.2016.

Керуючись статтями 11, 17, 94, частиною третьою статті 160, статтями 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №0002351401 та №0002381401 від 28.03.2017.

Присудити на користь Публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" (45403, Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Луцька, 29, код ЄДРПОУ 05799344) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) судовий збір в розмірі 74910 (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот десять) гривень 06 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) в дохід Державного бюджету України 674190 (шістсот сімдесят чотири тисячі сто дев'яносто) гривень 57 копійок належного до сплати судового збору, відстроченого ухвалою від 29.06.2016.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається сторонами протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 31 липня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.А. Лозовський