Рішення № 68022655, 28.07.2017, Тиврівський районний суд Вінницької області

РІШЕННЯ

іменем України

"28" липня 2017 р. Справа № 145/418/17

Провадження № 2/145/407/2017

Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Кіосак Н. О.

за участю секретаря Віценко К.А.,

позивачки - відповідача ОСОБА_1,

представника позивача- відповідача ОСОБА_2,

позивача - відповідача ОСОБА_3,

представника позивача-відповідача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та Тиврівської селищної ради про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та Тиврівської селищної ради, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд, розташованих в АДРЕСА_1, а саме: житлового будинку 1960 року забудови, позначеного на плані БТІ літерою «А», вартістю 60 214 грн., з верандою вартістю 7 307 грн., загальною площею приміщень ( підраховано за формулою розрахунку площ ) 53,6 кв.м. і загальною площею 46,5 кв.м., житловою 26,9 кв.м., допоміжною площею 19,6 кв.м., площею літніх приміщень 7,1 кв.м.; ганку з козирком, вартістю 410 грн.; літньої кухні позначеної літерою «Б», вартістю 27 412 грн.; погрібу П/Б, вартістю 10 580 грн.; сараю, позначеного літерою «б1», вартістю 2 458 грн.; вбиральні , позначеної літерою «Г», вартістю 7 428 грн.; огорожі № 1, вартістю 4520 грн.; воріт з хвірткою № 2 вартістю 582 грн., загальною вартістю 120 911 грн. , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року в смт. Тиврів.

На обґрунтування позову вказує, що право власності на даний будинок з господарськими будівлями в рівних частках мали її батьки: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Тиврівської селищної ради згідно рішення від 22.07.1968 року.

Після смерті батька ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року, спадщину прийняла та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом її мати ОСОБА_8

За життя 12.12.1975 року батько склав заповіт, яким ? належну йому частку даного житлового будинку заповів онучці ОСОБА_10

Проте, на час відкриття спадщини вона була неповнолітня, спадщину після його смерті не прийняла, із позовом про надання додаткового строку із досягненням повноліття не подавала, а тому права на спадкове майно не має.

Таким чином, після смерті матері ОСОБА_8 відкрилась спадщина на весь вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Крім того, рішенням Тиврівського районного суду від 14.09.2012 року встановлено, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась на зазначене майно, а не на ? його частину. Залучена до участі в даній справі як свідок ОСОБА_5 не спростовувала даних обставин.

Спадкоємцями після її смерті є вона та ОСОБА_5, тому вона має право на ? частину вказаного майна.

Залучена як співвідповідач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1495, видане державним нотаріусом Тиврівської нотаріальної контори 20.09.1990 року на ім'я ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року на ? житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель;

встановити факт прийняття спадщини за заповітом в її інтересах ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року в смт. Тиврів;

визнати за нею право власності на ? ідеальну частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, 1960 року забудови, означений на плані БТІ літерою «А» з верандою «а», загальною площею приміщень (підрахованою за формулами розрахунку площ) 53,6 кв м., загальною площею 46.5 кв.м., житловою - 26.9 кв.м., допоміжною площею 19.6 кв.м., площею літніх приміщень - 7.1 кв.м.; ганок, літньої кухні «Б», погріб П/Б, сараю «б1», вбиральні «Г», огорожі №1, воріт з хвірткою №2, розташовані в АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Позов обґрунтовує тим, що після смерті її діда - ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року, відкрилася спадщина, до складу якої входить ? житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3

Право померлого на житловий будинок стверджувалося свідоцтвом про право власності на житло.

За життя 12.12.1975 року він склав заповіт, яким ? житлового будинку по АДРЕСА_4

На момент відкриття спадщини вона була неповнолітньою, їй було 13 років і заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори вона не подавала.

Однак вона із матір'ю проживали та були зареєстровані в одному будинку з дідом на момент його смерті та проживають і зареєстровані в ньому по даний час. Тобто, спадщину після смерті діда в її інтересах за заповітом прийняла (в порядку ст. 549 ЦК УРСР) її мати ОСОБА_5

Отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті діда ОСОБА_9 вона не має можливості в зв'язку з тим, що заповідачем заповідається ? частка житлового будинку, а до складу спадкового майна також входить відповідна частка господарських будівель, про які в заповіті не зазначено.

В травні 2017 року вона отримала копію позовної заяви ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, до матеріалів якої додано копію свідоцтва про право на спадщину за законом на ? житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель після смерті ОСОБА_9, видане державним нотаріусом Тиврівської нотаріальної контори 20.09.1990 року на ім'я ОСОБА_8.

Вважає дане свідоцтво про право на спадщину видане незаконно, оскільки ОСОБА_9 на випадок своєї смерті зробив заповіт на її користь і спадщину за заповітом в її інтересах прийняла її мати ОСОБА_5. в порядку ст. 549 ЦК УРСР.

В судовому засіданні позивачка - відповідачка ОСОБА_1, її представник ОСОБА_2 первісний позов ОСОБА_1 підтримали, просять його задоволити з підстав, викладених в заяві. Зустрічний позов ОСОБА_3 не визнали.

ОСОБА_1 також пояснила, що житловий будинок в АДРЕСА_5 був побудований її батьками в період шлюбу, їх сім'я вселилась в даний будинок в 1960-х р.р..

Вона одружилась та виїхала з даного будинку в 1966-1967р.р.

Її рідна сестра - ОСОБА_5 проживає в даному будинку з моменту вселення їх сім'ї до нього і до даного часу.

ОСОБА_3 - дочка її рідної сестри - ОСОБА_5, народилась і проживала в даному будинку до закінчення школи.

Факт складання батьком заповіту на ОСОБА_3. не заперечує. З моменту смерті батька вона участі в ремонту будинку не приймала, проте неодноразово давала сестрі гроші на фарбу.

ОСОБА_2 вважає заявлені ОСОБА_11 вимоги безпідставними та такими, що подані до суду із пропуском строку позовної давності, оскільки ні вона, ні її мати ОСОБА_5 спадщину після смерті ОСОБА_9 не приймали. ОСОБА_5 хоча і проживала на момент смерті в спірному будинку, проте належних і допустимих доказів того, що вона вступила у володіння спадковим в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини не надано. Заповіт ОСОБА_9 вчинено без згоди ОСОБА_8, а тому він є нікчемним і не може бути підставою для спадкування. Свідоцтво про право на спадщину на ? частину будинку після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_8 отримала правомірно, а інша ? частина будинку належить їй як співвласнику спільного сумісного майна подружжя, спадщину після її смерті прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а тому вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Крім того, ОСОБА_11 ще в 2012року було відомо про наявність свідоцтва про право на спадщину за законом, що видано ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, так як в цьому році ОСОБА_1 та ОСОБА_8 подали до нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, в якій претендували на отримання у спадщину по ? частині спірного будинку та господарських будівель. Крім того, ОСОБА_11 повинна була дізнатись про таке свідоцтво ще за життя ОСОБА_8, оскільки вони на час видачі свідоцтва втрьох проживали в одному будинку. Тому позовна давність ОСОБА_11 пропущена.

Відповідач - позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 підтримали повністю, первісний позов ОСОБА_1 не визнали.

ОСОБА_3 також пояснила, що вона народилась і до 1991 року постійно проживала в спірному будинку разом з матір'ю ОСОБА_5

В 1991році вона одружилась і півроку в даному будинку не проживала. Потім знову повернулась до матері в даний будинок та проживала в ньому до другого одруження в 2005 року. З 2005 року проживає по -сусідству в АДРЕСА_6, однак постійно доглядає за будинком. Вона також доглядала бабусю, так як ОСОБА_1 її доглядати відмовилась.

Про наявність заповіту діда в її інтересах на момент його смерті їй було відомо та відомо її матері і спадщину після смерті діда в її інтересах прийняла її мати, яка на час смерті діда постійно проживала разом з ним та проживає в даному будинку по даний час.

Не заперечує, що їй було відомо про те, що її мати та тітка- ОСОБА_1. в 2012 році подавали до нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі - ОСОБА_8 Проте, ніхто їй не повідомляв, що вони претендують на цілий будинок, так як всім було відомо, що дід заповів їй ? частку будинку, вона вважала, що їх заяви стосувались лише спадщини після бабусі, тобто по ? частині будинку кожній.

Про наявність свідоцтва про право на спадщину, що видане її бабусі ОСОБА_8 після смерті діда ОСОБА_9 їй стало відомо з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1, який розглядається судом.

ОСОБА_4 вважає, що видане ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 порушує права ОСОБА_3, так як ОСОБА_9 свою ? частину будинку заповів ОСОБА_11, вона на час відкриття спадщина не мала повної цивільної дієздатності і спадщину в її інтересах прийняла її мати - ОСОБА_5, вона на час смерті ОСОБА_9 постійно проживала з ним, вступила у володіння спадковим майном і до даного часу ним володіє.

Строки позовної давності ОСОБА_3 не пропустила, оскільки з даним свідоцтвом вона вперше ознайомилась з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 в даній справі, тобто в 2017році. До того про дані обставини їй відомо нічого не було. Оформлення спадщини - її право, а не обов'язок.

Відповідач ОСОБА_5 первісний позов ОСОБА_1 не визнала, позов ОСОБА_3 визнала повністю, зазначивши, що заяву про прийняття спадщини після смерті матері вона подавала разом з ОСОБА_1 Про те, що мати оформила на спадщину після смерті батька на будинок мати повідомляла ще за життя.

Батько ОСОБА_9 залишив заповіт на ? частку будинку її дочку і вона прийняла спадщину після його смерті в інтересах своєї дочки ОСОБА_3, вона проживала з батьком на момент смерті, в шестимісячний строк з дня його смерті вона вступила у володіння будинком, доглядала за ним, прибирала в ньому, обробляла присадибну земельну ділянку. Ці дії вона також вчиняла з метою збереження спадкового майна, щоб будинок не зруйнувався.

Вважає позов ОСОБА_1 безпідставним, оскільки більше 50-ти років вона не приймала ніякої участі в догляді за будинком.

Представник відповідача Тиврівської селищної ради ОСОБА_6 позов ОСОБА_1 визнав частково в частині визнання права власності на ? частку спірного житлового будинку з господарськими будівлями, мотивуючи тим, що ОСОБА_9 заповів свою часту будинку ОСОБА_3 і її мати в її інтересах прийняла дану спадщину, а тому свідоцтво про право на спадщину нотаріусом на ОСОБА_8 видано неправомірно, ? частина будинку належить ОСОБА_3, інша ? частина в рівних частках належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частках, тобто по ? частці.

Пояснив, що довідка від 18.04.2017року про прийняття спадщини ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_9 видана за заявою ОСОБА_3 на підставі акту обстеження, будинкової книги, копії заповіту, свідоцтва про смерть ОСОБА_9, паспорта ОСОБА_3

Зазначений акт обстеження складався в 2017року, однак він не зберігся.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що первісний та зустрічні позови підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

06.10.1951 року Тиврівським РАЦС було зареєстровано шлюб між ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, актовий запис №21. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 змінила прізвище на «ОСОБА_12» (а.с.74).

24.02.1969 року Тиврівською селищною радою депутатів трудящих на підставі рішення виконкому Тиврівської селищної ради депутатів трудящих №18 від 22.07.1968 року ОСОБА_13 видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_7

Право власності на даний будинок за ОСОБА_13 зареєстровано ВООБТІ 24.02.1969 року за №414, що стверджується даним свідоцтвом (а.с.72).

Згідно чинної на час придбання житлового будинку ст.125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і про акти громадянського стану Української РСР, затвердженого 3-ою сесією Центрального Виконавчого комітету Української РСР 31 травня 1926 року (в редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 05.09.1945року) майно, придбане подружжям працею в період зареєстрованого шлюбу, вважається належним обом з подружжя на засадах спільної власності. Розмір належного кожному з подружжя частки у випадку спору визначається судом. Інше майно складає роздільну власність кожного з подружжя.

Праця дружини щодо ведення домашнього господарства або догляд за дітьми прирівнюється в правах на майно до праці чоловіка щодо здобування засобів до існування.

Також, відповідно ст.22 КпШС України від 20.06.1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною

сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,

користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,

якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства,

доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного

заробітку.

Тобто, даний житловий будинок був спільним сумісним майном ОСОБА_9 та ОСОБА_8 і, так як доказів про визначення судом інших часток за їх життя суду не надано, їх частки в даному майні були рівними.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть (а.с.7).

Рішенням виконкому Тиврівської селищної Ради народних депатутів від 17.12.1986року №181 змінено нумерацію вищевказаного будинку АДРЕСА_8

Такими чином, після його смерті відкрилась спадщина на ? частину житлового будинку, 1960 року забудови, позначеного на плані БТІ літерою «А», вартістю 60 214 грн., з верандою «а», вартістю 7 307 грн., 1960року забудови, загальною площею приміщень ( підраховано за формулою розрахунку площ ) 53,6 кв.м. і загальною площею 46,5 кв.м., житловою 26,9 кв.м., допоміжною площею 19,6 кв.м., площею літніх приміщень 7,1 кв.м.; ганку, вартістю 410 грн.,1960 року забудови, літньої кухні «Б», вартістю 27 412 грн., 1978 року забудови та погребу П/Б, вартістю 10 580 грн., 1955року забудови, сараю «б1», вартістю 2 458 грн.,1987року забудови; огорожі № 1, вартістю 4520 грн., 1978року забудови, воріт з хвірткою № 2 вартістю 582 грн., 1978року забудови, що на даний час розташовані в АДРЕСА_9, так як вбиральня «Г», вартістю 7 428 грн., побудована в 2016року і не входить до складу спадщини ні після смерті ОСОБА_9, ні після смерті ОСОБА_8

Дані обставини стверджуються технічним паспортом на домоволодіння за вказаною адресою від 18.08.2016року (а.с. 8-12). Факт наявності на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 сараю «б1» сторони не заперечують.

За життя 12.12.1975року ОСОБА_9 склав заповіт, яким належну йому 1/2 частину житлового будинку в АДРЕСА_10, заповів онучці - ОСОБА_3 ( на даний час ОСОБА_3.) .Заповіт в нотаріальному порядку посвідчено ОСОБА_15, державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори 12.12.1975 року, зареєстрований в реєстрі за №1003.

Обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту не наведено. В судовому порядку недійсним він не визнаний. Позову про визнання його недійсним ОСОБА_16 не подавала. Ні чинним законодавством, ні законодавством на час складання заповіту, не передбачена наявність згоди другого з подружжя на складання заповіту іншим з подружжя.

Факт зміни прізвища стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, свідоцтвом про одруження позивачки, згідно яких, її дошлюбне прізвище «ОСОБА_3», свідоцтвом про її народження.

На час відкриття спадщини заповіт не змінений і не скасований (а.с.37).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2004 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав и обов'язків, що виникли і продовжують існувати після набрання ним чинності.

До правовідносин, що діяли на день смерті ОСОБА_9 і на час відкриття спадщини після його смерті діяли положення Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до чинної на час відкриття спадщини ст. 524 УРСР 1963року спадкоємство здійснювалось за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не

змінено заповітом.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або

жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці

позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом

спадкоємства переходить до держави.

Чинною на той час ст.548 ЦК УРСРС передбачалось, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Прийнята спадщина визнавалась належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини.

Згідно ст. 549 ЦК УРСРС визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння

спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем

відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 р. N 45/5 ( що була чинна на час відкриття та протягом строків прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 ) доказом вступу в управління чи володіння майном могли бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7.н., тобто на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, вона була неповнолітня, їй було 13 років.

За змістом ст. 549 ЦК УРСР 1963 року прийняття спадщини є угодою, тобто може здійснюватись лише дієздатною особою.

Чинною на той час ч.1 ст.11ЦК УРСР 1963року здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.

За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди

укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони

вправі були учиняти лише дрібні побутові угоди (ч.1 ст. 14 УРСР).

Таким чином прийняти спадщину в інтересах позивачки після смерті ОСОБА_9 могла її мати ОСОБА_5. Факт родинних відносин ОСОБА_5 та ОСОБА_3 стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, свідоцтвом про одруження позивачки, згідно яких, її дошлюбне прізвище «ОСОБА_3», свідоцтвом про її народження, в якому ОСОБА_17 - її батько, ОСОБА_5 - мати.

Закон не встановлює особливостей засобів доказування у справах про встановлення фактів прийняття спадщини. Тому даний факт можу доказуватись і письмовими доказами , показаннями свідків (ст.ст.63,64 ЦПК України).

Факт, що ОСОБА_5 відповідно до ст.549 ЦК УРСР прийняла спадщину за заповітом в інтересах ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_9, так як на час смерті постійно проживала разом з ним та, в шестимісячний строк з дня його смерті, вступила у володіння спадковим майном стверджується паспортом ОСОБА_5, в якому її місце постійного проживання з 1985 року - АДРЕСА_11; будинковою книгою на дане домоволодіння, яким підтверджуються вказані обставини; довідкою виконкому Тиврівської селищної ради від 18.04.2017року №201, в якій викладені обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20

Свідок ОСОБА_17- батько ОСОБА_3, показав, що з 1970 р. по 1975 р. перебував проживав разом з ОСОБА_5 однією сім'єю в АДРЕСА_12 у них - дочка ОСОБА_3. Їх життя з ОСОБА_5 не склалось і в 1975 р. він виїхав в м. Харків, де проживав по 1986 рік. В 1986 року він переїхав проживати до матері в с. Черемошне Тиврівського району. Однак часто відвідував дочку. З дружиною та її батьками стосунки були цивілізовані.

ОСОБА_9 помер в 1987 році. ОСОБА_9 залишив заповіт на його дочку - ОСОБА_3 Про даний заповіт йому було відомо ще за життя ОСОБА_9

Після його смерті в спірному будинку залишились проживати теща -ОСОБА_8, його колишня дружина - ОСОБА_5 та їх дочка. Так як дочка на момент його смерті була неповнолітня спадщину після нього в інтересах дочки прийняла ОСОБА_5, вона продовжувала проживати в даному будинку, його доглядала та ним володіла та проживає в ньому по даний час.

В період з січня по червень 1987 року був в дочки вдома приблизно разів 4.

Свідок ОСОБА_19 показала, що знає сім'ю ОСОБА_5 з 69-70рр. В цих роках вона проживала в них на АДРЕСА_13

З 1978 року вона проживає з ними по-сусідству по АДРЕСА_14

ОСОБА_9 помер взимку 1987 року. За життя він склав заповіт на користь ОСОБА_3

На момент його смерті з ним разом в одному будинку в АДРЕСА_15 проживали його дружина - ОСОБА_8, дочка - ОСОБА_5 та онука - ОСОБА_3 В шестимісячний строк з дня його смерті ОСОБА_5 продовжувала проживати в даному будинку, доглядала за ним, утримувала в належному стані.

ОСОБА_8 також приймала участь в догляді за будинком. Вона обробляла присадибну земельну ділянку.

Коли бабуся ОСОБА_5 захворіла, ОСОБА_3 її доглядала.

Після розлучення ОСОБА_17 з ОСОБА_5 він дочку відвідував.

Свідок ОСОБА_20 показала, що з 01.01.1986 року проживає по - сусідству з ОСОБА_5 в АДРЕСА_16

На момент смерті в 1987 році ОСОБА_9 проживав в АДРЕСА_17 Разом з ним в даному будинку проживали його дружина ОСОБА_8, дочка - ОСОБА_5 та онука- ОСОБА_3.

В шестимісячний строк з дня його смерті вони там продовжили проживати.

Участь в господарстві будинку приймали участь і ОСОБА_5, і ОСОБА_21 Однак більш активною в побуті була ОСОБА_8

Факт проживання ОСОБА_5 разом ОСОБА_22 в одному будинку на момент смерті його смерті, а також подальше її проживання аж до даного часу не заперечує і сама ОСОБА_1, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, даний факт доказуванню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Проте, 20.09.1990 року ОСОБА_15, державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 на ? частину житлового будинку з відповідною частковою господарських будівель, яке зареєстроване в реєстрі за №1495 (а.с. 77).

Свідоцтво про право на спадщину було видано ОСОБА_8 на підставі її заяви від 20.09.1990 року, в якій вона зазначила, що спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняла фактично, а також повідомила про наявність спадкоємця за заповітом - ОСОБА_25.(а.с. 70).

ОСОБА_15, яка працювала державним нотаріусом, на даний час не працює.

Враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_9 на ? частину житлового будинку за заповітом була прийнята в установленому законом порядку матір'ю спадкоємиці за заповітом, за змістом ст. 524, 548, 549 ЦК УРСР, на заповідане майно спадщина за законом не відкрилась, а тому видача свідоцтва про право на спадщину на дане майно за законом порушує права позивачки ОСОБА_3

Згідно вимог ст. 6 ЦК УРСР, ст.16 ЦК України способами захисту цивільного права в тому числі можуть бути визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення. Таким чином вказане свідоцтво про право на спадщину за законом слід визнати недійсним на підставі ст.1301 ЦК України.

Згідно з чинною на час виникнення праововідносин ( на час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.09.1990року ) ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право

якої порушено (позовна давність), встановлювався в три роки.

Перебіг строку позовної давності починався з дня виникнення

права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася

або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з

цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу

строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР

і статтями 78 і 79 цього Кодексу ( ст. 76 ЦК УРСР).

За змістом ч.1 ст.261 чинного ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні ( сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатись про це порушення) моменти.

На момент видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 була неповнолітньою і права на подання позову до суду не мала.

ОСОБА_3 стверджує, що про існування оспорюваного свідоцтва їй стало відомо в 2017році, з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 Дані обставини доказами не спростовані. Ні доказів про його вручення позивачці, ні про те, що їй було відомо про наявність даного документу раніше, суду не надано.

За змістом чинної на час відкриття спадщини ст. 561 ЦК УРСР, чинної на даний час ст. 1298 ЦК України, оформлення спадщини можливе після шести місяців з дня відкриття спадщини і не обмежене будь-якими іншими строками.

Тобто, оформленням спадщини -це право, яке спадкоємець (дієздатний) може здійснити на протязі всього свого життя, а не його обов'язок, визначений конкретними часовими рамками. Ні чинним на той час, ні діючим законодавством, не передбачено обов'язку спадкоємця перевіряти наявність (відсутність) спадкових справ після смерті спадкодавця у нотаріальних конторах.

Будь-яких обставин, які б свідчили про об'єктивні причини вважати ОСОБА_3 про порушення її прав на спадщину в минулому суду не надано. Ні позовів, ні будь- яких інших дій щодо вказаного будинку, які б свідчили про порушення її прав на спадщину, ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_8 до неї раніше не пред'являли.

Враховуючи викладене, а також те, що висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущенням, суд вважає, що підстав стверджувати про пропуск позивачкою строків позовної давності щодо позову про визнання недійсним вказаного свідоцтва про право на спадщину, не вбачається. Разом з тим, до складу заповіданого майна ввійшла 1/2 частину житлового будинку «А», веранди «а» та ганку (які є його складовими ), що наданий час розташовані по АДРЕСА_18. Господарські будівлі та споруди заповітом не охоплені, а тому спадщина за заповітом на них не відкрилась.

Крім того, згідно ст. 535 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).

Так як на час смерті ОСОБА_22 його дружина -ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_8.н. (а.с.3,74), була непрацездатного віку (їй було більше 61 року), вона мала право на обов'язкову частку в спадковому майні після смерті ОСОБА_8 і вона прийняла спадщину після його смерті, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала з ним та вступила у володіння спадковим майном в шестимісячний строк з дня його смерті, що стверджується показаннями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 та не заперечується сторонами. Їй, як його спадкоємиці за законом на обов'язкову частку, належало 1/9 частина житлового будинку (тобто 2/3 від 1/ 6 частини).

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_22 є його дружина ОСОБА_22, що стверджується свідоцтвом про їх одруження та діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_1, що стверджується свідоцтвом про одруження ОСОБА_1, згідно якого, її дошлюбне прізвище «ОСОБА_1», свідоцтвами про їх народження, де ОСОБА_9 та ОСОБА_22 - їх батьки.

Таким чином, частка спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9, що належна ОСОБА_11, становить 7/18 частин житлового будинку, веранди та ганку в АДРЕСА_19 (1/6+1/6+1/18( 1/6 х1/3).

Постановою державного нотаріуса Тиврівської державної нотаріальної контори від 14.06.2017року №1019/02-13 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9, в зв"язку з тим, що нотаріус не може визначити обсяг спадкового майна.

Проте, зазначене не позбавляє ОСОБА_3 права на вищевказану спадщину за заповітом.

Крім того, після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина за законом на не заповідане майно, до складу якого входить: ? частини літньої кухні «Б», вартістю 27 412 грн., 1978 року забудови, погребу П/Б, вартістю 10 580 грн., 1955 року забудови, сараю «б1», вартістю 2 458 грн.,1987 року забудови; огорожі № 1, вартістю 4520 грн., 1978 року забудови, воріт з хвірткою № 2 вартістю 582 грн., 1978 року забудови, що в АДРЕСА_9.

Спадщину після його смерті фактично прийняли його дружина - ОСОБА_22 та дочка - ОСОБА_5, так як на час відкриття спадщини постійно проживали з ним та вступили у володіння спадковим майном в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, заяву про відмову від прийняття спадщини не подавали (ст. 553 ЦК УРСР).

Таким чином, у відповідності до ч.2 ст. 548 ЦК УРСР, кожному з них в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_22 належить по ? частині даного спадкового майна, тобто по ? частині сараю «Б», вартістю 27 412 грн., 1978 року забудови, погребу П/Б, вартістю 10 580 грн., 1955року забудови, сараю «б1», вартістю 2 458 грн.,1987року забудови; огорожі № 1, вартістю 4520 грн., 1978 року забудови, воріт з хвірткою № 2 вартістю 582 грн., 1978 року забудови, що в АДРЕСА_9.

ІНФОРМАЦІЯ_9 в смт. Тиврів померла ОСОБА_8.

Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить 11/18 частин у житлового будинку, 1960 року забудови, позначеного на плані БТІ літерою «А», вартістю 60 214 грн., веранди «а», вартістю 7 307 грн., 1960року забудови, загальною площею приміщень ( підраховано за формулою розрахунку площ ) 53,6 кв.м. і загальною площею 46,5 кв.м., житловою 26,9 кв.м., допоміжною площею 19,6 кв.м., площею літніх приміщень 7,1 кв.м. та ганку, вартістю 410 грн., 1960 року забудови. З них 1/2 частина даного майна як співвласника в спільному сумісному майні подружжя та 1/9 як спадкоємиці на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_24

Крім того, після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить ? частини літньої кухні «Б», вартістю 27 412 грн., 1978 року забудови та погрібу П/Б, вартістю 10 580 грн., 1955року забудови, сараю «б1», вартістю 2 458 грн., 1987року забудови; огорожі № 1, вартістю 4520 грн., 1978 року забудови, воріт з хвірткою № 2 вартістю 582 грн., 1978 року забудови, що в АДРЕСА_20. З них 1/2 частина даного майна як співвласника в спільному сумісному майні подружжя та на 1/4 як спадкоємиці за законом першої черги після смерті ОСОБА_24

Доводи сторони позивача за первісним позовом про те, що рішенням Тиврівського районного суду від 14.09.2012 року встановлено, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась на зазначене майно, а не на ? його частину і залучена до участі в даній справі як свідок ОСОБА_5 не спростовувала даних обставин, вищевикладених обставин не спростовують.

Вказаним судовим рішенням зазначені обставини не встановлювались і взагалі не були предметом розгляду вказаної справи, а лише були викладені в заяві ОСОБА_1 до суду.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - її діти спадкоємці за законом першої черги (ст.1261 ЦК України).

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадщину після її смерті вони прийняли , так як в установлений законом строк - 18.12.2012 року подали заяви про прийняття спадщини до Тиврівської держнотконтори, що стверджується листом Тиврівської держнотконтори від 30.03.2012 року №522/01-16 (а.с.25).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч.1 ст.1267 ЦК України).

Згідно ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином частка позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у спадщині після смерті матері є рівними і становлять по 11/36 частин в житловому будинку, веранді, ганку в АДРЕСА_21 (11/36 х ?) та по 3/8 частин господарських будівель: літньої кухні «Б», погребу «П/Б», сараю «б1», огорожі № 1, воріт з хвірткою № 2 за вказаною адресою (3/4х1/2).

Постановою державного нотаріуса Тиврівської державної нотаріальної контори від 23.06.2017року №1100/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 житлового будинку в АДРЕСА_22 після смерті ОСОБА_8, мотивуючи тим, що до складу спадкового майна входить 1/4 частка даного майна.

Тому розгляд даного позову судом є обгрунтованим.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує судові витрати позивачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати ОСОБА_1 складають 640грн. судового збору (а.с.1).

Згідно роз'яснень Вищого Спеціалізованого Суду України з питань розгляду цивільних і кримінальних справ в п.35 постанови від 17.10.2014 № 10 « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Розмір задоволених позовних вимог ОСОБА_1 - 37834,93 грн. ( 20752,92 грн. (вартість присудженої частини будинку, веранди та ганку (11/36 частин або 30,55% ) + 17082 грн. (вартість присудженої частини господарських будівель ( 3/8 частини або 37,5%).

Отже, процент задоволених позовних вимог становить 62,58 % ( (37834,93 грн. ( розмір задоволених позовних вимог) х 100/60455,20 (ціна позову)).

Таким чином, з ОСОБА_3, ОСОБА_5 та Тиврівської селищної ради на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню в рівних частках судові витрати в сумі 400,51 грн. (62,58%х640 грн. (сплаченого судового збору) /100).

Судові витрати ОСОБА_3 становлять 1600 грн. сплаченого судового збору, який підлягав оплаті за її вимогами (а.с.90-91,97), з яких 640 грн. за вимогу майнового характеру (щодо визнання права власності на майно); 640 грн. за вимогу немайнового характеру ( щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину) та 320 грн. щодо вимоги окремого провадження ( встановлення юридичного факту).

Розмір задоволених позовних вимог майнового характеру складає 26411, 57 грн. ( 7/18частин або 38,88%).

Отже, процент задоволених позовних вимог майнового характеру становить 43,68 % (26411, 57 грн. ( ( розмір задоволених позовних вимог) х100/60455,20 (ціна позову)).

Крім того, до стягнення також підлягають 640грн. сплаченого судового збору за вимогу немайнового характеру.

Разом з тим, у частині сьомій статті 235 ЦПК передбачено, що при ухваленні судом рішення у справа окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, підстав для стягнення судового збору щодо юридичного встановлення факту в сумі 320 грн., не вбачається.

Отже, з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню в рівних частках судові витрати в сумі 919,55 грн. ( 279,55 грн. ( 43, 68% (процент задоволених позовних вимог майнового характеру) х 640грн. ( оплаченого за дані вимоги судового збору) /100) + 640грн. (судового збору, сплаченого позивачкою за вимогу немайнового характеру ( щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 524, 525, 526, 527, 529, 534, 535, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 15, 16, 1216, 1217, 1218, 1220, 1221, 1222, 1258, 1261, 1268, 1301 ЦК України,

вирішив:

Позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та Тиврівської селищної ради про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11/36 частин житлового будинку, 1960 року забудови, позначеного на плані БТІ літерою «А», вартістю 60 214 грн., веранди вартістю 7 307 грн., загальною площею приміщень ( підраховано за формулою розрахунку площ ) 53,6 кв.м. і загальною площею 46,5 кв.м., житловою 26,9 кв.м., допоміжною площею 19,6 кв.м., площею літніх приміщень 7,1 кв.м. та ганку з козирком , вартістю 410грн. та 3/8 частин господарських будівель: літньої кухні «Б», вартістю 27412грн., погрібу П/Б, вартістю 10580 грн., сараю «б1», вартістю 2458 грн., огорожі № 1, вартістю 4520 грн., воріт з хвірткою № 2, вартістю 582 грн., загальною вартістю 113483 грн., що знаходяться в АДРЕСА_23, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року в смт. Тиврів.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 та Тиврівської селищної ради в рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 400,51 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель в порядку спадкування за заповітом задоволити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1495, видане державним нотаріусом Тиврівської нотаріальної контори 20.09.1990 року на ім'я ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року на ? житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель.

Встановити факт прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року в смт. Тиврів, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 7/18 частин житлового будинку, 1960 року забудови, позначеного на плані БТІ літерою «А», веранди «а», загальною площею приміщень (підрахованою за формулами розрахунку площ) 53,6 кв м., загальною площею 46.5 кв.м., житловою - 26.9 кв.м., допоміжною площею 19.6 кв.м., площею літніх приміщень - 7.1 кв.м.; ганку, які розташовані в АДРЕСА_23, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_10

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рівних частках судові витрати в сумі 919, 55 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення - з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н. О. Кіосак