Рішення № 68019394, 28.07.2017, Черкаський районний суд Черкаської області

707/1541/16-ц

2/707/44/17

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

25 липня 2017 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Морозова В.В.,

при секретарі Швидкій І.О.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання, -

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_6 з вимогою визнання договору дарування будинку та земельної ділянки за адресою с.Єлизаветівка, Черкаського району Черкаської області, вул.Шевченка 6 удаваним та розірвання договору довічного утримання, мотивуючи свої вимоги тим, що вона помилялася стосовно обставин указаного договору, які мають істотне значення, а саме передаючи будинок племіннику ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_5 вважала, що у договорі зазначені умови її довічного утримання, про які вони усно домовились.

Позивач вказує, що є людиною похилого віку, за станом здоров’я обмежена у руховій активності, тому потребує сторонньої допомоги, чоловік її давно помер, сім’ї та близьких родичів вона не має, тому надавати їй допомогу нікому. На початку 2010 року відповідачі запропонували їй довічне утримання, за що вона пообіцяла передати їм у власність домоволодіння та земельну ділянку. Для цього відповідач допоміг їй отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, а також технічний паспорт на будинок. 05.08.2011 року між позивачем та відповідачами було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом. Через похилий вік, слабкий зір та здоров’я, тексту договору позивач не вивчала, вважаючи, що у ньому зазначені умови її довічного утримання, про які вони домовились усно, так як вона їм довіряла як своїм родичам. До укладання договорів дарування, на стадії їх підготовки та збору необхідних документів, відповідачі декілька раз приїздили до неї, привозили продукти харчування та допомагали по дому, але після їх укладення у серпні 2011 року, відповідачі до позивача не приїздили, її долею не цікавились, будь-якої допомоги по господарству не надавали. Від сусідів по селу вона дізналась, що в інтернеті розміщено оголошення про продаж відповідачами її будинку. Згодом від працівників Будищенської сільської ради вона дізналась, що 05.08.2011 року було укладено договір не довічного утримання, а договори дарування будинку та земельної ділянки. Оскільки відповідачі не виконували своїх обов’язків по утриманню позивача, вона була змушена звернутись за допомогою до Територіального центру соціального обслуговування. З березня 2014 року працівниця територіального центру регулярно відвідує позивача, надає допомогу у веденні домашнього господарства, придбанні продуктів харчування, облаштуванні її побуту.

Позивач просить визнати договір дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою вул. Шевченка 6 у с. Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області, які укладені 05.08.2011 року – удаваними, та такими що є фактично договором довічного утримання, через невиконання набувачами своїх обов’язків по її утриманню, визнати за нею право власності на вказаний будинок та земельну ділянку.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав зазначених у позові та вказали, що у 2011 році довірительку привезли до нотаріуса, мова йшла про довічне утримання, вона підписала документи. Нотаріус нічого не пояснював, а документи були уже готові. Позивач дізналась про вказані договори дарування у 2011 році, коли відповідачі хотіли продати будинок. Дані договори дарування уже були предметом оскарження у суді, але позов було залишено без розгляду.

Відповідачі у судове засідання не з’явились, від їх представника на адресу суду надійшла заява про слухання справи за їх відсутності, просять застосувати строк позовної давності та закрити провадження у справі.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 у судове засідання не з’явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, вказав, що наслідки укладення договору дарування ним роз’яснено сторонам договору, у вирішенні спору покладається на розсуд суду.

У судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_7, яка суду пояснила, що є сусідкою позивача та час від часу їй допомагає. Протягом останніх 13 років до позивача ходить соціальний працівник, яка їй допомагає. Позивач розповідала, що вона з племінником їздили до нотаріуса щось підписували, начебто договір довічного утримання, а через деякий час до неї прийшов сусід і розповів, що її будинок продається по оголошенню. Потім приїздив сільський голова з секретарем та ОСОБА_3 складала заповіт на ОСОБА_4 Вона казала, що в нотаріуса підписувала договір довічного утримання, про те, що це був договір дарування вона не знала, та їй ніхто не сказав.

Судом встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку від 05 серпня 2011 року, який зареєстровано в реєстрі за № 2979 позивач подарувала відповідачам житловий будинок з надвірними спорудами за адресою с. Єлизаветівка вул. Шевченка 6 Черкаського району Черкаської області. Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 серпня 2011 року, який зареєстровано у реєстрі за № 2982 позивач подарувала відповідачам земельну ділянку площею 0,18 га за адресою с. Єлизаветівка вул. Шевченка 6 Черкаського району Черкаської області.

Відповідно до договору про соціальне обслуговування одинокого громадянина з третьою групою рухової активності відділенням соціальної допомоги вдома та журналу обліку надання соціальної допомоги, позивач отримує допомогу від Територіального центру соціального обслуговування з березня 2014 року по червень 2016 року.

Відповідно до посвідчення серії Г № 043492 позивач є членом сім’ї загиблого(померлого) ветерана війни.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно звужують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” відповідно до статей 229 - 233 ЦК ( 435-15 ) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ( 435-15 )), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Враховуючи те, що позивач є особою похилого віку, її стан здоров’я, потребу у сторонній допомозі, пояснення представників позивача про те, що відповідачами допомога по утриманню та у побуті їй не надавалась, про що свідчить факт надання Територіальним центром соціального обслуговування такої допомоги, суд приходить до висновку, що вона могла помилятись щодо природи укладеного правочину.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позивач хоч і просить визнати договори дарування удаваними, але помилялася стосовно правової природи укладених правочинів, у момент здійснення таких правочинів, так як на час укладення спірних договорів дарування була особою похилого віку, мала погіршений стан здоров’я, а тому суд вважає, що при таких обставинах позивач розраховувала, що у старості її догляне племінник з дружиною, яким вона подарувала будинок та земельну ділянку.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що представник позивача у своїх поясненнях зазначав, що довірителька дізналась про те, що договори, які вона уклала є не договорами довічного утримання, а договорами дарування у 2011 році, не заперечував факту, що дані договори дарування уже були предметом оскарження у суді, однак позови були залишені без розгляду.

Водночас представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Враховуючи указане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спірні договори дарування було укладено 05 серпня 2011 року, а відповідно до пояснень представника позивача, про дані договори позивач дізналась у 2011 році, коли дізналась про те, що відповідачі хотіли продати її будинок.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про порушене право позивачу стало відомо у 2011 році. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 213, 215 ЦПК України,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, а особою, яка не була присутня під час проголошення судового рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28.07.2017 року.