Постанова № 68015684, 24.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р. Справа № 920/103/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1601 С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 03 квітня 2017 року у справі №920/103/17,

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська гірнично-металургійна компанія", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТопТехСервіс", м. Суми

про стягнення 592100,24 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПрАТ "Українська гірнично-металургійна компанія", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ "ТопТехСервіс" на свою користь 592100,24 грн боргу за неналежне виконання зобов’язань за договором поставки №048/08-Пр.Др.О. від 01 квітня 2008 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03 квітня 2017 року у справі № 920/103/17 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ТопТехСервіс" на користь ПрАТ "Українська гірнично-металургійна компанія" 482363,96 грн боргу, 7235,46 грн судового збору; в іншій частині позову – відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині задоволення позову не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом в порушення вимог ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України визнано належними та допустимими доказами письмові документи, а саме видаткові накладні, не оформлені належним чином. Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову частково та стягнення з ТОВ "ТопТехСервіс" на користь ПрАТ "Українська гірнично-металургійна компанія" 482363,96 грн боргу та 7235,46 грн судового збору скасувати; прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПрАТ "Українська гірнично-металургійна компанія" в частині стягнення з ТОВ "ТопТехСервіс" на користь ПрАТ "Українська гірнично-металургійна компанія" 482363,96 грн боргу та 7235,46 грн судового збору.

Через канцелярію суду ПАТ "Українська гірнично-металургійна компанія" надіслало заперечення, а також пояснення до заперечень на апеляційну скаргу, в яких просило скаргу ТОВ "ТопТехСервіс" залишити без задоволення, рішення господарського суду в частині відмови стягнути з ТОВ "ТопТехСервіс" на користь АТ «УГМК» 109736,28 грн скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "ТопТехСервіс" на користь АТ «УГМК» 109736,28 грн боргу.

ТОВ "ТопТехСервіс" 13.07.2017 року надало завірену копію звіту про фінансові результати за 2016 рік.

У зв’язку з відпусткою судді-доповідача ОСОБА_3, 21.07.2017 року автоматичним розподілом по справі №920/103/17, на підставі розпорядження керівника апарату суду, було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І.

Будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, відповідач у судове засідання не з’явився.

Через канцелярію суду ТОВ "ТопТехСервіс" надіслало клопотання, в якому просило розгляд справи відкласти.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Окрім того, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не містять жодних - ані поважних ані об’єктивних причин, з яких розгляд справи має бути відкладено.

Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов’язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів ухвалила клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишити без задоволення і вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши представника позивача та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, між сторонами 01.04.2008 року було укладено договір поставки № 048/08-Пр.Др.О (Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов’язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі, металопродукцію (надалі – продукція), асортимент, кількість, якість та ціна якої вказані в Специфікаціях, які оформлюються у вигляді додаткових угод до цього Договору та є його невід’ємною частиною або у рахунку-фактурі, який надається позивачем відповідачу.

На виконання умов Договору між сторонами було підписано ряд Специфікацій.

Відповідно до умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та рахунками-фактурами.

Як зазначає позивач, продукції поставлено на суму 10575191 грн. 13 коп. (з врахуванням повернень в 2009 році продукції на суму 535365 грн. 54 коп.).

Сторони 14.01.2010 року склали акт звірки взаємних розрахунків, де самостійно визначили суму боргу (станом на 01.09.2009) в розмірі 2131716 грн. 87 коп.

Крім того, 01.11.2011 сторони встановили, що заборгованість по Договору складає 879507 грн. 03 коп.

Також, наявність боргу відображена в листах відповідача від 04.04.2016 № 17, від 10.05.2016 № 20 (разом з графіком погашення), а саме зазначений борг в розмірі 720100 грн. 24 коп. (станом на 31.03.2016).

Відповідно до акту звірки за січень 2015 - березень 2016 років сторони визначили заборгованість в розмірі 657100 грн. 24 коп.

Як зазначає позивач, з урахуванням часткових проплат суми боргу відповідачем, заборгованість відповідача перед позивачем склала 592100 грн. 24 коп., що вбачається з оборотно-сальдової відомості з січня 2008 року по грудень 2016 року.

Враховуючи те, що відповідачем борг сплачений не був, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Господарський суд частково задовольнив позов з огляду на наступне.

Згідно ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Факт укладення Договору, поставки продукції по Договору та факт часткової проплати визнається сторонами.

Однак, як стверджує відповідач, деякі видаткові накладні не відповідають вимогам законодавства, а тому не можуть бути належним доказом у суді, а саме:

1) по видатковій накладні № УГМ-002249 від 01.04.2008 відбулась поставка по іншому договору;

2) накладна № УГ1-006311 від 20.06.2008 не містить необхідних реквізитів, а саме посади та прізвища особи, яка підписала накладну;

3) накладні № УГ-008324 від 01.08.2008 та № УГ-009481 від 11.09.2008 відсутні в оригіналі, а їх роздруківки не містять обов’язкових реквізитів та не можуть бути належним доказом здійснення господарської операції.

Щодо видаткової накладної № УГМ-002249 від 01.04.2008 на суму 109736 грн. 28 коп., то судова колегія вважає, що господарський суд дійшов правомірного висновку, що накладна не може бути предметом по даному спору, оскільки у вищезазначеній накладній міститься посилання на договір № 001/04-Д від 02.03.2004 та рахунок до неї від 01.04.2008 УГ-1-002424.

Факт оплати за договором № 001/04-Д від 02.03.2004 підтверджується доданою відповідачем випискою з рахунку від 28.04.2008 року, в якій зазначено, що за цим договором сплачено 200000 грн., отже заборгованість відповідача перед позивачем по договору 001/04-Д від 02.03.2004 відсутня.

Що стосується видаткової накладної № УГ1-006311 від 20.06.2008 на суму 163179 грн. 59 коп., слід зазначити наступне.

Як встановлено місцевим судом, відповідач посилається на те, що ця видаткова накладна не містить обов’язкових реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік”.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дія по передачі товару по договору є правочином, а видаткова накладна є юридичним оформленням цього, є первинним фінансовим документом, підтверджує факт вчинення юридичних дій - виконання господарської операції (передача товару). Саме правочин (дії) по передачі товару (зафіксований у вигляді накладної) тягне певні правові наслідки – обов’язок оплати.

Відповідно до п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання правочинів недійсними” наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, 14 телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Оскільки видаткова накладна, якою позивач підтверджує факт поставки товару та факт виникнення боргу на суму 163179 грн. 59 коп., містить особистий підпис особи, яка отримала товар і в сукупності з іншими доказами по справі (в тому числі актами звірки взаємних розрахунків, тощо) підтверджує факт проведення господарської операції та факт поставки на вищезазначену суму, то така видаткова накладна є належним та допустимим доказом, що підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем.

Відсутність на накладній зазначення посади та прізвища не спростовує факту поставки товару та його отримання з боку відповідача.

Господарський суд обґрунтовано не прийняв до уваги твердження відповідача про недостовірність підпису, оскільки відповідач не наполягав на проведенні експертизи для з’ясування цього питання.

Стосовно видаткової накладної № УГ-008324 від 01.08.2008 на суму 193865 грн. 75 коп. та № УГ-009481 від 11.09.2008 на суму 143583 грн. 29 коп., відповідач зазначає, що вона не може бути взята до уваги в якості доказу, оскільки позивачем не надано саме оригіналів вказаних видаткових накладних, а додано лише роздруківки.

Суд також не прийняв до уваги таких тверджень відповідача, з огляду на те, що дублікати вищезазначених видаткових накладних не були знайдені в архіві позивача за давністю часу, а були роздруковані з облікової системи 1С і були надіслані для повторного підписання відповідачу.

Ч. 3 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” встановлено строк збереження оброблених документів, регістрів і звітності - не менше трьох років.

Слід також звернути увагу на те що наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається зміни в структурі активі та зобов’язань, власному капіталі підприємства у зв’язку з його господарською діяльністю.

Як вже зазначалось, за Договором мали місце факти повернення продукції в 2009 році, що підтверджується накладними на повернення.

Загальний перелік накладних на повернення зазначений в акті звірки від 14.01.2010, як зведеному обліковому документі.

Аналіз видаткових накладних №№ ТТ-0000027 від 01.08.2009, ТТ-0000001 від 13.07.2009, ТТ-0000013 від 01.07.2009, ТТ-0000024 від 01.07.2009, ТТ-0000023 від 01.07.2009 дає підстави стверджувати, що продукція, яка була повернута відповідачем позивачу, отримувалась відповідачем саме за накладними, які їм не визнаються, як належно оформлені, а саме накладною № УГ1-008324 від 01.08.2008 на суму 193865 грн. 75 коп., накладною № УГ-009481 від 11.09.2008 на суму 143583 грн. 29 коп.

Таким чином, на думку судової колегії апеляційного суду, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в сукупності з іншими наданими позивачем доказами, вищезазначені накладні містять необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, а тому є первинним документом, який в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України є належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача відповідачу відбулась.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог закону та у встановлений у зобов’язанні строк.

Згідно до ст. 265 ГК України за договором поставки постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Підставою для оплати є саме факт отримання продукції.

Статтями 33-34, 43 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести свою позицію по справі та підтвердити її належними та допустимими доказами. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заборгованість відповідача в розмірі 482363 грн. 96 підтверджується матеріалами справи та вищезазначеними доказами.

У свою чергу, відповідач, не заперечуючи факт отримання товару, зазначає, як підстави для відмови у позові формальні причини, що не можуть бути взяті до уваги.

Тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної суми є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, господарський суд правомірно відмовив у зв’язку з необґрунтованістю у частині стягнення 109736 грн. 28 коп.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 03 квітня 2017 року у справі №920/103/17 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 31.07.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Терещенко О.І.