Постанова № 68015505, 24.07.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р. Справа № 914/650/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К»

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.05.2017 в частині вжиття заходів до забезпечення позову

у справі № 914/650/15

за позовом ОСОБА_3, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К», м. Львів

про стягнення вартості частини майна товариства у зв'язку із виходом учасника,

представники сторін:

- від позивача - ОСОБА_4,

- від відповідача - Цімко П.О.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України сторонам роз'яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2017 у справі №914/650/15 (суддя Мазовіта А.Б.), серед іншого, було вжито заходи до забезпечення позову до вирішення спору по суті шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Міра і К» вчиняти дії щодо відчуження (в тому числі, але не виключно: укладати договори купівлі-продажу, дарування, міни, інші договори спрямовані на перехід права власності) належних йому на праві приватної власності транспортних засобів, а також передання їх в заставу для забезпечення власних зобов'язань або зобов'язань третіх осіб, а також вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на обтяження рухомого майна, а саме щодо наступних транспортних засобів:

1) ЗАЗ-110557, державний номерний знак (надалі - д.н.з. ) НОМЕР_36, 2002 рік випуску (надалі - р.в.);

2) ЗАЗ-110247, д.н.з. НОМЕР_37, 2002 р.в.;

3) ЗАЗ-110307, д.н.з. НОМЕР_1, 2004 р.в.;

4) Богдан-А22112, д.н.з. НОМЕР_2, 2016 р.в.;

5) Богдан-А22112, д.н.з. НОМЕР_3, 2016 р.в.;

6) Богдан-А22112, д.н.з. НОМЕР_4, 2016 р.в.;

7) Богдан-А22112, д.н.з. НОМЕР_5, 2016 р.в.;

8) Пежо-J9 КАRSАN, д.н.з. НОМЕР_6, 1997 р.в.;

9) ГалАЗ-3207.00, д.н.з. НОМЕР_7, 2006 р.в.;

10) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_8, 2008 р.в.;

11) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_9, 2008 р.в.;

12) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_10, 2009 р.в.;

13) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_11, 2009 р.в.;

14) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_12, 2009 р.в.;

15) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_13, 2009 р.в.;

16) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_14, 2009 р.в.;

17) ГалАЗ-3207.00, д.н.з. НОМЕР_15, 2006 р.в.;

18) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_16, 2008 р.в.;

19) ГалАЗ-3207.00, д.н.з. НОМЕР_17, 2006 р.в.;

20) ГалАЗ-3207.05, д.н.з. НОМЕР_18, 2008 р.в.;

21) ГалАЗ-3207.61, д.н.з. НОМЕР_19, 2008 р.в.;

22) ГалАЗ-3207.00, д.н.з. НОМЕР_20, 2006 р.в.;

23) БАЗ-А079.04, д.н.з. НОМЕР_21, 2005 р.в.;

24) БАЗ-А079.04, д.н.з. НОМЕР_22, 2005 р.в.;

25) БАЗ-А079.04, д.н.з. НОМЕР_23, 2005 р.в.;

26) БАЗ-А079.04, д.н.з. НОМЕР_24, 2005 р.в.;

27) ГАЗ-2705, д.н.з. НОМЕР_25, 2003 р.в.;

28) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_26, 2016 р.в.;

29) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_27, 2008 р.в.;

30) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_28, 2008 р.в.;

31) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_29, 2016 р.в.;

32) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_30, 2008 р.в.;

33) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_31, 2008 р.в.;

34) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_32, 2016 р.в.;

35) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_33, 2008 р.в.;

36) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_34, 2008 р.в.;

37) Богдан-А09202, д.н.з. НОМЕР_35, 2008 р.в.

Вживаючи заходи до забезпечення позову, місцевий господарський суд встановив, що відповідачем вчиняються дії щодо обтяження належного йому на праві власності рухомого майна попри наявність невиконаного зобов'язання перед позивачем щодо виплати вартості частини майна товариства у зв'язку з виходом позивача з учасників товариства та існування судового спору з цього приводу.

На думку суду першої інстанції, вказані дії відповідача можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду щодо виплати позивачу вартості частки при виході з числа учасників ТзОВ «Міра і К» на етапі реалізації належного відповідачу майна у випадку примусового його виконання. За таких обставин, невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до наступного обтяження відповідачем всього належного йому рухомого майна, що, із врахуванням принципу пріоритету обтяження, унеможливить подальшу його реалізацію у випадку примусового виконання рішення суду.

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду в частині вжиття заходів до забезпечення позову, ТзОВ «Міра і К» оскаржило його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі скаржник (відповідач) зазначив наступне:

1) під час вирішення питання про забезпечення позову суд першої інстанції не з'ясував ціну позову (оскільки у справі призначено судову експертизу з метою визначення ринкової вартості майна товариства, чистих активів товариства, вартості частки позивача у товаристві та інших питань), не дослідив питання наявності у відповідача коштів за рахунок яких можливе виконання рішення у даній справі та не з'ясував вартість транспортних засобів щодо яких позивач просив вжити заходи забезпечення позову, а тому, вживаючи спірні заходи забезпечення позову, порушив принцип співмірності та адекватності заходів забезпечення позову з розміром позовних вимог;

2) вжиті судом заходи до забезпечення позову спрямовані на обмеження і унеможливлення господарської діяльності відповідача, зокрема, заборону на невизначений час укладати господарські договори, в т.ч. щодо належного товариству рухомого та нерухомого майна лише внаслідок наявності спору з позивачем. При цьому відповідач буде позбавлений можливості оновлювати автопарк підприємства.

06.07.2017 відповідач подав до Львівського апеляційного господарського суду довідку №55 від 05.07.2017 про балансову та залишкову вартість рухомого майна ТзОВ «Міра і К» за даними бухгалтерського обліку станом на 01.07.2017.

ОСОБА_3 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Позивач наголосив на тому, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, з достовірно встановленими обставинами справи та належно оціненими доказами. Стосовно доводів скаржника, зазначив наступне:

1) за наявності невиконаного зобов'язання перед позивачем та існування судового спору з цього приводу, відповідач вчиняє дії щодо обтяження належного йому на праві власності рухомого майна, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі;

2) позиція відповідача щодо неспівмірності заходів до забезпечення позову із заявленими позовними вимогами спростовується тією обставиною, що на момент розгляду заяви про забезпечення позову, до отримання судом висновку комплексної судової експертизи, відсутня інформація про ринкову вартість майна відповідача, в тому числі належних йому транспортних засобів, рівно ж як і відсутня інформація про вартість частки позивача, що пропорційна 38% в статутному фонді відповідача, що підлягає до виплати;

3) вжиття заходів до забезпечення позову жодним чином не перешкоджає здійсненню господарської діяльності, використанню вказаних транспортних засобів у господарській діяльності відповідача та не зачіпає інтересів третіх осіб.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

26.02.2015 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 про стягнення у зв'язку його виходом з ТзОВ «Міра і К»: 1) 182' 250 грн. вартості частини майна товариства станом на 17.07.2012, пропорційної частці у розмірі 38% статутного капіталу товариства; 2) частини прибутку, одержаного товариством в 2012 році до моменту виходу ОСОБА_3 з числа учасників товариства 17.07.2012, пропорційну частці у розмірі 38% статутного капіталу товариства; 3) інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання та трьох процентів річних від суми боргу (а.с. 7-9, том 1).

Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку з виходом ОСОБА_3 зі складу учасників ТзОВ «Міра і К» та передачею ним частини своєї частки в розмірі 38% (що складає в грошовому еквіваленті 950' 000,00 грн.) у розпорядження товариству, йому підлягала виплата вартість майна товариства, пропорційна цій частці. Проте, як стверджує позивач, товариство сплатило йому 767' 750,00 грн., що стало підставою для звернення з позовом у даній справі.

Ухвалою місцевого господарського суду від 27.02.2015 вказану позовну було прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

За клопотанням позивача ухвалою місцевого господарського суду від 26.12.2016 (а.с. 127-133, том 2) було призначено судову експертизу у даній справі, на вирішення якої поставлено запитання щодо визначення станом на 17.07.2012:

- ринкової вартості нерухомого та рухомого майна (транспортних засобів тощо) ТзОВ «Міра і К» та ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662»;

- дійсної (ринкової) вартості частки ТзОВ «Міра і К» у статутному капіталі ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» у розмірі 81.3359%;

- дійсної (ринкової) вартості чистих активів ТзОВ «Міра і К», включаючи ринкову вартість частки ТзОВ «Міра і К» у статутному капіталі ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662»;

- дійсної (ринкової) вартості частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ТзОВ «Міра і К» у розмірі 38%, що підлягає до виплати йому, виходячи з дійсної (ринкової) вартості чистих активів ТзОВ «Міра і К», визначеної в результаті вирішення попередньо поставленого запитання;

- розміру частини прибутку, отриманого ТзОВ «Міра і К» за період із 01.01.2012 по 17.07.2012, що пропорційний частці ОСОБА_3 у розмірі 38% статутного капіталу ТзОВ «Міра і К».

Призначення судової експертизи для з'ясування вищевказаних питань було зумовлене, зокрема, тим, що з матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Міра і К» є одним з учасників ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» із часткою в його статутному капіталі в розмірі 1'805' 738,00 грн., що становить 81,3359% (а.с. 51-62, 65-66, том 1), яка повинна бути врахована при визначенні вартості частини майна товариства, що підлягала виплаті ОСОБА_3 у зв'язку з його виходом з товариства.

19.04.2017 позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову (а.с. 154-155, том 2), яку 15.05.2017 було уточнено (а.с. 10-12, том 4).

Заява про забезпечення позову, подана ОСОБА_3, мотивована тим, що з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 11.11.2016 (а.с. 157-176, том 2) та Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 18.04.2017 (а.с. 177-178, том 2) йому стало відомо про:

- факт укладення між ТзОВ "Міра і К" та ПАТ АБ "Укргазбанк" генерального кредитного договору від 26.10.2016 на загальну суму 10' 323' 097,00 грн.

- факт укладення між цими ж сторонами договору застави рухомого майна №1 від 24.01.2017, відповідно до якого відповідачем передано в заставу: автобус Богдан А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_4; автобус Богдан А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_2; автобус Богдан А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_3; автобус Богдан А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_5.

- факт укладення між ТзОВ "Львівське автотранспортне підприємство 24662" (засновником якого є ТзОВ "Міра і К") та ПАТ АБ "Укргазбанк" договору іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.10.2016 між ТзОВ "Міра і К" та ПАТ АБ "Укргазбанк", відповідно до якого передано в іпотеку нежитлові будівлі у м. Львові площею 305,8 кв.м, 926,7 кв.м. та 804,6 кв.м.;

- факт перебування всього іншого нерухомого майна ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» під обтяженнями та заборонами відчуження.

На думку позивача, передача в заставу майна, що належить ТзОВ «Міра і К», безпосередньо вплине на права позивача як кредитора вищезазначеного товариства, через позбавлення його можливості звернути стягнення на таке майно, може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в частині виплати позивачу вартості частки при виході з числа учасників ТзОВ «Міра і К»

Відтак, позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони ТзОВ «Міра і К» вчиняти будь-які дії щодо відчуження (в тому числі, але не виключно: укладати договори купівлі-продажу, дарування, міни, інші договори спрямовані на перехід права власності) належних йому на праві приватної власності транспортних засобів, а також передання їх в заставу (іпотеку) для забезпечення власних зобов'язань або зобов'язань третіх осіб, а також вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на обтяження рухомого майна, а саме щодо транспортних засобів згідно переліку, який встановлено на підставі витягу з Єдиного державного реєстру МВС України від 12.05.2017 №31/13-3381ж (а.с. 13-18, том 4).

Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2017 у даній справі (а.с. 85-93, том 4) серед іншого, було вжито заходи до забезпечення позову, про які просив позивач.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваної ухвали - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Відповідно до ч. 2 та ч.3 вказаної статті, про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем взято на себе додаткові фінансові зобов'язання внаслідок укладення з ПАТ АБ «Укргазбанк» генерального кредитного договору від 26.10.2016 року на загальну суму 10'323' 097,00 грн.

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між цими ж сторонами укладено договір застави рухомого майна від 24.01.2017, відповідно до якого передано в заставу чотири автобуси, належні відповідачу, а саме: автобус Богдан-А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_4; автобус Богдан-А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_2; автобус Богдан-А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_3; автобус Богдан-А22112, 2016 р.в., д.н.з. НОМЕР_5.

Відтак, за наявності невиконаного зобов'язання перед позивачем та існування судового спору з цього приводу, відповідачем вчиняються дії щодо обтяження належного йому на праві власності рухомого майна, що може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду щодо виплати позивачу вартості частки при виході з числа учасників ТОВ «Міра і К» на етапі реалізації належного відповідачу майна у випадку примусового його виконання.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до наступного обтяження відповідачем всього належного йому рухомого майна, що, із врахуванням принципу пріоритету обтяження, унеможливить подальшу його реалізацію у випадку примусового виконання рішення суду, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Стосовно тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції принципів співмірності та адекватності заходів забезпечення позову з розміром позовних вимог, колегія суддів відхиляє їх, зважаючи на таке:

- предметом позовних вимог у даній справі є стягнення: 1) вартості частини майна товариства станом на 17.07.2012, пропорційної частці у розмірі 38% статутного капіталу товариства; 2) частини прибутку, одержаного товариством в 2012 році до моменту виходу ОСОБА_3 з числа учасників товариства 17.07.2012, пропорційну частці у розмірі 38% статутного капіталу товариства; 3) інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання та трьох процентів річних від суми боргу;

- встановлення конкретних розмірів вказаних сум об'єктивно залежить від результатів судової експертизи у даній справі, що призначена на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 26.12.2016;

- станом на день звернення позивача із заявою про забезпечення позову конкретну ціну позову встановити неможливо, однак з аналізу матеріалів справи можна зробити обґрунтоване припущення, що така може бути суттєво більшою, ніж 182' 250 грн.;

- попри те, що конкретну ціну позову встановити неможливо, однак обставини, які є підставою для застосування заходів забезпечення позову (укладення відповідачем договорів застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання) вже виникли, у зв'язку з чим позивач обґрунтовано звернувся до суду для захисту своїх прав у передбаченому законом порядку;

- відповідач не обґрунтував належним чином вартості рухомого майна стосовно якого було застосовано заходи до забезпечення позову, а довідка №55 від 05.07.2017 про балансову та залишкову вартість рухомого майна ТзОВ «Міра і К» не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки з неї не вбачається, яке саме майно охоплене нею;

- застосовані заходи до забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти дії щодо відчуження (в тому числі, але не виключно: укладати договори купівлі-продажу, дарування, міни, інші договори спрямовані на перехід права власності) транспортних засобів згідно переліку, а також передання їх в заставу для забезпечення власних зобов'язань або зобов'язань третіх осіб, а також вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на їх обтяження, жодним чином не перешкоджають використанню вказаних транспортних засобів у господарській діяльності відповідача та не зачіпає інтересів третіх осіб, зокрема, не тягнуть за собою наслідки у вигляді неможливості використовувати транспортні засоби за призначенням чи здійснювати їх обслуговування.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині вжиття заходів до забезпечення позову, як такої, що прийнята відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.05.2017 у справі №914/650/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра і К» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко