Постанова № 68014033, 26.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 910/9016/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії Квікком Лімітед (Quickom Limited)на постанову відКиївського апеляційного господарського суду 06.02.2017у справі№ 910/9016/16Господарського судуміста Києваза позовомКомпанії Квікком Лімітед (Quickom Limited)до1. Національного банку України 2. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" пророзірвання договору

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідачів 1. Колосюк С.Л.; 2. Куликов Ю.Ю.;ВСТАНОВИВ:

17.05.2016 Компанія Квікком Лімітед (Quickom Limited) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про розірвання кредитного договору № 12/09/16 від 04.06.2014, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива".

14.12.2016 Компанія Квікком Лімітед (Quickom Limited) звернулася до Господарського суду міста Києва із клопотаннями про призначення фінансово-економічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі № 910/9016/16 (суддя Цюкало Ю.В.) призначено у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі № 910/9016/16 (суддя Цюкало Ю.В.) провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи до суду після проведення Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 у справі № 910/9016/16 (судді: Сітайло Л.Г., Баранець О.М., Пономаренко Є.Ю.) скасовано ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі № 910/9016/16; матеріали справи № 910/9016/16 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції звернулася Компанія Квікком Лімітед (Quickom Limited). Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить постанову скасувати, та залишити в силі ухвали господарського суду першої інстанції.

Усі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.06.2009 зі справи "Термобетон" проти України" (заява № 22538/04), оголосив скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості провадження прийнятною та постановив, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і держава-відповідач має сплатити компанії-заявнику відшкодування моральної шкоди. При цьому Суд дійшов висновку щодо наявності необґрунтованої затримки у справі заявника з огляду на те, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника, тоді як у даній справі за низку затримок (зокрема, направлення справи на новий розгляд до суду нижчої інстанції, затримки, спричинені зміною питань, поставлених експертам, а також тривалим періодом процедурної бездіяльності) має відповідати Уряд.

Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" встановлено, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до пункту 5 вказаної постанови пленуму питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Згідно з пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до пункту 1 частини другої, частин четвертої та п'ятої статті 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках призначення господарським судом судової експертизи; про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала; ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

Отже, вказаною нормою ГПК України передбачено право, а не обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку призначення господарським судом судової експертизи за наявності дійсної необхідності її призначення, у випадку необхідності спеціальних знань, якими не володіє суд та у разі неможливості суду вирішити питання, що входять до предмету доказування без її призначення.

Згідно з приписами статті 86 ГПК України якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу; ухвала господарського суду має містити: 1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад); 2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала; 3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство; 4) висновок з розглянутого питання; 5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Виходячи з наведеного, ухвала про зупинення провадження у справі повинна відповідати вимогам, встановленим у статті 86 ГПК України, а також містити викладення обставин, що зумовлюють зупинення провадження у справі.

Проте мотивувальна частина ухвали місцевого господарського суду не містить обґрунтованих мотивів її винесення, в ній зазначено лише про необхідність зупинення провадження у справі до закінчення проведення судової експертизи.

Водночас, як вказувалося вище, зупинення провадження у справі у зв'язку з призначенням експертизи є не обов'язком, а правом суду при реалізації якого суду слід навести обґрунтовані мотиви необхідності вчинення такої процесуальної дії, як зупинення провадження у справі саме у зв'язку з її призначенням, що зумовлює, щонайменш, викладення (наведення) судом в ухвалі про зупинення провадження у справі фактичних даних, які входять до предмета доказування у даній справі та які не можуть бути встановлені судом, а виключно судовими експертами, оскільки їх встановлення потребує спеціальних знань.

Проте ухвала місцевого господарського суду про зупинення провадження у даній справі не містить обґрунтованого мотивування необхідності призначення судової експертизи, яке й зумовило зупинення провадження у даній справі. При цьому, в ухвалі місцевого господарського суду про призначення експертизи не вказано для встановлення яких саме фактичних обставин, які б входили до предмету доказування у справі, є потреба у спеціальних знаннях, не обґрунтовано неможливості самостійно встановити фактичні обставини справи за результатами оцінки наявних у справі доказів, а зазначено лише, що експертизу необхідно провести з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору і вирішення питань, що потребують спеціальних знань.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвали місцевого господарського суду про зупинення провадження у справі та ухвалу про призначення судової експертизи, врахував вищенаведене та прийшов до вірного висновку про безпідставність зупинення місцевим господарським судом провадження у даній справі та призначення судової експертизи.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позивача не було належним чином повідомлено судом апеляційної інстанції про час та місце розгляду справи відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки як вбачається із матеріалів справи та зазначено в постанові апеляційного господарського суду, ухвала про призначення апеляційної скарги до розгляду направлялася позивачу за адресою зазначеною останнім як у позовній заяві так і в клопотанні про призначення експертизи як "адреса для листування"; водночас, як роз'яснено в п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Не приймаються також до уваги посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог Гаазької конвенції про порядок вручення судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15.11.1965 з огляду на наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховної Радою України.

Відповідно до статті 125 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Водночас слід враховувати, що згаданою нормою закону встановлено саме право суду, а не його обов'язок у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, звертатись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.

Порядок передачі судових та позасудових документів регулюється Конвенцією про вручення судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 1965 року, яка застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Згідно зі статтею 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Відповідно до статті 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави. Частина прохання, яка відповідає формуляру, доданому до цієї Конвенції, що містить короткий виклад суті документу, що підлягає врученню, вручається разом з документом.

В свою чергу статтею 10 Конвенції передбачено, якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

Як вбачається з інформації розміщеної на офіційному сайті Конвенції у мережі Інтернет нотою, датованою 5 січня 1984 року, уряд Кіпру заявив, що не заперечує проти способів передачі документів, передбачених статтею 10 Конвенції.

Отже, беручи до уваги вимоги статті 10 Конвенції Київський апеляційний господарський суд не був обмежений у виборі способу передачі судових документів, що підлягають врученню за кордоном з переліку способів, визначених Конвенцією.

До того ж, відповідно до статті 15 Конвенції, якою визначено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту, згадана норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі. Як вбачається з матеріалів справи усі відповідачі у справі є резидентами України, на яких не поширюються положення ст. 15 Конвенції, в той час як єдиним іноземним учасником у даній справі є саме позивач, якому достеменно відомо про розгляд даної справи.

Всі інші доводи Компанії Квікком Лімітед (Quickom Limited), викладені в касаційній скарзі, не спростовують зроблених судом апеляційної інстанції висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Компанії Квікком Лімітед (Quickom Limited) залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 у справі № 910/9016/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Т.Л. БАРИЦЬКА В.І. КАРТЕРЕ