Ухвала суду № 68007377, 28.07.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

28.07.2017 Справа №607/12490/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді В.М.Братасюка

за участі секретаря судового засідання О.І. Чичкевич

представників позивача та третьої особи ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву про відвід головуючого судді , -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду перебуває на розгляді цивільна справа за позовом АТ «Державний ощадний банк України» в особі Тернопільського регіонального управління до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту №3 від 08.02.2007 року в сумі 26969, 00 доларів США та пені в розмірі 75946, 61 гривень.

До участі у справі в процесуальному статусі третьої особи. залучено ПП «Ролікс Транс», як майнового поручителя позичальника.

Представником позивача одночасно з позовом, подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на все рухоме а нерухоме майно, належне відповідачу в межах суми позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.11.2016 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено за недоведеністю вартості майна, щодо якого заявлено про арешт, наявності у відповідача самого майна, та доведення позивачем ризиків існування труднощів невиконання рішення в разі невжиття судом заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційного суду Тернопільської області із скаргою, якою просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 07.02.2017 року апеляційний суд Тернопільської області частково задовольнив заяву апелянта, ухвалу суду першої інстанції від 07.11.2016 року скасував і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції доводи заявника не дослідив належним чином, у звязку з чим суд першої інстанції не звернув уваги, що ціна позову становить 26969, 00 доларів США та пені в розмірі 75946, 61 гривень, і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про забезпечення позову.

Окрім цього апеляційний суд відзначив, що заявник не повинен зазначати про наявність чи відсутність майна у відповідача, з метою вирішення питання забезпечення позову.

В судовому засіданні 10.03.2017 року, в ході нового розгляду заяви про забезпечення позову, судом повторно відмовлено в задоволенні заяви Банку за відсутності обгрунтованих для суду підстав вважати, що рішення суду потенційно не буде виконане чи існуватимуть труднощі у виконанні рішення суду про стягнення коштів, і за недоведеністю обставин, що відповідач може та має намір відчужити яке небудь майно, навіть припустивши існування майна у відповідача.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 10.03.2017 року, позивач звернувся до апеляційного суду Тернопільської області із скаргою, якою просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 18 квітня 2017 року апеляційний суд Тернопільської області частково задовольнив заяву апелянта, ухвалу суду першої інстанції від 10.03.2017 року скасував і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції доводи заявника не дослідив належним чином, у звязку з чим суд першої інстанції не звернув уваги, що позивач дотримався форми заяви про забезпечення позову, ціна позову становить 26969, 00 доларів США та пені в розмірі 75946, 61 гривень, претензію позивача відповідач залишив без відповіді, а тому є усі підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про забезпечення позову.

Надалі ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18травня 2017 року втретє відмовлено в заяві позивача про забезпечення позову.

Ухвалу суду першої інстанції від 18 травня 2017 року вчергове мотивовано тією обставиною, що накладання судом арешту на майно особи, безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод -

Суд наголошував, що диспозиція ст. 151 153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладання арешту на майно особи, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача, як особи, котрій, за її твердженням, відповідачем заборговано певну суму коштів і яка вимагає арешту майна відповідача, ще до ухвалення судом остаточного рішення у справі, та відповідача, котрий, зі слів знову ж таки позивача, заперечує вимогу позивача, з метою недопущення необґрунтованого втручання в право власності.

Представник позивача в заяві про забезпечення позову зазначає, що відповідач порушив умови кредитного договору, допустив значний розмір заборгованості, має реальну можливість відчужити майно, тобто існує потреба забезпечення позову, що унеможливить виконання рішення суду з потенційного задоволення позовних вимог.

Суд відзначав, що гідно ст. 57 ЦПК України, пояснення сторін не є належними та допустимими доказами у справі. При цьому стороною позивача належними та допустимими доказами не доведено наявності наміру відповідача будь яким чином відчужити належне йому майно, з метою уникнення виконання рішення суду.

Заперечення позовних вимог є правом особи, і саме по собі заперечення позову не свідчить про намір особи ухилятися від виконання судового рішення очевидно мають існувати вагомі докази на підтвердження наміру особи ігнорувати та не виконувати остаточне рішення суду.

А тому, навіть якщо між сторонами і існує спір з приводу чи повинен відповідач виконувати договірні зобовязання, рішення суду, постановлене у формі ухвали, про накладання арешту на майно, тобто втручання в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі - не може ґрунтуватися виключно на припущеннях позивача, про те, що відповідач може та має намір відчужити належне їм майно з метою ухиляння від виконання судового рішення.

Окремо суд звернув увагу, що принцип верховенства права дає можливість суддям судів загальної юрисдикції, приймати рішення з урахуванням загальних принципів права: належної правової процедури, заборони дискримінації, добросовісного ставлення до виконання функцій, розумності, справедливості і т. д., особливо коли йдеться про наявність оціночних понять у нормативно-правовому акті, який підлягає застосуванню.

Правова позиція ЄСПЛ щодо стандарту доказування відображена, зокрема, у п. 43 Рішення від 14 лютого 2008 р. у справі Кобець проти України. Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Оскільки позивачем ставилося питання про втручання судовим рішенням в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі, для суду є несправедливим та нерозумним «формальний» підхід для вирішення питання забезпечення позову шляхом задоволення виключно шляхом дослідження чи дотримано позивачем форми заяви про забезпечення позову, без зясування дійсних відносин сторін спору (наявності наміру відповідача будь яким чином відчужити належне йому майно, з метою уникнення виконання рішення суду), чого з лише одних пояснень представника Банку та залишення без відповіді претензії банку про сплату боргу (на чому наголошує апеляційний суд), явно бракує для сприйняття судом «поза розумним сумнівом» ризиків утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Проте вчергове, ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2017 року, на підставі п.3.ч.1ст. 312 ЦПК України, ухвалу суду першої інстанції скасовано з направленням вирішення питання забезпечення позову на новий судовий розгляд . При цьому ухвалу апеляційного суду мотивовано тією обставиною, що судом першої інстанції при вирішенні питання забезпечення позову хибно розтлумачено концепцію «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ч.1 ст. 18 ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.

Статтею 20 ЦПК України, передбачено підстави для відводу судді, серед яких зокрема, є те, що суддя не може брати участі у справі та підлягає відводу якщо є обставини, що викликають сумнів в його обєктивності та неупередженості.

Згідно ч.1 ст. 208 ЦПК України, судове рішення викладається, в тому числі, у формі ухвали. За правилами п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаруг на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його проведення.

ЄСПЛ у справі «Смірнова проти України» зазначив, що повторні

направлення протягом одного такого провадження розкривають серйозні недоліки судової системи.

Разом з тим неодноразово повертаючи питання забезпечення позову на новий судовий розгляд, апеляційний суд Тернопільської області у зв'язку з процесуальними помилками, яких припустився нижчестоящий суд, водночас власними висновками опосередковано впливає на розуміння головуючого суді суду першої інстанції щодо концепції «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виправданості втручання в право власності особи на стадії до наявності рішення по суті справи, котре набрало законної сили.

І такі висновки апеляційного суду за своєю суттю не є констатацією порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, та водночас суперечать внутрішньому переконанню головуючого судді першої інстанції щодо виправданості втручання в право особи, передбачене ст. 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою усунення будь яких сумнівів в обєктивності та неупередженості головуючого судді,

Керуючись ст.ст. 20, 23, 24 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Прийняти самовідвід головуючого судді Братасюка В.М. у цивільній справіза позовом АТ «Державний ощадний банк України» в особі Тернопільського регіонального управління до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту №3 від 08.02.2007 року в сумі 26969, 00 доларів США та пені в розмірі 75946, 61 гривень.

Справу передати в канцелярію суду для повторного визначення головуючого судді автоматизованою системою документообігу суду .

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяОСОБА_4