Рішення № 68006500, 06.07.2017, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4985/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2017 року Залізничний районний суд міста Львова

в складі :

головуючого - судді Ліуша А.І.

при секретарі Трипалюк А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати коштів при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, покликаючись на те, що Франківським районним судом м. Львова 10 серпня 2012 року був виданий судовий наказ на заборгованість по заробітній платі в сумі 64906,12 грн. Остаточний розрахунок з ним проведено 01 травня 2014 року, а тому відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 червня 2012 року по 01 травня 2014 року. Середньоденна заробітна плата становила 127,63 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить 59730,84 грн. Просить стягнути з відповідача 59730,84 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, давши аналогічні пояснення, викладені у позовній заяві, просять позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні позов заперечили, зазначили, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позивач припинив трудові відносини із відповідачем у 2012 році, а звернувся до суду лише 18 липня 2014 року. Крім того, судовий наказ Франківського районного суду м. Львова 10 серпня 2012 року виконано відповідачем у повному обсязі, а тому усі виплати та розрахунки з такого моменту із позивачем проведені. Крім того, позивач надав розрахунок середнього заробітку, але нічим не підтвердив вказаних у ньому сум, оскільки ОСОБА_1 не є бухгалтером, його розрахунки не можуть братись до уваги. Просять закрити провадження у справі у зв'язку із пропущенням строку позовної давності та безпідставністю позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 20 червня 2012 року звільнений з роботи за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю. /а.с. 7/

У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно судового наказу Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2012 року з відповідача ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» ДК «Укроборонпром» стягнуто на користь ОСОБА_1 64906,12 грн. /а.с. 12/

Відповідно до ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 середньоденний заробіток позивача складає 127,63 грн. (заробітня плата за квітень 2012 року та за травень 2012 року - 4339,47 грн., а кількість робочих днів за цей період становила 34 дні). Оскільки кількість робочих днів за період з 21 червня 2012 року по 04 лютого 2014 року становила 411 днів, то сума середнього заробітку за час затримки становить 52455,93 грн.

Однак, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку з 05 лютого 2014 року по 01 травня 2014 року слід відмовити, оскільки згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 лютого 2014 року ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» перерахувало суму коштів за виконавчим документом ОСОБА_1 за виконавчим документом, чим фактично виконано у повному обсязі рішення 04 лютого 2014 року, та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо вини відповідача, яка є обов'язковою умовою згідно ст. 117 КЗпП України, в тому, що дана сума коштів була отримана позивачем лише 01 травня 2014 року. /а.с. 15/

Отже, оскільки відповідачем ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» не було виплачено позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відповідача слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 52455,93 грн. за період з 21 червня 2012 року по 04 лютого 2014 року.

Також, суд вважає безпідставними покликання представників відповідача на те, що ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» здійснило всі розрахунки із позивачем ОСОБА_1 згідно судовго наказу Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2012 року щодо заробітної плати позивача, оскільки згідно позиції Верховного суду України, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, а тому виплата середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є безпосередньо пов'язаною із виплатою усіх належних працівникові сум, а відтак фактично і є складовою належних звільненому працівникові сум, у випадку затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як вбачається із матеріалів справи, остаточний розрахунок ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» з позивачем ОСОБА_1 щодо виплати заробітної плати проведено лище 01 травня 2014 року, а позивач звернувся до суду 18 липня 2014 року, тобто у межах трьохмісячного строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Проте, суд також враховує позицію Верховного суду України, висловлену у Постанові Верховного суду України № 6-1395цс16 від 26 жовтня 2016 року, згідно якої в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком, а тому позивач ОСОБА_1 міг звернутись до суду у будь-який строк.

Окрім того, суд не бере до уваги покликання представників відповідача на те, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неналежним, оскільки представники відповідача не надали жодних належних та допустимих доказів щодо його неналежності, не спростували такий розрахунок, не обґрунтували у чому полягає його неналежність чи невірність, а лише обмежились формальною незгодою із таким.

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об'єктивності.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позову знайшли своє часткове ствердження в судовому засіданні, а тому підлягають до часткового задоволення.

Судові витрати у справі підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 169, 208, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В :

позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» на користь ОСОБА_1 52455 /п'ятдесять дві тисячі чотириста п'ятдесять п'ять/ гривень 93 копійки середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати.

Стягнути з Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» у дохід держави 243 /двісті сорок три/ гривні 60 копійок судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: /підпис/ А.І.Ліуш

Копія вірна.

Суддя А.І.Ліуш