Постанова № 68002987, 25.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 р. Справа № 638/5349/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представника позивача Черепанського М.Г.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017р. по справі № 638/5349/17

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

до Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3

про примусове видворення з України,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - позивач, ГУ ДМС України в Харківській області), звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якому просив винести постанову про примусове видворення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; звернути постанову до негайного виконання.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017 року адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області задоволено.

Примусово видворено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі території України.

Клопотання представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - задоволено.

Затримано громадянина громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на шість місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Постанову звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_2 повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача - Черепанський М.Г. вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим просить вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 04.04.2017 р. працівниками УСБ України в Харківській області спільно з працівниками ГУДМС України в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення іноземців та ОБГ, які нелегально перебувають на території України, за адресою: АДРЕСА_1, був виявлений громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

З пояснень іноземця встановлено, що він приїхав на територію України у січні 2017 р. поза пунктами пропуску через Державний кордон з метою працевлаштування в Україні.

04.04.2017 р. за порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, накладений штраф у розмірі 510,00 грн. не сплачений.

Також, відносно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення серії МХК № 117129 від 04.04.2017 року, з якого вбачається, що 04.04.2017 р. на території Новобаварського району м. Харкова було встановлено, що громадянин НР Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає без документів на право проживання в Україні, чим порушив ст.ст. 1, 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Рішенням заступника начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та ОБГ ГУ ДМС України в Харківській області від 04.04.2017 р. вирішено примусово повернути до країни походження громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 (ОСОБА_3), ІНФОРМАЦІЯ_1; заборонено в'їзд в Україну на 3 роки; зобов'язано його покинути територію України у термін до 05.04.2017 р.

Відповідно до вказаного рішення, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув на територію України в січні 2017 р. поза пунктами пропуску через державний кордон з метою працевлаштування в Україні.

У відповідача близьких родичів серед громадян України, постійного джерела доходів, гарантій приймаючої сторони в Україні немає, тобто підстави для подальшого перебування на території України відсутні.

До кримінальної відповідальності відповідач не притягувався, в розшуку не перебуває. За базами безпідставно виданих паспортів громадянин України та посвідок на постійне проживання в Україні не значиться.

До ГУ ДМС України в Харківській області з метою одержання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не звертався.

В свою чергу, у зазначений в рішенні термін громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, територію України не залишив, а тому, на думку позивача, правопорушник підлягає примусовому видворенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач має можливість ухилятися від виїзду з території України, що свідчить про необхідність його примусового видворення за межі території України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст.ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Частиною 3 ст. 9 Закону № 3773 визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до п.п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 3773 віза - це дозвіл, наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі, необхідний для в'їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону № 3773 в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Статтею 23 Закону № 3773 визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з ст.1 Закону № 3773 нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Стаття 26 Закону № 3773 встановлює порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з ч.1 цієї статті іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Частиною 2 та 3 цієї статті визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Згідно з ч.5 вказаної статті іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною 1 ст. 30 Закону № 3773 передбачено обставини примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, а саме центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Враховуючи вищенаведені правові положення статей 26 і 30 Закону №3773, примусовому видворенню передують дві обставини, а саме прийняття рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття такого рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач має можливість ухилятися від виїзду з території України, що свідчить про необхідність його примусового видворення за межі території України.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції не було враховано, що рішення про примусове повернення щодо відповідача прийняте 04.04.2017 р., а термін його виконання обмежувався до 05.04.2017 р., що є недостатнім для виконання зазначеного рішення та значно ускладнює саму можливість такого виконання.

При цьому, в цей же день 04.04.2017р. працівники міграційної служби затримали відповідача, що фізично унеможливило виконання рішення, як і здійснення сплати штрафу останнім.

В судовому засіданні представник позивача не заперечував вказаних обставин.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач не бажає повертатися до країни свого походження.

Слід звернути увагу на те, що відповідач не володіє українською мовою та перебував в умовах ізоляції без можливості отримання належної правової допомоги. Так, в матеріалах справи немає даних про те, що відповідач отримав належне роз'яснення правових наслідків невиконання рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства і мав можливість отримати правову допомогу та оскаржити дане рішення до суду.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав, визначених ст.30 Закону № 3773, про примусове видворення відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено те, що відповідач з поважних причин не виконав в установлений строк рішення позивача про примусове повернення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, приймаючи рішення про примусове повернення в країну походження, не надав відповідачу реальної можливості самостійно покинути і виїхати в країну свого походження, і не надав йому реального і достатнього строку для виконання рішення позивача про примусове повернення.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищенаведені норми закону, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено їх обґрунтованість, суду не представлені належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-7, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017р. по справі № 638/5349/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст постанови виготовлений 31.07.2017 р.