Ухвала суду № 68002422, 31.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

31 липня 2017 року м. Київ № 826/8361/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., ознайомившись із матеріалами справи

за позовом ОСОБА_1доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.А.про зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.А. про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.07.2017 р. позовну заяву позивача залишено без руху та надано п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивачу необхідно було усунути недоліки шляхом уточнення позовних вимог в частині суми, яку він просить суд включити до реєстру кредиторів в ПАТ КБ «Надра» та сплатити судовий збір за звернення до суду.

Згідно відмітки служби діловодства, 25.07.2017 р. до суду надійшло доповнення до скарги, в якому позивач просить звільнити його від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» та у зв'язку із скрутним фінансовим становищем.

Окрім того, позивач пропонує суду стягнути судовий збір із Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно із ст.ст. 82, 88 ЦПК України, посилаючись на рішення Шевченківського районного суду м.Києва по справі № 761/4442/17 від 18.02.2017 р.

Ознайомившись із доводами позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В позовній заяві позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору як споживач на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, виходячи із змісту позовних вимог, суд зазначає, що позивач помилково вважає ці вимоги як такі, що підпадають під ознаки, визначені Законом України «Про захист прав споживачів».

Положеннями ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, зокрема, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

При цьому, положенням частини третьої статті 22 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. N 15-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 67 Основного Закону України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року N 2664-III (далі - Закон про фінансові послуги).

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За частиною першою статті 11 вказаного Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-III (далі - Закон про банки) - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

У частині третій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями статті 1056 1 Кодексу, частини четвертої статті 55 Закону про банки, частини другої статті 6 Закону про фінансові послуги, згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Враховуючи, що зі змісту позовних матеріалів не вбачається відносин споживчого кредиту, відповідно підстави для несплати позивачем судового збору відсутні.

Окрім того, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено наведених вище підстав для звільнення від сплати судового збору.

При цьому, суд роз'яснює позивачу про неможливість стягнення судового збору на підставі ст.ст. 82, 88 ЦПК України, оскільки адміністративний суд в своїй діяльності керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, безумовною підставою для стягнення судового збору із відповідача на користь позивача є наявність доказів сплати останнього, тобто наведеними положеннями не передбачено стягнення судового збору з відповідача під час прийняття рішення по справі без наявності доказів його сплати під час звернення до суду із адміністративним позовом.

Суд також зауважує, що в матеріалах справи відсутнє рішення Шевченківського районного суду м.Києва по справі № 761/4442/17 від 18.02.2017 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Отже, підставою для звільнення від сплати судового збору є скрутне матеріальне становище заявника, яке повинно бути підтверджене документально.

Беручи до уваги те, що жодних доказів того, що позивач перебуває в скрутному матеріальному становищі матеріали справи не містять, відповідно підстави для звільнення його від сплати судового збору у суду відсутні.

Виходячи із наведеного вище, а також враховуючи, що позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви шляхом уточнення позовних вимог, а також беручи до уваги відсутність законодавчих підстав для звільнення його від сплати судового збору, суд приходить до висновку, що станом на 31.07.2017 р. позивачем не усунуто недоліки позовної заяви.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід повернути позивачеві в зв'язку з неусуненням недоліків позовної заяви, яку залишено без руху.

Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 повернути.

2. Ухвалу про повернення позовної заяви, разом із позовними матеріалами, повернути позивачу супровідним листом шляхом їх направлення рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про їх одержання.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує ухвалу, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.І. Добрянська