Постанова № 68001041, 25.05.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 р. Справа № 804/7556/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Агро-Ширак" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства "Агро-Ширак" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000311400 від 26.10.2016 року, відповідно до якого ПП «Агро-Ширак» було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1351518,00 грн., з яких за основним платежем - 901012,00 грн. та за штрафними санкціями - 450506,00 грн., що прийняте Західно-Донбаською ОДПІ ГУ ДВС у Дніпропетровській області на підставі акту №88/04-10-14-00/35798278 від 07.10.2016 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000301400 від 26.10.2016 року, відповідно до якого ПП «Агро-Ширак» було зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в сумі 18238,00 грн., що прийняте Західно-Донбаською ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі акту №88/04-10-14-00/35798278 від 07.10.2016 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Західно-Донбаською ОДПІ ГУ ДВС у Дніпропетровській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ПП «Арго-Ширак» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа» за період з 01.06.2016 року по 30.06.2016 року, за результатами якої складено акт №88/04-10-14-00/35798278 від 07.10.2016 року. На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року № 0000311400 та № 0000301400. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач в судовому засіданні стосовно задоволення позову заперечував, зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Західно-Донбаська ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Приватне підприємство «Агро-Ширак» зареєстровано у встановленому законом порядку 18.06.2010р. та перебуває на податковому обліку у Західно-Донбаській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Приватне підприємство «Агро-Ширак» є платником фіксованого сільськогосподарського податку та зареєстровано у реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Як вбачається з Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; неспеціалізована оптова торгівля.

Посадовими особами Західно-Донбаської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі наказу № 433 від 26.09.2016 року, направлення від 26.09.2016 року №227, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.п. 78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України, проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «Агро-Ширак» (код ЄДРПОУ 35798278) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа» за період з 01.06.2016 року по 30.06.2016 року, за результатами якої складено акт №88/04-10-14-00/35798278 від 07.10.2016 року.

Даною перевіркою встановлено порушення:

- п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, п.п 1 п.4 розділу V Наказу від 28.01.2016 року № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, а саме: за період червень 2016 року по господарським операціям з ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа» на загальну суму 919250,00 грн.

На підставі акта перевірки №88/04-10-14-00/35798278 від 07.10.2016 року винесено податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року:

- № 0000311400 від 26.10.2016 року, відповідно до якого ПП «Агро-Ширак» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1351518,00 грн., з яких за основним платежем - 901012,00 грн. та за штрафними санкціями - 450506,00 грн.;

- № 0000301400 від 26.10.2016 року, відповідно до якого ПП «Агро-Ширак» зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в сумі 18238,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, який перевірявся податковим органом, позивачем укладено договір поставки № 0806-1 від 08.06.2016 року, відповідно до якого ТОВ «Трейдмікс» (Продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ПП «Агро-Ширак» (Покупець), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити амофоску (надалі іменується «Товар»).

На виконання вказаного договору оформлено податкові накладні: від 09.06.2016 року № 61, від 10.06.2016 року № 71, від 14.06.2016 року № 72, від 20.06.2016 року № 90, від 29.06.2016 року та видаткові накладні: від 09.06.2016 року, від 10.06.2016 року № 71, від 14.06.2016 року № 72, від 20.06.2016 року № 90, від 29.06.2016 року № 128.

На підтвердження поставки товару позивачем надано товарно-транспортні накладні: від 09.06.2016 року №№0906-1, 0906-2,0906-3,0906-4; від 10.06.2016 року №№1006-1,1006-2, 1006-3, 1006-4; від 14.06.2016 року № 1406-1; від 20.06.2016 року № 2006-1, 2006-2; від 29.06.2016 року № 2906-1,2906-2,2906-3.

Також, ПП «Агро-Ширак» надало до суду сертифікат якості товару №251 від 12.02.2016 року, що складено до контракту №319-14-2016 від 28.01.2016 року, відповідно до якого продавець (Єкспортер) ОАО «Гомельский химический завод», Республіка Білорусь, вантажоотримувач товару ТОВ «Укргроком», Україна.

28 червня 2016 року ПП «Агро-Ширак» (покупець) уклало догорів поставки №2806-1 ТОВ «Каліпсо Медіа», за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити амофоску (далі - Товар).

На виконання умов вказаного договору оформлено податкові накладні: від 2906.2016 року № 56, від 30.06.2016 року № 55 та видаткові накладні: від 29.06.2016 року № 56, від 30.06.2016 року № 55.

На підтвердження поставки товару за договором №2806-1 від 28.06.16 року позивачем надано товарно-транспортні накладні: від 29.06.2016 року № № 1, 2, 3, 4 та від 30.06.2016 року № 1, 2, 3, 4.

Поставка товару, також супроводжувалась сертифікатом якості № 251 від 12.02.2016 року, що складено до контракту №319-14-2016 від 28.01.2016 року.

Податковий орган, в акті перевірки дійшов висновку про безтоварність вказаних вище господарських операцій, які були оформлені лише документально, без реального постачання товару, на обґрунтування своєї позиції посилається на те, що:

- походження товару не підтверджується фактом (джерелом) його законного введення в обіг та неможливо встановити виробника реалізованої продукції (амофоски);

- неможливо встановити рух товару від контрагентів позивача ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа» з одного боку та ТОВ «Укргроком», яке зазначено у наданому до перевірки сертифікаті якості № 251 на «амофоску», як отримувач зазначеного сертифікату від виробника, з іншого боку;

- вантажоортимувач ТОВ «Укргроком» зазначений в сертифікаті якості №251, відсутній серед контрагентів ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа»;

- у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних відсутні печатки перевізників;

- податковим органом встановлено відсутність сплати за товар за договорами поставки від 28.06.2016 р. №2806-1 та від 08.06.16 р. № 0806-1, отже не підтверджено рух коштів;

- крім того, податковим органом використано податкову інформацію відносно ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа», з якої встановлено відсутність у вказаних контрагентів технологічних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Суд критично ставиться до вказаних вище тверджень контролюючого органу, як на підставу нереальності господарських операцій за спірними договорами постави, з огляду на таке.

Щодо руху грошових коштів, то відповідно до п.2.4 договору поставки від 28.06.2016р. №2806-1 та від 08.06.16 р. № 0806-1, покупець оплачує вартість товару після поставки продукції, але не пізніше 31 грудня 2016 року, отже строк розрахунків позивача з контрагентами ТОВ «Трейдмікс» та ТОВ «Каліпсо Медіа» не закінчився, в зв'язку з чим відповідач не може посилатися на цю обставину, як на підтвердження не реальності господарських операції за вказаними договорами поставки.

Стосовно, встановленого в акті перевірки факту, що контрагентами позивача не подавався баланс за 2015 рік, що свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності, через відсутність у вказаних контрагентів технологічних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, то таке твердження не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки податковий орган здійснив аналіз відомостей за 2015 рік, в той час, як перевірці підлягав період червень 2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV(далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток (договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні). Придбані позивачем товари використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Також, суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).

Товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому висновки є безпідставними та зробленими при довільному трактуванні як норм чинного законодавства, так і фактичних обставин.

Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі ВАС України від 16 квітня 2013 року № К/800/9087/13 та в ухвалі ВАСУ від 19 лютого 2013 року №К/9991/64514/11.

Отже, посилання Західно-Донбаської ОДПІ на те, що у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних відсутні печатки перевізників, не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0000301402 від 17.02.2017 року.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 5555,25 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова