Рішення № 67999276, 25.07.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4055/17

Головуючий у першій інстанції Максимович Г. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним договору, третя особа - ОСОБА_4,

встановила:

02.12.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), який уточнив, і який мотивував тим, що 06.05.2008 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту №ODTIGA0000000007, згідно якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 06.05.2008р. по 06.05.2028р. включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 64310 доларів США, із яких: 50000 доларів США - на споживчі цілі, 1 500,0 доларів США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 360 доларів США - на страхування майна, 250,0 доларів США - на особисте страхування, 12200 доларів США - на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (далі - Споживчий кредитний договір).

Однак, відповідач в порушення ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав йому повної інформації відносно договору, внаслідок чого умови кредитування, які вказані в договорі, не відповідають дійсній вартості кредиту та розрахунку у додатку №2 до Споживчого кредитного договору, у зв'язку з чим останній є таким, що не відповідає чинному законодавству України, оскільки є несправедливим.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним з моменту підписання договір про надання Споживчого кредитного договору №ODTIGA0000000007 від 06.05.2008р., укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 16 519,21грн.

Позивач та його представник в судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник позивача надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.03.2016р. заперечував проти позову, посилаючись на його необґрунтованість.

Третя особа ОСОБА_4 на судове засідання не прибула, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22.02.2017 позов ОСОБА_3 було задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.02.2017 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Так, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні Споживчого кредитного договору, відповідачем - ПАТ КБ «ПриватБанк» були порушені права позивача ОСОБА_3, а тому у відповідності до ст. 203 ЦК України вказаний договір має бути визнаний недійсним.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна з огляду на наступні обставини.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бузи досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення Споживчого кредитного договору) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема; мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Як вбачається з матеріалів справи, перед укладенням сторонами Споживчого кредитного договору банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену ч. ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; сторони узгодили всі його істотні умови, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; позичальник особистим підписом засвідчив отримання вищевказаної інформації та те, що він погодився з умовами договору.

Так, позивач ОСОБА_3 ознайомився і погодився з усіма умовами кредитування, про що свідчить підписання ним кожного аркуша Споживчого кредитного договору (т.1, а.с.49-59) та Анкети-Заяви позичальника від 21.04.2008 року, що передувала підписанню кредитного договору, у якій зазначено: «Я ознайомився і згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт про надану мені повну інформацію про умови кредитування в ПриватБанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які Позичальник має право, та відомості про те, від кого Позичальник може одержати докладнішу інформацію; переваги та наслідки пропонованих схем кредитування» (т.2, а.с. 176-177).

Таким чином, перед укладенням Споживчого кредитного договору Банком виконано всі вимоги встановлені Законом України «Про захист прав споживачів» та положеннями ПРАВИЛ надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168.

Будь-яку іншу інформацію щодо форм кредитування та відмінностей між ними позичальник мав можливість отримати до підписання Споживчого кредитного договору або відмовитися від його підписання у разі ненадання йому такої інформації.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення Споживчого кредитного договору позивач ОСОБА_3 не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_3 знав про умови кредитування та визнав свої зобов'язання за Споживчим кредитним договором.

З цих підстав, посилання позивача на те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування, не відповідає дійсності і спростовуються наявними у справі доказами.

У разі незгоди з умовами Споживчого кредитного договору позичальник мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте таким правом він не скористався, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору.

Більше того, протягом тривалого часу (майже 8 років) позивач ОСОБА_3 виконував свої обов'язки за договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

При цьому, ним погашено кредитну заборгованість у сумі 71 344 долара США, станом на 03.08.2015 року.

Тобто, у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків по Споживчому кредитному договору, позичальник сплачував платежі не в повному обсязі та не в строки передбачені графіком погашення. З цих підстав, сплачені платежі зараховувалися Банком на погашення заборгованості відповідно до умов кредитної угоди (п. 2.1.4.; 2.3.8. договору).

При цьому встановлений щомісячний платіж відповідає умовам Споживчого кредитного договору, і жодних незаконних дій зі сторони Банку не встановлено.

Також Споживчим кредитним договором не встановлено будь-яких платежів, які споживач мав сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що позичальник з моменту укладання виконував умови Споживчого кредитного договору та сплачував щомісячні платежі, чим визнав укладений вищенаведений кредитний договір, тобто погодився зі всіма його умовами.

Крім того, сторони погодили, що невід'ємними частинами Споживчого кредитного договору є додатки 1 та 2 до нього.

У додатку № 1 зазначена сума кредиту, а також визначені відсотки страхування майна, особисті страхування, витрати продавця та покупця за оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса, держмито, відрахування в Пенсійний фонд, витрати покупця за оформлення договору іпотеки у нотаріуса, держмито, а також зазначено, що кредит погашається щомісячно рівними платежами в сумі 858,54 доларів США., а також визначена реальна процентна ставка 1,25 % на місяць.

Додатком 2 (графік погашення кредиту за договором) визначені строки сплати кредиту. У цьому ж графіку зазначена сума винагороди за резервування, проценти, кредит, щомісячний платіж та розрахунок залишку кредиту. Зазначені вище документи підписані сторонами договору. Сторони домовилися про такі умови (строки, кількість платежів, суму платежів) у додатках до Споживчого кредитного договору, зауважень від позивача не надходило, додатки підписані обома сторонами та прийняті до виконання.

Крім того, слід зазначити, що ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно- правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Зазначені вище висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15, які у відповідності до ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, шо підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Слід також зазначити, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є беззаперечним доказом і оцінюється судом за правилами, установленими ст. 212 ЦПК України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1,2 ст. 58 ЦПК України).

Так, покладаючи в основу рішення висновок судово-економічної експертизи № 104 від 09.11.2016 року (т.2, а.с.131-139), який оснований на припущеннях, суд зазначених положень закону та обставин справи не врахував, під час перевірки й оцінки експертного висновку не з'ясував його відповідність іншим доказам, які маються в матеріалах справи, а тому дійшов передчасного висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що оскільки на даний час позивач ОСОБА_3 належним чином свої зобов'язання за Споживчим кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим має заборгованість перед банком, то мотивом звернення позивачем до суду є можливість уникнення відповідальності за невиконання умов договору, шляхом обрання такого способу судового захисту, як визнання Споживчого кредитного договору недійсним.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вищевикладене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував поведінку ОСОБА_3 у контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору, враховуючи ч.ч. 2,3 ст. 205, ч.2 ст. 642 ЦК України, оскільки фактичні дії позивача ОСОБА_3 вказують на наявність його волевиявлення на виконання умов Споживчого кредитного договору.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, рішення ухвалено у порушення вимог матеріального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору, третя особа - ОСОБА_4, відмовити.

Часткове задоволення апеляційної скарги полягає у тому, що колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 571,13 грн. (т.2, а.с.184), як того вимагає ст. 88 ЦПК України.

При цьому, колегія суддів враховує, що на час подання апеляційної скарги, у відповідності до Закону України «Про судовий збір», в редакції Закону України № 484-19 від 22.05.2015 року, який набрав чинності з 01.09.2015 року, позивач ОСОБА_3 як споживач, не був звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним договору, третя особа - ОСОБА_4, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у сумі 571,13 грн. (п'ятсот сімдесят одну гривню 13 копійок).

Рішенняапеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Ю.І. Кравець