Ухвала суду № 67997110, 28.07.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/13724/17 Провадження № 22-ц/772/2141/2017Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 33Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28 липня 2017 рокум. Вінниця

Суддя-доповідач апеляційного суду Вінницької області Марчук В.С., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року, -

В с т а н о в и л а :

До апеляційного суду Вінницької області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу.

Оскільки апеляційна скарга не оплачена судовим збором та не відповідає вимогам ст. 295 ЦПК України так, як вона викладена на російській мові всупереч ст.10 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» та ст. 7 ЦПК України, то ухвалою судді апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року її було залишено без руху на п'ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення вказаних недоліків : сплати 320 грн. судового збору та надання апеляційної скарги на державній мові, як того вимагають вказані правові акти.

На виконання ухвали судді апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2017 року ОСОБА_3 надав заяву, яка теж викладена на російській мові в той час, як відповідно до ч.3ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.

У зазначеній заяві заявник вказав, що вимоги судді апеляційного суду Вінницької області Марчук В.С. незаконні та необгрунтовані тому, що він відповідно до ст. 10 Конституції України та роз'яснень Конституційного Суду України у своєму Рішенні №10-рп/99 від 14.12.1999 року, ст. 10 Рамочної конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, має право звертатися в суд з позовною заявою на російській мові, яка є для нього рідною.

Таке тлумачення ст. 10 Конституції України разом з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/99 від 14.12.1999 року, суперечить дійсному змісту даної правової норми, виходячи з наступного.

Так, у ст. 10 Конституції України зазначено, що державною мовою в Україні є українська мова.

У вказаному Рішенні Конституційного Суду України №10-рп/99 від 14.12.1999 року говориться, що положення ч.1 ст. 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

Отже, зазначене Рішення Конституційного Суду України відсилає до Закону України «Про засади державної мовної політики». А ст. 7 цього Закону говорить, що зокрема, російська мова, як регіональна чи як мова меншин може бути використана при наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, що у даному випадку відсутнє.

У статті 14 Закону говориться про мову судочинства, а саме:

1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

3. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Таким чином, заявник безпідставно не виконав вимоги ухвали судді щодо звернення до суду з апеляційною скаргою, викладеною на українській мові.

Щодо судового збору, то заявник у своїй заяві на виконання ухвали судді зазначив, що він звільнений від сплати судового збору в силу п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», але це не відповідає дійсності, з огляду на наступне.

Відповідно до зазначеного п.13 ч.2 ст. 3 Закону, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

У даному ж випадку, ОСОБА_3 у своїй позовній заяві ставить питання про зобов'язання міськвиконкому Вінницької міської ради у строки, вказані у законі вернути йому житлове приміщення, яке він раніше займав, квартиру 101 по вул. Ак. Янгеля (Фрунзе) у буд.№56 м. Вінниця.

Виходячи з обгрунтування зазначеної вимоги, викладеного у цій же позовній заяві, 08 листопада 2016 року постановою старшого слідчого Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області було закрите кримінальне провадження за матеріалами кримінальної справи №06280423 внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12014020010002390, яка була порушена прокуратурою Замостянського району м. Вінниця проти ОСОБА_3 за ч.1 ст. 122 КК України ще 12 липня 2006 року. Зазначене кримінальне провадження було закрите за відсутності у діях ОСОБА_3 складу злочину.

Далі заявник вказує, що 05 листопада 2008 року за рішенням Замостянського районного суду м. Вінниця у справі №2-113/07 на підставі звинувачення ОСОБА_3 у вказаному злочині, його було примусово виселено на вулицю, а на квартиру №101 по вул. Фрунзе-56 у м. Вінниця був накладений арешт (а/с 1-2).

За таких обставин, для вирішення питання чи звільняється ОСОБА_3 від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», чи ні, йому необхідно було підтвердити викладені у позовній заяві обставини відповідними процесуальними документами слідчого та суду.

В ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху вказано, що ОСОБА_3 не надав жодного доказу, який би підтвердив підстави для звільнення його від сплати судового збору на за нормою п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», але заявник на це не відреагував і ні надав необхідні документи, ні сплатив судовий збір у сумі 320 грн, як вказано в ухвалі судді від 24 липня 2017 року ( а/с 15).

Таким чином, ОСОБА_3 протягом встановленого судом п'ятиденного строку, вказані в ухвалі апеляційного суду Вінницької області від 24.07.2017 року недоліки, не усунув, тому, в силу норми ч.2 ст.297 ЦПК України апеляційну скаргу слід визнати неподаною та повернути її апелянту.

Керуючись ст. 121, ч.5 ст.297 ЦПК України, суддя-доповідач,

.

У х в а л и л а:

Визнати неподаною та повернути апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі 20 днів з дня її проголошення до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом

суддя-доповідач: В.С. Марчук