Рішення № 67995456, 26.07.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 липня 2017 рокуСправа № 921/395/17-г/14Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - торгівельна компанія "Полімерцентр" вул. Тульчинська, 6, м. Київ 80, Київська область, 04080

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "МДС Збаразький сирзавод" вул. Грушевського, 145, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область, 47302

про cтягнення заборгованості в сумі 42 013,66 грн., з них: 33 258,14 грн. заборгованості за отриману продукцію, 1662,90 - штрафу, 4 145,87 - пені, 552,17 грн. - 3% річних, 2 394,58 грн. - інфляційні втрати.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність №43 від 13.01.2017 р.

відповідача: не з'явився.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо - торгівельна компанія "Полімерцентр" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "МДС Збаразький сирзавод" про стягнення заборгованості в сумі 42 013,66 грн.

Ухвалою від 27.06.2017р. суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви і, як наслідок, порушив провадження по справі та розгляд останньої призначив на 12.07.2017р.

В обґрунтування заявлених вимог, що підтримані у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору №01151, в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленої продукції, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з урахуванням штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, витребуваних судом документів, у тому числі відзиву на позов, не подав. Разом з тим, від останнього поступило клопотання №17 від 25.07.2017 р. про перенесення судового засідання, у зв'язку з відрядженням керівника підприємства. Однак, доказів перебування директора у відрядженні приватне підприємство не надало. І в будь - якому разі, це не могло бути перешкодою для подання заводом відзиву на позов. При цьому суд зважає, що неявка у судове засідання уповноваженої особи ПП "МДС Збаразький сирзавод" є повторною.

За таких обставин, враховуючи що участь представників у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, у клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи суд відмовляє. Як наслідок, даний спір вирішується судом за правилами, що викладені у ст.75 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі та формулярі (протоколі) судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як слідує із матеріалів справи, 15 січня 2016 року між ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Полімерцентр" (Постачальник) та ОСОБА_1 підприємством "МДС Збаразький сирзавод" (Покупець) було укладено договір №01151, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобовязується передати, а Покупець прийняти і сплатити продукцію найменування, кількість і вартість якої вказується в Специфікаціях №1,2,3 і т.д., що є невідємною частиною Договору.

Умови поставки продукції: EXW (склад Постачальника м. Київ) відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010" (п.3.1. Договору).

Згідно п.3.8 угоди, перехід ризиків і права власності на продукцію здійснюється в момент фактичної передачі Постачальником Покупцю або перевізнику продукції і товаросупроводжувальних документів на неї.

Підпунктами 4.1. та 4.4 правочину сторонами обумовлено, що ціна на продукцію вказується у Специфікації. Якщо кількість відпущеної продукції перевищує кількість оплаченої чи відвантажена неоплачена продукція, то Покупець зобовязаний сплатити вартість всієї отриманої продукції на протязі 3-ох банківських днів з дати одержання ТМЦ.

У п.7.1. правочину контрагентами погоджено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 р.

Як вказує позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань, господарським товариством у повному обсязі поставлено продукцію Покупцю на загальну суму 56 258,14 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0006837 від 23.11.2016 р. (замовлення згідно рахунку-фактури №СФ-0007295 від 03.11.2016 р.) на суму 56 258,14 грн. та довіреністю №21 від 23.11.2016 р., виданою на генерального директора ОСОБА_3 для одержання цінностей, зокрема за рахунком-фактурою № СФ-0007295.

Вищезазначений первинний документ бухгалтерського обігу підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 56 258,14 грн.

Проте, як вказано у позовній заяві, відповідачем поставлену продукцію оплачено лише частково. Всі здійснені поставки та порядок проведення розрахунків за них наведені позивачем у акті звірки розрахунків. Ні вказані відомості, ні доводи господарського товариства з даного приводу, які викладені у позовній заяві, жодними допустимими доказами приватним підприємством не спростовані. А тому, суд приймає до уваги як належні твердження Виробничо - торгівельної компанії, що станом на дату подання позовної заяви загальна сума основного боргу складає 33 258, 14 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, умовами укладеного правочину передбачено оплата всієї отриманої за накладною партії продукції здійснюється Покупцем на протязі 3-ох банківських днів з дати одержання продукції, тобто 28.11.2016 року є кінцевою датою оплати.

Разом з тим, позивачем на адресу відповідача супровідним листом було направлено Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2016 р. по 04.07.2017 р. Однак, відповідач жодної відповіді позивачу не надав та Акту не підписав.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 33 258,14 грн., яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 29.11.2016 р. по 20.06.2017 р. нараховані 3 % річних в сумі 552,17 грн., інфляційні втрати в сумі 2 394,58 грн.

Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму ВГСУ № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, пунктом 5.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату отриманої продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення, від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 29.11.2016 р. по 29.05.2017 р. нарахована пеня в сумі 4 145,87 грн.

Судом самостійно здійснено перерахунок даних нарахувань за поставкою з урахуванням часткового погашення боргу.

При цьому суд констатує, що позовні вимоги в цій частині заявлені в межах сум, які можуть бути нараховані ПП "МДС Збаразький сирзавод" за зазначеними вище законодавчими приписами у період існування заборгованості.

Як наслідок, зважаючи на те, що ціну позову в частині пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних може визначати виключно позивач, судом задовольняються вимоги про стягнення з відповідача 2 394,58 грн. інфляційних втрат, 552,17 грн. - 3% річних та пені в сумі 4 145,87 грн. як таких, що підтверджені матеріалами справи та законодавчими актами, які регламентують спірні правовідносини.

У п.5.1. Договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати, погоджених сторонами в договорі і додатках до нього, понад 10 днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Так, позивачем відповідно до вищевказаного пункту нарахований штраф у розмірі 1 662, 90 грн.

Судом враховано, що пеня та штраф є окремими видами відповідальності і їх одночасне стягнення не суперечить нормам ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин заборон передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо обумовлена ст. 231 ГК України. А тому, і позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають до задоволення в повному обсязі.

У відповідності до ст.ст. 44,49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "МДС Збаразький сирзавод" (вул. Грушевського, 145, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область, 47302, ід. код 21166874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - торгівельна компанія "Полімерцентр" вул. Тульчинська, 6, м. Київ 80, Київська область, 04080, ід. код 21640229) 33 258 (тридцять три тисячі двісті пятдесят вісім) грн. 14 коп. заборгованості за отриману продукцію; 1 662 (одну тисячу шістсот шістдесят дві) грн. 90 коп. штрафу; 4 145 (чотири тисячі сто сорок пять) грн. 87 коп. пені; 552 (пятсот пятдесят дві) грн. 17 коп. 3% річних, 2 394 (дві тисячі триста девяносто чотири) грн. 58 коп. інфляційних втрат та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. в рахунок повернення судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 27.07.2017 р.

СуддяО.В. Руденко