Рішення № 67995392, 12.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2017Справа №910/7286/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта»

про стягнення 7553,46 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Дейнека О.В. - за довіреністю № 1-2017 від 14.12.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення 5074,94 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 2478,52 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу, застрахованого страхувальником гр. ОСОБА_2 за укладеним з позивачем як страховиком Договором № 06-07.001382 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку засобів від 04.06.2014 року, майну страхувальника завдано матеріальної шкоди страхувальником відповідача, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 14311,60 грн. несплаченої останнім суми страхового відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/7286/17 та призначено її розгляд на 14.06.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року розгляд справи відкладався на 12.07.2017 року.

В судові засідання 14.06.2017 року та 12.07.2017 року з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103042390031, № 0103042391836.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 14.06.2017 року суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

07.06.2017 року через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшли документи по справі, зокрема, інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу АІ № 4223068.

13.06.2017 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання № 531 від 12.06.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи судом долучені до матеріалів справи.

Також 12.07.2017 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив № 1396 від 11.07.2017 року на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів підтвердження проведення ремонту автомобіля потерпілого та здійснення його оплати сервісному СТО, яке має статус платника ПДВ, а також неправомірність нарахування позивачем пені на підставі п.36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки для позадоговірних зобов'язань у сфері страхування чинне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні. Окрім того, відзив відповідача містить клопотання про розгляд справи в судовому засіданні 12.07.2017 року без участі представника ТДВ «СТ «Домінанта». Відзив разом з доданими до нього документами судом долучений до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 12.07.2017 року суду не надано.

У відповідності до п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд доходить висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та здійснити розгляд справи без участі представника ТОВ «СТ «Домінанта» за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 12.07.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 12.07.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Як визначено статтею 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 червня 2014 року між гр. ОСОБА_2 (далі по тексту - страхувальник, вигодонабувач) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» (далі по тексту - страховик, позивач) укладено Договір № 06-07.001382 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку засобів (далі за текстом - Договір страхування), предметом якого, є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованого транспортного засобом та додаткового обладнання - страхування наземного транспортного засобу.

Відповідно преамбули Договору страхування забезпечений транспортний засіб автомобіль «BMW X1», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску.

Страхова сума становить 320 000,00 грн. (п.1.6 Договору страхування).

Відповідно до п.1.4 Договору страхування безумовна франшиза за страховим випадком дорожньо - транспортна пригода - 0,00%.

Територія дії Договору страхування - територія України (п. 1.9 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування з 00-00 год. 05.06.2014 року до 24-00 год. 04.06.2015 року (п.4.2 Договору страхування).

За умовами Договору страхування до страхових ризиків відносяться збитки внаслідок дорожньо - транспортної пригоди (ДТП) (КАСКО).

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12.05.2015 року о 12 год. 13 хв. у м. Хмельницькому сталася ДТП, в результаті якої відбулось зіткнення транспортного засобу марки «BMW X1», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить гр. ОСОБА_2, під керуванням водія гр. ОСОБА_3, та транспортного засобу «VOLKSWAGEN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника гр. ОСОБА_4, під час якого останній здійснюючи обгін не дотримався безпечного інтервалу та допустив зіткнення з вказаним автомобілем «BMW X1», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВДАІ Хмельницького МВ УМВСУ в Хмельницькій області № 63489842 (вих. № 5/5963 від 03.06.2015 року) та первісною довідкою ВДАІ м. Хмельницького від 12.05.2015 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із повідомленням про настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) від 13.05.2015 року та за результатами розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту від 13.05.2015 року, копія яких містяться в матеріалах справи, позивачем було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № ТР-23-3227 від 11.06.2015 року, копія якого надана позивачем.

Так, згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем автомобілю «BMW X1», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (відновлювального ремонту застрахованого об'єкта) склала 5074,94 грн., що відповідає сумі ремонтної калькуляції № SG-15-477 від 19.05.2015 року з ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу (автомобілю).

В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту та поданої страхувальником заяви від 13.05.2015 року була виплачена гр. ОСОБА_2 сума страхового відшкодування в розмірі 5074,94 грн. шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок страхувальника в ПАТ «КБ «Приватбанк», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 612 від 11.06.2015 року.

Відповідно до ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, і звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Договір укладений між позивачем та страхувальником за своєю правовою природою є договором страхування. Правовідносини щодо страхування регулюються нормами Цивільного кодексу України, зокрема, главою 67 ЦК України.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 12.05.2015 року за участю застрахованого позивачем автомобіля «BMW X1», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, однак постановою Хмельницького міськрайонного суду (суддя Слободян В.С.) від 21.07.2015 року винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні п. 13.3 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУаАП, визнано гр. ОСОБА_4, якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до єдиної централізованої бази даних МТСБУ цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 гр. ОСОБА_4, який на момент дорожньо-транспортної пригоди 12.05.2015 року керував автомобілем, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (далі по тексту - відповідач) відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ № 4223068 (далі по тексту - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності по майну - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Поліс станом на момент скоєння ДТП 12.05.2015 р. був чинний, що, в свою чергу, є підставою для відшкодування завданої майнової шкоди саме відповідачем.

Згідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У відповідності до вимог ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Судом встановлено за матеріалами справи та відповідачем не заперечувалось, що страховиком (позивачем) належним чином виконані умови Договору страхування, а саме грошове зобов'язання шляхом виплати страхового відшкодування в розмірі 5074,94 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику. Фактично здійснені позивачем витрати по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, належним чином підтверджуються матеріалами справи.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Перша» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Суд зазначає, що згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем автомобілю марки «BMW X1», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно не зменшувався на розмір франшизи.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору № 06-07.001382 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку засобів від 04.06.2014 року та Полісу № АІ/4223068 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та/або їх окремих положень суду не надано.

При цьому посилання відповідача на невідповідність виплаченої позивачем страхувальнику суми страхового відшкодування в розмірі 5074,94 грн., до якої, за твердженнями відповідача, включене ПДВ в сумі 845,82 грн., судом до уваги не приймаються з огляду на визначення позивачем суми завданого збитку на підставі ремонтної калькуляції № SG-15-477 від 19.05.2015 року, за змістом якої ПДВ у складі робіт та запасних частин не враховувалось, отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення суми страхового відшкодування за вказаним Договором страхування на розмір ПДВ.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, а також на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5074,94 грн. страхового відшкодування в порядку регресу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Як встановлено вище, позивач направляв відповідачу претензію № 438 від 02.11.2015 року виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 5074,94 грн., яка згідно наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2901901926683 була отримана відповідачем 06.11.2015 року.

Однак, відповідач коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого, за твердженнями позивача, з боку відповідача має місце прострочення строку виконання грошового зобов'язання.

Згідно пункту 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 вказаного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Таким чином, оскільки претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в подальшому ПАТ «СК «Перша» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 5074,94 грн., здійснивши при цьому у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 5074,94 грн. нарахування на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» пені в сумі 2478,52 грн. за період з 26.11.2015 року по 26.04.2017 року, яку позивач просив суд стягнути з відповідача у поданій позовній заяві.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Як зазначалось судом вище, згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено, що у даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Аналогічний правовий висновок щодо можливості виникнення грошового зобов'язання із факту завдання майнової шкоди іншій особі викладений у постанові Верховного Суду України у справі №3-295гс16 від 01.06.2016 р.

Окрім того, згідно постанови Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012р. грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та встановлене судом зобов'язання із виплати страхового відшкодування в порядку регресу, обґрунтованим є висновок щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які відповідач належним чином не виконав.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 36.5 ст. 35 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як визначено пунктом 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (Постанови № 14), щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, обмеженого судом згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, становить 1083,17 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в порядку регресу підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 1083,17 грн. пені.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, код ЄДРПОУ 35265086) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 30, код ЄДРПОУ 31681672) 5 074 (п'ять тисяч сімдесят чотири) грн. 94 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 083 (одну тисячу вісімдесят три) грн. 17 коп. - пені, 1 304 (одну тисячу триста чотири) грн. 43 коп. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 27.07.2017 року.