Рішення № 67995319, 24.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2017Справа №910/5609/17За позовом ФОП ОСОБА_1

До Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЗДОРОВО"

Про стягнення 295 308,59 грн.

За зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЗДОРОВО"

до ФОП ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача (за первісним позовом): ОСОБА_2 (дов. від 10.07.2017)

від відповідача (за первісним позовом) : Левківський М. А. (дов. № 013/17 від 26.12.2016)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому 24.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

05.04.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЗДОРОВО" (надалі - відповідач) про стягнення 295 308,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/5609/17, розгляд справи призначено на 26.04.2017.

Ухвалою суду 26.04.2017 розгляд справи відкладено на 17.05.2017.

13.05.2017 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судове засідання, призначене на 17.05.2017, представник позивача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

В судове засідання, призначене на 17.05.2017, представник відповідача з'явився та клопотав про відкладення розгляду справи.

17.05.2017 ухвалою суду розгляд справи відкладено на 31.05.2017

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 відкладено розгляд справи на 19.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 відкладено розгляд справи на 24.07.2017 та продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

В судове засідання, призначене на 24.07.2017, з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.08.2016 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі - позивач) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Здорово» (надалі - відповідач) було укладено договір добровільного страхування №1614249 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Клієнт передає, а Охорона приймає під централізовану охорону Об'єкт, за адресою, вказаною в дислокації - Додаток 1 до Договору (згідно Додатку 1 - Київсвка область, АДРЕСА_1).

Згідно п.3.1 Договору: Страховик, відповідно до «Правил добровільного страхування майна» та «Правил добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ» узяв на себе зобов'язання здійснити страхове відшкодування на умовах і в розмірі, передбачених Договором. Предметом Договору страхування є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном, що включає в себе товари у відповідності до асортименту (Застраховане майно), зазначені в пункті 4.1 Договору.

04.11.2016 за місцезнаходженням застрахованого майна: Київська область, АДРЕСА_1 трапився випадок, що має ознаки страхового, а саме: крадіжка зі зламом, що була вчинена невідомими особами (витяг з кримінального провадження № 12016110200004382). В наслідок цього Позивачу була завдана майнова шкода на суму 282 433,02 грн., що підтверджується результатом інвентаризації товарів на складі № 3956 від 04 листопада 2016 р.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом суму страхового відшкодування та штрафні санкції, позивач за зустрічним позовом в свою чергу просить суд визнати договір добровільного страхування №1614249 не дійсним та відмовити в задоволенні первісних позовних вимог.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним підлягають задоволенню , а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, визначення позивачем та відповідачем положень та змісту взаємних зобов'язань один одному при укладенні спірного договору є волевиявленням замовника і виконавця та відповідає принципу свободу договору.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач не виконав вимоги Договору, а саме не здійснив всіх засобів охорони (встановлення автоматичної охоронної сигналізації на рухи та відкриття прорізів, тощо), чим ввів відповідача в оману, судом не приймаються з огляду на наступне.

Позивачем до суду надано Договір №11/08/16 на централізовану охорону об'єкта від 15.08.2016, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС».

Відповідно до п.1.1. Договору Клієнт передає, а Охорона приймає під централізовану охорону Об'єкт, за адресою, вказаною в дислокації - Додаток 1 до Договору.

Об'єкт, що передається під централізовану охорону, обладнується засобами охоронної сигналізації та підключається до пульту централізованого нагляду Охорони.

Охорона об'єкта полягає у здійсненні централізованого нагляду за станом засобів сигналізації на об'єкті та негайному виїзді нарядів Охорони силами Управління поліції охорони в Київській області, при спрацюванні засобів сигналізації, що встановлюються на об'єкті з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли-на об'єкт протягом періоду охорони.

Відповідно до Акту вводу в експлуатацію охоронної сигналізації та технічного стану об'єкта, що є додатком №3 Договору, визначено, щоу системі охоронної, сигналізації, встановленої на об'єкті - за адресою: Київська область, АДРЕСА_1 в повному обсязі відповідно до технічних умов зроблені пусконалагоджувальні, випробувальні роботи і програмування засобів ОС на об'єкті. При перевірці працездатності сигналізації встановлено, що система сигналізації знаходиться в працездатному стані і підключена до пульту централізованої охорони.

Окрім того в матеріалах справи наявні, акти наданих послуг, що надавались протягом всього періоду дії Договору страхування. (Акти за період серпень 2016 року - грудень 2016 року додаються .

Відповідь № 53від 29.11.2016 на запит ФОП ОСОБА_1. згідно якої «У відповідь на Ваш запит від 04.11.16 р. повідомляємо, що відповідно до умов Договору №11/08/16 на централізовану охорону об'єкту від 15 серпня 2016 року, об'єктом спостереження кіоск з продажу мобільних телефонів «МАФ». який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На об'єкті наявна система охоронної сигналізації, яка станом на 04.11.2016 року перебувала у справному стані та здійснювалось постійне спостереження об'єкту за допомогою пульту централізованого нагляду ТОВ «ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЗАВІДОМЧА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПЛЮС».

Таким чином суд приходить до висновку, що оспорюваний договір є дійсним, а отже позовні вимоги позивача за первісним позовом задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 5.1 Договору страхування до переліку страхових ризиків за Договором включено, зокрема, «протиправні дії третіх осіб» - крадіжку зі зламом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України „Про страхування" страховим випадком визнається подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми страхового відшкодування страхувальнику.

На виконання умов договору Позивачем було здійснено усі необхідні дії, які повинен вчинити страхувальник у разі настання страхового випадку, відповідно до вимог Договору та закону.

Листом №534-001/16 від 21.11.2016 р. Відповідачем було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Пунктом 11.7. Договору добровільного страхування майна №1614249 від 04.08.2016 року дія цього договору може бути достроково припинена на вимогу Страхувальника або Страховика, однак, п.11.8. передбачає, що про намір достроково припинити дію цього договору будь-яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу не пізніше, як за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення. А оскільки, Лист про розірвання був надісланий лише 17.11.2016 року, то датою з якого договір можна вважати розірваним - 17.12.2016 року. До цього моменту договір вважається дійсним і сторони зобов'язані виконувати його умови, в тому числі щодо виплати страхового відшкодування.

Також Відповідачем зазначено, що ФОП ОСОБА_1 не були виконані і інші умови договору страхування№ 1614249 від 04.08.2016 року.

Зі змісту наведених ст.991 та ст.,26 ЗУ « Про страхування» слід дійти висновку, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. Слід також враховувати, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником.

Тому посилання Відповідача на невиконання окремих положень договору Страхувальником не може слугувати відмовою від виплати.

Відповідач в порушення статті 599 ЦК України та частини першої статті 193 ГК України свої зобов'язання згідно Договору добровільного страхування №1614249 від 04.08.2016 року не виконав та суму страхового відшкодування позивачу не перерахував.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Нормами ст. 988 ЦК України передбачено, що страховик зобов'язаний, зокрема протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно із ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК. Зокрема, сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Річні проценти, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання та є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції і в отриманні компенсації

Відповідно до п.2.4. Договору застраховане майно - це, визначене у п.4 Основної частини цього договору майно, що використовується Страхувальником на законних підставах за адресою, визначеною у п.4. цього Договору, і щодо якого Страхувальник (вигодо набувач) має майновий інтерес, також- відповідно до умов Договору - категорія майна, що підлягала страхуванню - п.6.1.7. «товарні запаси», тобто активи (сировина, напівфабрикати,комплектуючі вироби, готова продукція, товари, що придбані для реалізації і перебувають у власності Страхувальника, які придбані (отримані) та/або утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності або використовуються у процесі виробництва.

Серед переліку документів, що були надані для підтвердження страхового випадку були документи, що підтверджують право Страхувальника на володіння, користування та/або розпорядження Застрахованим майном, а саме видаткові накладні на придбання застрахованого товару: Видаткова накладна № 4 від 02.09.2016 року - постачальник ФОП ОСОБА_5, Видаткова накладна №44 від 05.09.2016 року - постачальник ОСОБА_6. та видаткова накладна №16 від 14.09.2016 року - постачальник ОСОБА_7, зазначені видаткові накладні є доказами фактичного володіння застрахованим майном).

Облік товарних запасів в магазині «ЖУК», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 проводиться в програмі « 1 С бухгалтерія». Весь наявний на обліку товар по даній адресі страхування було відображено у акті інвентаризації, та в момент здійснення інвентаризації зафіксовано в момент здійснення інвентаризації

Щодо повідомлення Страховика про страховий випадок, крадіжка трапилась 04.11.2016 року о 04.30. однак Страхувальнику було повідомлено про цей випадок лише о 09.30 і як тільки Позивач дізнався - негайно повідомив у страхову компанію, чим виконав умови п.5.1.1 Договору. Окрім того, зазначаю, що особа, що внесена у витяг з кримінального провадження № 12016110200004382, як заявник - ОСОБА_8 є найманим працівником, доказом цього є наказ на прийом на роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо виплати страхового відшкодування відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 282 433,02 грн.

Окрім того позивач просить стягнути з відповідача 2 097 грн. пені, що встановлено п. 12.2 Договору.

Відповідно до п. 12.2 Договору за несвоєчасне проведення розрахунків винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0.01% простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 2 097 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 10 781,83 грн. інфляційних втрат та 2 096,74 грн. 3 відсотків річних.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок 3 % річних, разом з тим не вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, а отже інфляційні втрати підлягають стягненню в сумі 8 494,09 грн. за перерахунком суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги первісного позивача підлягають задоволенню частково, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЗДОРОВО" (03680, м. Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 86-Н; ідентифікаційний код: 33637321) на користь Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 (08151, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) 280 333 грн. 02 коп. - основного боргу, 8 494 грн. 09 коп. - інфляційні втрати, 2 096 грн. 74 коп. - 3 відсотки річних, 2 097 грн. 00 коп. - пені та 2 4 395 грн. 53 коп. - судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині первісного позову - відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 28.07.2017.

Суддя М.О. Лиськов