Рішення № 67991474, 26.07.2017, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/129/17

Провадження № 2/630/155/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дем'яненко І.В.,

за участю секретаря Тимошенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третьої особи відділу реєстрації фізичних осіб Люботинської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Люботинського міського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про відновлення порушеного права шляхом вселення.

ОСОБА_1 просить визнати за ним право користування житловим приміщенням в житловому будинку № 18 по вул. Челюскіна в м. Люботин і вселити його у вказаний житловий будинок.

Відповідач ОСОБА_2 10 квітня 2017 року звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третьої особи відділу реєстрації фізичних осіб Люботинської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком.

ОСОБА_2 просить визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, будинком по вул. Челюскіна,18 в м. Люботин.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом просив задовольнити його позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Позивач за зустрічним позовом просила відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Третя особа відділ державної реєстрації фізичних та юридичних осіб Люботинської міської ради, була належним чином та своєчасно повідомлена про час та місце розгляду справи, направила лист до суду, в якому просила розглядати справу без участі представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами по справі докази, вислухавши свідків, вважає первісні позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить з наступного.

Судом встановлені такі факти, що підтверджуються наявними у справі доказами, та не оспорюються сторонами по справі, та відповідні їм правовідносини.

Житловий будинок, розташований за адресою: Харківська область, м.Люботин, вул. Челюскіна,18 належить позивачці за зустрічним позовом ОСОБА_2: ? частина на підставі договору дарування від 24 квітня 1992 року, реєстровий № 1-670 та в ? частині на підставі свідоцтва про право на спадщину за закономвід 19 травня 2008 року, реєстровий № 1-809 (а.с.7, 75-78).

Попередніми власниками будинку був батько позивача та відповідача ОСОБА_3, який помер 16 червня 2003 року, що вбачається із свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області 17 червня 2003 року, актовий запис № 306. Мати ОСОБА_4, померла 29 серпня 1988 року,що вбачається із свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області 29 серпня 1988 року, актовий запис № 299 (а.с.3).

Після смерті батька єдиним власником будинку є ОСОБА_2 Сторни по справі є рідним братом та сестрою.

Згідно відповіді Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернувся з заявою про відмову від спадщини.

Позивач за первісним позовом посилається на те, що в будинку, належному його матері, він мешкав з травня 1986 року. Після смерті матері в 1988 році ОСОБА_1 постійно мешкав в спірному будинку, там знаходяться його речі та документи. В 2013 році ОСОБА_1 було засуджено та після звільнення 16 липня 2014 року він повернувся до додому, але сестра стала йому перешкоджати в проживанні.

Як вбачається із висновку Люботинського ВМ від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з заявою про перешкоджання в проживанні в ІНФОРМАЦІЯ_2. Сварка виникла через те, що ОСОБА_2 не пустила ОСОБА_1 до будинку, оскільки він не має прав на цей будинок. Факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з заявою про перешкоджання в проживанні підтверджується і відповіддю Люботинського ВП від 03 травня 2017 року (а.с.6,1 05)

Позивач за зустрічним позовом пояснила, що н теперішній час вона є єдиною власницею будинку, його облаштуванням, утриманням займається разом зі своює родиною за власні кошти. З часу смерті батьків будинок було добудовано, покращено його стан, але від ОСОБА_1 в цьому допомоги не надходило.

Крім того, як зазначила ОСОБА_2 вона звернулася до суду з позовом лише після звернення до суду її брата, оскільки не бажає, щоб він мешкав у її будинку.

ОСОБА_1 дійсно деякий час не мешкав в будинку сестри, але це повязано з його перебуванням у місцях позбавлення волі. А під час відбування покарань, його сестра не ставила питання перед судом про визнання його таким, що втратив право користування житловим будинком.

Після звільнення позивач за первісним позовом повертався до спірного будинку, але позивач за зустрічним позовом почала перешкоджати йому в проживанні, посилаючись на те, що будинок належить їй вцілому.

Оскільки, зазначені обставини сторонами визнані та не оспорюються, суд відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України вважає їх встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.

Судом також встановлено, що на між сторонами є конфлікт з приводу саме користування житловим будинком, право власності на який ОСОБА_2 не оспорюється ОСОБА_1

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім»ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з»ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду в наслідок неправомірної поведінки інших членів сім»ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

В абзаці 2 пункту 11 вищезазначеної Постанови зазначено, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сімї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Із матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що відповідач перешкоджає у користуванні спірним будинком, що підтверджується зверненнями ОСОБА_1 до правоохоронних органів тому вважати, що позивач добровільно залишив будинок у суду немає підстав .І в судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що не бажає бачити його в своєму будинку.

Доказів, які б свідчили про добровільне вибуття відповідача із спірного будинку, позивачем за зустрічним позовом до суду не надано.

До того ж, ОСОБА_1 не заперечує сам факт своєї відсутності за місцем постійного проживання понад рік, однак вказує на поважність причин такої відсутності.

Доводи позивача за зустрічним позовом про те, що ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями не доведені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із відповідними заявами, медичних довідок або постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за зловживання спиртними напоями.

Відповідно до акту депутата від 03 квітня 2017 року, за адресою м. Люботин, вул. Челюскіна,18 мешкає ОСОБА_2 разом зі своєю родиною, її брат ОСОБА_1 у вказаному будинку не мешкає з 2007 року , веде бродячий спосіб життя (а.с.110).

Як вбачається з характеристики наданої Манченківською селищною радою, ОСОБА_1 характеризується позитивно, скарг від громадян на нього не надходить, антисоціальний спосіб життя не веде, шкідливих звичок не має (а.с.124)

Згідно довідки Манченківської селищної ради, ОСОБА_1 в 2015 році вигнала з будинку його сестра, в звязку з чим він вимушений був жити на вокзалі, жебракувати. На теперішній час він винаймає житло в с.Манченки. (а.с.123).

Допитані в судовому засіданні свідки зі сторони позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, підтвердили, що ОСОБА_1 не мешкає в будинку ОСОБА_2. Зазначають також, що коли позивач за первісним позовом мешкав у сестри, то сусіди не мали спокою, бо він постійно збирав у будинку осіб, які пиячили, порушували порядок, вчиняли крадіжки. При цьому свідки зазначають, що у них неприязні відносини з ОСОБА_1, який вчиняв крадіжки їх майна.

Свідок ОСОБА_7 підтвердила показання інших свідків, зазначила, що у неї ОСОБА_1 нічого не крав, але їй відомо, що коли він мешкав у ОСОБА_2, то постійно збиралися компанії, пиячили, в кімнаті був безлад, на що скаржилася ОСОБА_2

Крім того, позивач посилається на норми статей 71,72 ЖК . Але стаття 71 ЖК України стосується державного та громадського житлового фонду, а спірний будинок відноситься до приватного житлового фонду. Тому користування цим будинком регулюється главою 6 ЖК України та відповідними нормами ЦК України

За ч. 2ст. 405 ЦК України, член сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 41 ОСОБА_8 України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Проте відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності, будинок (частку будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інша не заборонені законом угоди.

З огляду на викладене, підстав для застосування положень ч.2 ст. 405 ЦК України у суду немає.

Щодо посилань позивача за зустрічним позовом на те, що відповідач постійно не мешкав у будинку понад один рік, а тому втратив право користування житловим приміщенням також є безпідставним, оскільки позивач за первісним позовом не мав можливості проживати у будинку через перешкоди з боку ОСОБА_2

Крім того, суд звертає увагу, що реєстрація особи у конкретному приміщенні дійсно не дає безумовних підстав вважати, що вказане приміщення є місцем постійного мешкання цієї особи, разом з тим, в разі навіть тимчасового перебування особи у цьому приміщенні, користування ним, у сукупності з фактом його реєстрації дає підстави вважати, що ця особа не є відсутньою в розумінні положень ч.2ст. 405 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази, свідчення свідків та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи по суті вимоги зустрічного позову, суд встановив наступне.

В силу ч. 3 ст. 47 ОСОБА_8 України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться в судовому порядку.

Законних підстав для здійснення перешкод для ОСОБА_1 щодо користування ним житловим будинком, в якому він зареєстрований та мешкав на правах члена родини власника, позивач за зустрічним позовом суду не надала, а тому дії останнього щодо перешкод в користуванні житлом ОСОБА_1, є порушенням його права на користування житлом, яке підлягає відновленню.

На підставі наведеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення позивача ОСОБА_1 у вищевказаний будинок, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3,4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 по-перше захищає його право на житло порушене відповідачем ОСОБА_2, по друге відповідає як закону прямої дії ст. 47 ОСОБА_8 України, вимогам законодавства України, так і міжнародним актам.

Суд дійшов такого висновку виходячи з того, що Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_8 має найвищу юридичну силу, є законом прямої дії.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_8 України проголошує право на житло. Тобто право на житло це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_8 України і повинні відповідати їй (стаття 1, частина перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї.

Невідємне право кожної людини на житло закріплено також і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Верховною радою УРСР19 жовтня 1973 року (ст. 11), з якого вбачається, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Держави-учасниці вживуть належних заходів щодо забезпечення здійснення цього права.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Згідно з вимогами ст. 8 ЦПК України суд вирішуючи справу діяв відповідно до ОСОБА_8 України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з яких вбачається, що право на житло є невідчужуваним та непорушним правом особи, тому воно гарантується і не може бути скасовано.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212, 213-215, 218, 223 ЦПК України, ст.ст.16,316-321,383,391,379,405 ЦК України (в редакції 2003 року), ст.ст.9, 150,156, 405 ЖК України, суд

ВИРІШИВ :

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення - задовольнити повністю

Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням в житловому будинку № 18 по вул. Челюскіна в м. Люботин, Харківської області і вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 у вказаний житловий будинок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третьої особи відділу реєстрації фізичних осіб Люботинської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області в десяти денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя (підпис) І. В. Дем'яненко