Рішення № 67989123, 27.07.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1181/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

27.07.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Суровицької Л.В.

суддів Авраменко Т.М., Черненка В.В.

секретар Бодопрост М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Звенигородської сільської ради м.Олександрії Кіровоградської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Звенигородської сільської ради м. Олександрії Кіровоградської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

Зазначала, що після смерті її батька ОСОБА_4, який помер 26 травня 2015 року, відкрилася спадщина на будинок № 96 по вулиці Братів Петриченків в селі Звенигородка міста Олександрії, Кіровоградської області.

За життя батько побудував вказаний будинок, проте не зареєстрував його в органах реєстраційної служби.

Вона, як спадкоємець за законом, звернулася у шестимісячний строк до нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, але постановою від 01 березня 2016 року нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, оскільки відсутній правовстановлюючий документ про право власності на будинок. Просила суд визнати за нею право власності на будинок № 96 по вулиці Братів Петриченків в селі Звенигородка міста Олександрії, Кіровоградської області в порядку спадкування за законом (а.с 3-4).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2017 року та додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позову (а.с. 88-89, 106-107).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити (а.с 93-96).

В судове засідання апеляційної інстанції позивач та її представник, представник сільської ради, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, не прибули. Подали письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність (а.с. 126, 131).

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

У звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки померлий ОСОБА_4 не набув право власності на будинок, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, до таких висновків суд прийшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_4 (а.с.7,8)

26 травня 2015 року ОСОБА_5 помер (а.с.6).

Позивач після смерті батька, як спадкоємець першої черги за законом, 20 жовтня 2015 року подала заяву про прийняття спадщини, яка зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ під № 29 (а.с.45).

Постановою приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 01 березня 2016 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 у звязку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно (а.с.46).

У звязку з тим, що у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, вона звернулась з позовом про визнання права власності на житловий будинок по вул. Братів Петриченків, 96 у с. Звенигородка м. Олександрії Кіровоградської області в порядку спадкування за законом.

Як свідчать матеріали справи, згідно Свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР ОСОБА_4, як забудовник, отримав земельну ділянку під забудову площею 0,15 га з земель колгоспу «Шлях до комунізму» Зверигородської сільської ради на підставі рішення правління колгоспу «Шлях до комунізму» для будівництва житлового будинку з 3 кімнат з житловою площею 36,5 кв.м. за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, село Звенигородка, вулиця Колгоспна, 76.

Забудова ділянки дозволена рішенням виконкому Олександрійської районної ради. Строк початку та закінчення будівництва 1962 рік (а.с.47-50).

Згідно довідки Звенигородської сільської ради вулиця Колгоспна перейменована на вулицю Братів Петриченків рішенням сесії Звенигородської сільської ради у 1987 році. У звязку з новими забудовами житлових будинків по вулиці Братів Петриченків змінена нумерація будинків і будинок ОСОБА_4 змінено з номера 76 на номер 96.

За відомостями, наданими нотаріусом, ОСОБА_4 був зареєстрований на час смерті за адресою: с.Звенигородка, вул.Братів Петриченків, 96.

За довідкою виконкому Звенигородської сільської ради, згідно книги погосподарського обліку № 1, будинок належав ОСОБА_4, побудований у 1962 році.

Указаний житловий будинок в Бюро технічної інвентаризації не зареєстрований.

Технічним паспортом на житловий будинок № 96 по вул.Братів Петриченків в с.Звенигородка підтверджується, що ОСОБА_4 побудував житловий будинок у 1962 році.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обовязки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що спірний житловий будинок був збудований у 1962 році.

У 1962-1965 роках питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до пяти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не повязували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-137цс13 від 18 грудня 2013 року, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів України .

Житлові будинки, побудовані в сільській місцевості, в експлуатацію не приймались.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносились питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначався рік введення в експлуатацію будинку.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

З моменту внесення сільською радою народних депутатів запису в погосподарську книгу про будівництво ОСОБА_4 у 1962 році житлового будинку, ОСОБА_4 набув статусу власника житлового будинку.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, технічним паспортом на будівлю, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову, дозвіл на забудову тощо.

Проте, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не здійснив оцінку доказів у їх сукупності відповідно до вимог ст.212 ЦПК України та не застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Необхідність реєстрації будинків як умова виникнення права власності була запроваджена в Україні лише з прийняттям Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

За таких обставин, оскільки будівництво житлового будинку, який є обєктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час його будівництва законодавства на відведеній у встановленому законом порядку земельній ділянці на підставі наданого виконавчим комітетом дозволу на його будівництво (тобто будинок не є самовільним будівництвом у розумінні статті 105 ЦК Української РСР) і що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований і прийнятий в експлуатацію, що підтверджується записом в погосподарській книзі, проте спадкоємець не може оформити належне їй право власності на вказаний будинок в порядку спадкування відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на будинок відсутня, спірний житловий будинок є обєктом права власності, тому є правові підстави для визнання за позивачем, як спадкоємицею права власності на цей будинок у порядку спадкування.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд ухвалив рішення з порушення норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У звязку із скасування рішення суду не може залишатись в силі і додаткове рішення суду від 19 квітня 2017 року.

Судові витрати у справі залишаються по фактично понесеним позивачем.

Керуючись ст.ст.303,304, п.2 ч.1 ст.307, п3, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И ЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2017 року та додаткове рішення від 19 квітня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок № 96 по вулиці Братів Петриченків в селі Звенигородка міста Олександрії Кіровоградської області в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_4, який помер 26 травня 2015 року.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

ОСОБА_7