Ухвала суду № 67981544, 26.07.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5481/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.05.2017 року,

встановила:

13.03.2017 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, вартістю 4 379 870 грн., розташовану по Французькому бульвару, 54/8 в м. Одесі, кадастровий номер 5110137500:51:003:0300.

Позовні вимог мотивовані тим, що право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року отримав ОСОБА_4та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року зазначена земельна ділянка була ним відчужена на користь ОСОБА_2, яка в свою чергуна підставі зазначеної угоди отрималадержавний акт на право власності на земельну ділянку. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року за заявою прокуратури Приморського району м. Одеси про перегляд судового рішення за новоявленими обставинами скасоване, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2009 позов ОСОБА_4 залишений без розгляду у звязку з неявкою в судове засідання позивача. Позивач вважав, що оскільки право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку набуто неправомірно, фактично й відсутня підстава для видачі державного акту на землю, а тому у відповідача відсутні законні підстави для набуття права власності на спірну земельну ділянку, яка вибула з комунальної власності територіальної громади м. Одеси безпідставно та без волі власника, у звязку з чим підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 12.05.2017 року позовні вимоги Заступника прокурора Одеської області задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, вартістю 4 379 870 грн., розташовану за адресою: Французький бульвар, 54/8 в м. Одесі, кадастровий номер 5110137500:51:003:0300. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дослідив за заявою відповідача чи пропущений строк позовної давності та не застосував наслідки його спливу. Крім того зазначив, що обставини незаконного набуття ОСОБА_4 права власності, відсутності права відчужувати спірну земельну ділянку та її вибуття у позивача не з його волі не доведені, на момент укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2, ОСОБА_4 був законним власником спірної земельної ділянки на підставі рішення суду, а тому мав право її відчужувати. Також ОСОБА_3 звертає увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року або скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі зазначеного рішення, суд першої інстанції не витребував цивільну справу та не дослідив її. Крім того Одеська міська рада не оскаржувала рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року в апеляційному порядку, що на думку представника ОСОБА_2 є вираженням волі позивача та підтвердженням згоди позивача із вибуттям спірної земельної ділянки з його володіння. ОСОБА_3 вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на статтю 387 ЦК України, відповідно до якої передбачено право власника витребувати майно від особи, яка незаконним чином ним заволоділа, оскільки у даному випадку, відповідач заволоділа спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевірившиматеріали справи, законністьі обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно дост. 303 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішеннясуду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно дост. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанціїухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по сутіі справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідност. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основіповно і всебічно з`ясованихобставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги суд першого інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка знаходиться по Французькому бульвару, 54/8 у м. Одесі, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобовязано Одеську регіональну філію ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку.

На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_4 отримавдержавний акт серії ЯГ№ 950699, від 27.12.2006 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по Французькому бульвару, 54/8, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 010650501828.

Зазначене судове рішення за заявою прокуратури Приморського району м. Одеси про перегляд судового рішення за новоявленими обставинами скасоване, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2009 року позов ОСОБА_4 залишений без розгляду у звязку з неявкою в судове засідання позивача.

Оскільки право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку набуто неправомірно, фактично й відсутня підстава для видачі державного акту на землю.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, спірна земельна ділянка відчужена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2

На підставі зазначеної угоди ОСОБА_2отримала державний акт серії ЯГ№ 950724, від 29.12.2006 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по Французькому бульвару, 54/8 в м. Одесі, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 010650501874.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ст.16 ЦК України кожна особа має правом звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно ст. 152 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України ), захист прав громадян та юридичних осіб здійснюється також шляхом відновлення стану земельної ділянки який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угод недійними та інше.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно ч.1 ст.83 ЗК України, землі,які належать направі власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Статтею 126 ЗК України (чинною на момент відчуження земельної ділянки) та п.1.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року №43 передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до п.1.16 вказаної Інструкції технічна документація із складання державного акта на право власності на земельну ділянку включає виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), а також рішення суду.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що набуття земельної ділянки у власність або у користування із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень і у судовому порядку це питання вирішується в разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що на даний час у відповідача відсутні законні підстави для набуття права власності на спірну земельну ділянку, оскільки таке рішення суду у подальшому було скасовано ухвалою суду.

Таким чином, в результаті прийняття рішення суду щодо визнання права власності на спірну земельну ділянку, з комунальної власності територіальної громади м. Одеси безпідставно та без волі власника вибула земельна ділянка загальною площею 0,1 га, яка розташована в м.Одесі на Французькому бульварі, 54/8, кадастровий номер 5110137500:51:003:0300, яка в даному випадку підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача.

Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 25, 26 постанови пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Під час відчуження обєктів комунальної власності воля територіальної громади, як власника майна, оформлюється, відповідно до п.30 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішенням органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, територіальна громада, як власник обєкту комунальної власності, делегує відповідному органу місцевого самоврядування (раді) повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень передбачених законодавством.

Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

А тому здійснення відповідною радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади, як власника, на вибуття такого майна з його (власника) володіння.

Такого висновку щодо застосування положень ст.388 ЦК України дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15.

Підстав для набуття відповідачем права власності на земельну ділянку не має, а рішення суду, на підставі якого він отримав державний акт на землю, як вище зазначалося, скасоване.

Статтею 387 ЦК України передбачене право власника витребувати майно від особи, яка незаконним чином ним заволоділа.

Таким чином з врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції, дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Посилання апелянта на відсутність належних та допустимих доказів скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року спростовуються матеріалами справи, а саме ухвалою від 22.06.2009 року, крім того колегія суддів зауважує, що вказану обставину сторони визнавали, а тому вона у відповідності до ч. 1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Доводи апеляційної скарги, що обставини незаконного набуття ОСОБА_4 права власності, відсутності права відчужувати спірну земельну ділянку та її вибуття у позивача не з його волі не доведені, на момент укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2, ОСОБА_4 був законним власником спірної земельної ділянки на підставі рішення суду, а тому мав право її відчужувати, спростовуються тим, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_4 став власником спірної земельної ділянки, скасовано.

Колегія суддів, вважає, що твердження апелянта, що Одеська міська рада не оскаржувала рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року в апеляційному порядку, а тому це є вираженням волі позивача та підтвердженням згоди позивача із вибуттям спірної земельної ділянки з його володіння, є хибними, оскільки матеріали справи не містять доказів обізнаності Одеської міської ради про вказане рішення.

Крім того, колегія зазначає, що суд першої правомірно застосував статтю 387 ЦК України, відповідно до якої передбачено право власника витребувати майно від особи, яка незаконним чином ним заволоділа, надав в цій частині належне обґрунтування, а тому немає необхідності у додатковому правовому аналізі цієї норми.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної аргументації, відхиленню заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Про те, колегія суддів вважає, що це не є підставою для скасування рішення з огляду на те, що такий процесуальний недолік рішення не вплинув на правильність вирішення справи.

До такого висновку колегія дійшла виходячи з наступного.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом предявлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

Така позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-1852цс16.

Таким чином заява відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності, не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу щодо обізнаності Одеської міської ради про порушення своїх прав, а тому строк позовної давності не сплив.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст.209,303,307,308,314,315,319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.05.2017 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

ОСОБА_6