Рішення № 67973936, 28.07.2017, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/3050/17-ц

2/303/629/17

Номер рядка стат.звіту - 26

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2017 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Штець І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в:

ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки: - будинок загальною площею 164,80 кв.м., який розташований в м. Мукачево на вул.Червоногірна, 70, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі-продажу. Також позивач просить закріпити за ним права управителя щодо предмету іпотеки. Крім того, також просить виселити відповідача та інших мешканців із житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з кредитним договором № КF 49826 від 06.06.2008 року ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») надав третій особі ОСОБА_2 кредит у розмірі 115000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 03.06.2033 року. В якості забезпечення зобовязань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 06.06.2008 року, відповідно до якого банку передано майно, а саме будинок за адресою м. Мукачево, вул. Червоногірна, 70, який належав ОСОБА_2 на праві власності. В подальшому ОСОБА_2 перестав виконувати умови кредитного договору, а тому банк неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості. Так, 15.03.2011 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № КF 49826 від 06.06.2008 року у розмірі 1292541,72 грн. Крім того, 07.05.2012 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було прийнято рішення відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КF 49826 від 06.06.2008 року у розмірі 156241,12 доларів США було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок в м. Мукачево на вул. Червоногірна, 70, шляхом продажу його на прилюдних торгах. Разом з тим, 07.04.2016 року ПАТ «ВіЕс Банк» отримало інформацію про те, що житловий будинок в м. Мукачево на вул.Червоногірна, 70, що є предметом іпотеки, був придбаний ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 22.06.2011 року. В той же час позивач вказує на те, що ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а тому вважає, що ОСОБА_1 набула статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обовязки за іпотечним договором. Враховуючи вказане, позивач просить звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 164,80 кв.м., який розташований в м. Мукачево на вул. Червоногірна, 70, надати право на управління предметом іпотеки та виселити ОСОБА_1 та інших мешканців із житлового будинку.

У судове засідання представник позивача не зявився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач та її представник в судове засідання не зявилися. Від відповідача до суду надійшла заява про відкладення судового розгляду у звязку з неможливістю прибути в судове засіданні без зазначення причин. В той же час суд враховує, що учасники процесу є рівними перед законом і судом, мають рівні права на участь у розгляді справи, що стосується їх інтересів, на надання своїх доводів, пояснень, доказів, висловлення міркувань щодо позиції, доводів, міркувань інших учасників процесу, наданих ними доказів тощо (ст.ст. 5, 10, 11, 26, 27, 31 ЦПК України). Розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обовязковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 158 ЦПК України), порядок повідомлення учасників процесу про час і місце судового розгляду встановлений нормами ст.ст. 74, 76 ЦПК України і передбачає, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Забезпечення особі, яка бере участь у справі, можливості здійснення процесуальних прав і виконання процесуальних обовязків є обовязком суду (ч. 2 ст. 160 ЦПК України). Разом з тим, особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки, (ст. 27 ч. 3 ЦПК України), зловживання правами не допускається.

За таких обставин, враховуючи, що сторона відповідача належним чином повідомлена про судовий розгляд, повторно не зявилася в судове засідання, за відсутності доказів поважності причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторони відповідача. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та за згодою позивача відповідно до ст.ст. 224, 225, 226 ЦПК України ухвалити заочне рішення.

Дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.ст. 215, 225, 226 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 3-4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до кредитного договору № КF 49826 від 06.06.2008 року ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») надав третій особі ОСОБА_2 кредит у розмірі 115000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 03.06.2033 року

В забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором № КF49826 від 06.06.2008 року між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки від 06.06.2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме, будинок загальною площею 164,80 кв.м., що розташований в м. Мукачево на вул. Червоногірна, 70, та належав йому на праві приватної власності.

Також судом встановлено, що 15.03.2011 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № КF 49826 від 06.06.2008 року у розмірі 1292541,72 грн. (156241,12 доларів США). Крім того, 07.05.2012 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було ухвалено рішення, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КF 49826 від 06.06.2008 року у розмірі 156241,12 доларів США, було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок в м. Мукачево на вул.Червоногірна, 70, шляхом продажу його на прилюдних торгах.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобовязання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Таке визначення розкриває сутність зобовязання як правового звязку між двома субєктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обовязок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобовязання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обовязками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобовязання (ст. 510 ЦК України).

Таким чином, із вказаних вище судових рішень, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 належним чином не виконував умови кредитного договору № КF 49826 від 06.06.2008 року, у звязку з чим виникла заборгованість по сплаті кредиту в розмірі 156241,12 доларів США.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

3гідно з ч. 1 ст. 33 3акону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 14 договору іпотеки право звернення на предмет іпотеки виникає зокрема у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобовязання. Також, як передбачено п. 9 договору іпотеки, іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобовязання задовольнити задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 16 договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, цивільним законодавством України та умовами договору обумовлено, що вибір у даному випадку одного із кількох можливих способів захисту цивільного права залежить від волевиявлення іпотекодержателя.

Положеннями ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вказані положення, відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що в разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації; одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Вирішуючи спір, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, яка відображена в Постанові від 27.05.2015 року (справа № 6-61цс15) про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. При цьому судом встановлено, що відповідно до п. 7 договору іпотеки, вартість предмету іпотеки визначено в розмірі 800910,00 грн., будь-яких заперечень щодо указаної ціни предмету іпотеки сторони не надали, а тому суд вважає за можливе визначити зазначену ціну початковою ціною предмета іпотеки.

Одночасно судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22.06.2011 року, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купила житловий будинок в м. Мукачево на вул. Червоногірна, 70. Відповідно до п. 1.2. цього договору, житловий будинок в м.Мукачево на вул. Червоногірна, 70 належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2010 року. Також в п. 1.6. купівлі-продажу від 22.06.2011 року зазначено, що будинок під забороною та у заставі не перебуває, відсутні будь-які обтяження нерухомого майна.

Разом з тим, як передбачено ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов?язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Аналогічне положення знайшло своє відображення в п. 31 договору іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов?язки іпотекодавця.

Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. При цьому встановлено, що строк дії кредитного договору визначено до 03.06.2033 року. До того ж закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобовязань (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ч. 3 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов?язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 410 (втратив чинність 31.01.2013 року).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, якщо презумпцію правомірності договору не спростовано, то всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що на правовідносини у цій справі поширюються положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», а відтак до ОСОБА_1 перейшли обов?язки іпотекодавця за договором іпотеки від 06.06.2008 року. Вказане в свою чергу спростовує позицію відповідача.

В той же час, 07.06.2014 року набув чинності ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п. 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Таким чином судом встановлено, що кредит отримано в іноземній валюті, для забезпечення його виконання в іпотеку передано житловий будинок в м. Мукачево на вул.Червоногірна, 70. Також спірний будинок використовується як постійне місце проживання відповідача, іншого нерухомого житлового майна судом не встановлено. Крім того також і відсутні також відомості про те, що відповідачі є субєктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

У звязку з цим слід зазначити, що за своїм змістом ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети, забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобовязання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України ), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобовязання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений вищевказаним законодавчим актом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ОСОБА_4 вказаний ОСОБА_4 не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобовязань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Таким чином з урахуванням обставин щодо отримання позичальником кредиту в іноземній валюті, реєстрації і проживання відповідача у вказаному будинку (предмет іпотеки), загальна площа якого не перевищує 250 кв.м., це нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання відповідача та відсутності доказів щодо наявності іншого нерухомого житлового майна у відповідача, суд вважає, що до встановлених судом правовідносин поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак, як зазначалося вище, встановлені судом обставини щодо поширення на спірні правовідносини по справі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є перешкодою для задоволення вимоги про звернення стягнення на іпотечне майна, а є підставою для неможливості виконання рішення суду у цій частині протягом дії мораторію.

Враховуючи вище наведене оцінюючи допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємозвязок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки та закріплення за позивачем права управителя щодо предмету іпотеки повністю знайшли підтвердження в судовому засіданні, є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню. В той же час виконання рішення про звернення на предмет іпотеки слід визнати таким, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вирішуючи позов в частині заявлених вимог про виселення з виходить з наступного.

Так за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням ч. 2 ст. 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (правова позиція Верховного Суду України висловлена у постанові від 09.09.2015 року в справі № 6-455цс15).

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених вище норм особам, які виселяються із жилого приміщення - предмета іпотеки у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як вже було згадано, що предмет іпотеки належить відповідачу на підставі до договору купівлі-продажу від 22.06.2011 року, що однозначно свідчить про те, що будинок придбаний не за рахунок коштів, наданих в кредит.

Таким чином судом встановлено, що в іпотеку передано будинок, який не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача будинку без надання їй іншого постійного житла.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постановах від 18.03.2015 року (справа № 6-39цс15), від 07.10.2015 року (справа № 6-1468цс15), від 30.09.2015 року (справа № 6-1892цс15), від 11.11.2015 року (справа № 6-1630цс15), від 01.07.2015 року (справа № 6-875цс15).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок у їх сукупності, а також враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що в іпотеку передано будинок, який не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача з будинку без надання їй іншого постійного житла у звязку з чим в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. До того ж не підлягають також і задоволенню вимоги про виселення інших мешканців будинку, оскільки такі не залучені до участі у справі.

Додатково, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності, оскільки позивач дізнався про порушення свого права тільки у 2016 році.

На підставі ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 1378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218, 223, 224, 225, 226, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KF 49826 від 06.06.2008 року, укладеного між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») та ОСОБА_2, в розмірі 156241,12 доларів США, що становить розмірі 3951622,82 грн., з яких: 113468,00 доларів США (2866153,12 грн.) - заборгованість по кредиту; 33925,86 доларів США (856952,70 грн.) відсотки; 8847,26 доларів США (223478,00 грн) пеня; 5039,00 грн. витрати на претензійно-позовну роботу, звернути стягнення на предмет іпотеки: - домоволодіння, загальною площею 164,80 кв.м., житловою площею 89,40 кв.м., крім того балкон 0,80 кв.м., лоджія 7,00 кв.м., підвал 67,60 кв.м., споруди латери «1-2», що знаходиться за адресою Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Червоногірна, 70 та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2011 року шляхом визначеним статтею 38 Закону «Про іпотеку», а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського 11, код ЄДРПОУ 19358632) від свого імені будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі-продажу за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не менше за вартість визначену в іпотечному договорі, тобто 800910,00 гривень.

Закріпити за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя, щодо: вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем, до майна, що передано в управління; укладення договорів оренди майна, переданого в управління з третіми особами; розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном; укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань повязаних з замовленням, посвідченням отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах звязку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним звязком; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі, але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав тощо, щодо їх виникнення, припинення, переходу, зміни тощо); підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію припинення іпотеки та про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна; володіти, користуватися, і розпоряджатися майном у встановлених чинним в Україні законодавством та Договором іпотеки; інші права необхідні для здійснення належного управління майном.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 1378,00 гривень судових витрат.

Виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Повторне заочне рішення оскаржується в загальному порядку. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.М.Заболотний